Страница 2: Посібник з експлуатації вогнегасників (45167)

3 КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЖЕЖ

Ефективність застосування вогнегасника, в першу чергу, пов’язана з правильним вибором його типу в залежності від класу пожежі, яку необхідно погасити. На кожному вогнегаснику наносяться символи класів пожеж, для гасіння яких він призначений.

Знання класів пожеж необхідне, щоб запобігти застосуванню вогнегасника для гасіння пожеж тих класів, для яких він не призначений.

Класи пожеж та їх символи встановлює ГОСТ 27331-87 “Пожарная техника. Классификация пожаров”. Позначення класів пожеж та їх символів наведено в таблицях 1 та 2.

Таблиця 1 – Класи пожеж та їх характеристики

Таблиця 2 – Символи класів пожеж

4 ВОГНЕГАСНІ РЕЧОВИНИ ТА ЇХ ВЛАСТИВОСТІ

Вогнегасна ефективність речовини зумовлюється насамперед такими характеристиками: здатність до інгібірування (сповільнення) реакцій горіння, охолоджувальна здатність (залежить від теплопровідності, теплоємності, теплоти фазового перетворення – топлення або випаровування), ізолювальна здатність, а також поверхневий натяг, змочувальна та піноутворювальна здатність (для рідин). Суттєве значення має електропровідність вогнегасної речовини, коли йдеться про безпеку осіб, які безпосередньо застосовують засоби пожежогасіння за наявності напруги електричного струму.

Завдяки високій інгібірувальній здатності сучасні вогнегасні порошки є ефективними засобами гасіння пожеж класів В і С, коли достатньо припинити полуменеве горіння. Порошки на основі фосфорноамонійних солей придатні також для гасіння пожеж класу А завдяки здатності до утворення на поверхні розжарених твердих матеріалів щільної ізолювальної плівки розтоплених фосфатів. У разі застосування порошків спеціального призначення для гасіння пожеж класу D переважає ізолювальний ефект – обмеження доступу повітря до поверхні горючої речовини. Вогнегасні порошки характеризуються низькою електропровідністю і завдяки цьому можуть застосовуватись для гасіння пожеж електрообладнання з наявністю напруги електричного струму.

Воду у вигляді компактного або розпиленого струменя застосовують для гасіння пожеж класу А, а в тонкорозпиленому стані (діаметр краплин до 100 мкм) – також у разі пожеж класу В. Припинення горіння досягається переважно внаслідок охолодження горючих речовин і матеріалів, тобто усунення джерела запалювання. Певну роль при цьому відіграє утворення водяної пари, яка діє в зоні горіння як газова вогнегасна речовина – інертний розріджувач горючих газів (парів) і повітря. В разі гасіння пожежі підкласу В2 відбувається також розведення горючої рідини водою, внаслідок чого зменшується концентрація її парів у зоні горіння.

Останнім часом використовують різноманітні добавки до води як вогнегасної речовини з метою поліпшення її функціональних та експлуатаційних характеристик. Зокрема, водні розчини піноутворювачів та інших поверхнево-активних речовин, концентрація яких вимірюється десятими і навіть сотими частками відсотка (змочувальні розчини), характеризуються низькими значеннями поверхневого натягу, внаслідок чого вони легко розтікаються по поверхні, а також проходять у товщу волокнистих структур. Для підвищення в’язкості застосовуються загущувальні добавки (наприклад, полісилікат натрію, ефіри целюлози); деякі сольові розчини (KNO3, K2CO3 тощо) проявляють інгібірувальні властивості, особливо у тонкорозпиленому (туманоподібному) стані; концентровані водні розчини карбаміду, етиленгліколю та деяких інших речовин придатні до зберігання та застосування за низьких температур.

Для утворення газомеханічної піни застосовують робочі розчини піноутворювачів загального та спеціального призначення. З робочих розчинів піноутворювачів загального призначення з використанням відповідних піногенераторів одержують піну низької, середньої та високої кратності (співвідношення об’єму піни до об’єму витраченого розчину становить відповідно: до 20, від 20 до 200, понад 200), яка придатна для гасіння пожеж класів А та В. У разі застосування піни переважає ізолювальна дія, а також має місце охолоджувальний ефект. Піну і водні речовини в будь-якому вигляді, крім тонко розпиленого, не можна застосовувати для гасіння пожеж електрообладнання під напругою.

Піноутворювачі спеціального призначення застосовують для гасіння пожеж підкласів А1, А2, В1 та В2 змочувальними розчинами чи піною низької кратності, та (або) для приготування робочих розчинів у морській воді.

Нещодавно розпочалося надходження в Україну з-за кордону, а також налагоджено власне виробництво плівкоутворювальних піноутворювачів спеціального призначення переважно на основі фторованих поверхнево-активних речовин. Піна низької кратності, одержана з робочих розчинів таких піноутворювачів, здатна швидко розтікатися по поверхні горючої рідини і утворювати щільну ізолювальну плівку водного розчину, яка в разі механічного пошкодження швидко самовідновлюється.

Газові вогнегасні речовини (ГВР) застосовують здебільшого для припинення полуменевого горіння. За механізмом гасіння вони поділяються на інертні розріджувачі (діоксид вуглецю, азот, інертні гази, їх суміші) та інгібітори горіння (галогеновані вуглеводні). Гасіння інертними розріджувачами досягається переважно внаслідок розведення газового середовища і зниження в ньому концентрації окисника, а гасіння інгібіторами горіння – за хімічним механізмом (зв’язування радикалів, за участю яких у полум’ї відбуваються ланцюгові окисно-відновні реакції).

Деякі ГВР, які зберігаються в технічних засобах пожежогасіння у рідкому або зрідженому стані, справляють ще й охолоджувальну дію, і тому можуть застосовуватись також для гасіння по поверхні твердих матеріалів. Насамперед це стосується діоксиду вуглецю (СО2), який зберігають у зрідженому стані в ізотермічних ємкостях або балонах за низької температури та (або) під надлишковим тиском. У корпусах вуглекислотних вогнегасників, залежно від температури навколишнього середовища (20 0С), діоксид вуглецю перебуває під тиском власної пари 5,8 МПа. Під час викидання зрідженого СО2 з технічного засобу пожежогасіння утворюється двофазний струмінь, який складається з газу та переохолоджених твердих часток (“снігу”). Однак існуючі на сьогодні вуглекислотні вогнегасники не призначені для гасіння пожеж класу А.

ГВР – це вогнегасні речовини, застосування яких не призводить до забруднення або пошкодження матеріальних цінностей. Тому, незважаючи на порівняно високу вартість, їх доцільно використовувати у банківських приміщеннях, обчислювальних центрах, сховищах музеїв, бібліотек тощо. Всі ГВР придатні для гасіння електрообладнання під напругою.

Загальні технічні вимоги до вогнегасних речовин встановлено такими нормативними документами:

ДСТУ 3105-95 Порошки вогнегасні. Загальні технічні вимоги і методи випробувань.

ДСТУ 3789-98 Піноутворювачі загального призначення для гасіння пожеж. Загальні технічні вимоги і методи випробувань.

ДСТУ 3958-2000 Газові вогнегасні речовини. Номенклатура показників якості. Загальні технічні вимоги. Методи випробувань.

ДСТУ 4041-2001 Піноутворювачі спеціального призначення, що використовуються для гасіння пожеж водонерозчинних і водорозчинних горючих рідин. Загальні технічні вимоги і методи випробувань.

Проект Державного стандарту, яким буде регламентовано загальні технічні вимоги до водних вогнегасних речовин, перебуває на стадії розроблення в УкрНДІПБ МВС України.

Таблиця 3 - Показники якості вогнегасних порошків і їхні норми згідно з ДСТУ 3105-95

Таблиця 4 - Показники якості піноутворювачів загального призначення для гасіння пожеж та вимоги до них згідно з ДСТУ 3789-98

Таблиця 5 - Нормовані значення показників якості та фізико-хімічні характеристики діоксиду вуглецю згідно з ДСТУ 3958-2000