---

земельної частки, вказаної в договорі, із застосуванням

відповідних коефіцієнтів індексації на підставі постанови Кабінету

Міністрів України від 12 травня 2002 р. "Про проведення індексації

грошової оцінки земель" ( 783-2000-п ).

У цій частині рішення суду є правильним, обгрунтованим і

відповідає вимогам ст. 162 ЦК ( 1540-06 ), в якій ідеться про

недопустимість в односторонньому порядку відмови від виконання

зобов'язань. Але в позовній заяві позивачка просила зобов'язати

відповідача виділити їй земельну частку (пай) в натурі.

Вимоги позивачки в цій частині є законними, але суд їх не

вирішував і не висловив жодних міркувань щодо цього.

Якби позивачка звернулася з позовом про дострокове розірвання

договору оренди земельної частки після того, як ця частка була

виділена їй в натурі, тобто був би змінений сам предмет договору Ч

замість ідеальної частки землі вона стала реальною земельною

ділянкою, то наявність таких обставин могла бути підставою для

укладення нового договору або ж розірвання вже укладеного.

Що ж до розміру орендної плати за землю, то зараз вона значно

вища, ніж була раніше. Згідно з п.1 Указу Президента України від

2 лютого 2002 р. "Про додаткові заходи щодо соціального захисту

селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)"

( 92/2002 ) зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента від

13 вересня 2002 р. ( 830/2002 ), визнано одним із пріоритетних

завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки

підвищення рівня соціального захисту сільського населення. Воно

здійснюється, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду

земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних

часток (паїв) у розмірі не менше 1,5% від визначеної відповідно до

законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю)

та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів

господарської діяльності і фінансово-економічного стану орендаря.

Деякі суди при розгляді справ за позовами про розірвання

договорів оренди землі задовольняли позови без належного

з'ясування обставин справи, у тому числі наявності доказів на

підтвердження позовних вимог, без дотримання вимог матеріального

закону.

Так, Вознесенський районний суд Миколаївської області

задовольнив позов Б. до ТОВ "Вознесенськ-Ріпак" про розірвання

договору оренди земельної частки (паю). Позивач мотивував свої

вимоги тим, що в березні 2000 р. між названим ТОВ та його матір'ю

було укладено договір оренди належної їй земельної частки на

підставі сертифіката. Після укладення цього договору мати померла,

а він як спадкоємець на майно матері не бажає продовжувати дію

цієї угоди. До того ж відповідач не виконав умов матері стосовно

оплати орендної плати.

Задовольняючи цей позов, суд не звернув уваги на те, що зміна

власника земельної частки не є підставою для розірвання укладеної

угоди оренди землі. В матеріалах справи немає такої угоди, не

розглядалась вона і в судовому засіданні. Відсутні в справі також

докази того, що позивач є спадкоємцем.

Сам позивач не брав участі у розгляді справи, в судовому

засіданні був його представник. Як потім з'ясувалося, позивач за

два тижні до зазначеного судового засідання теж помер.

У судовій практиці виникло питання про можливість задоволення

позовів окремих громадян-власників земельних часток (паїв), котрі

не отримували земельних ділянок у натурі, не укладали договорів

оренди своєї частки, але вимагали стягнення орендної плати з

підприємств, які фактично користуються всією землею колишнього

КСП.

Те, що договір оренди не укладався, виключає можливість

стягнення орендної плати, але наявність зазначених обставин

породжує зобов'язання користувача, який використовує земельну

частку позивача, виплатити йому частину одержаного доходу за

правилами ст. 469 ЦК ( 1540-06 ). При цьому розмір такого доходу

суд може визначити відповідно до встановлених розмірів орендної

плати.

Як свідчить аналіз справ, інколи суди задовольняли позови про

стягнення орендної плати за відсутності договору оренди. Ось

кілька таких прикладів.

Городоцький районний суд Хмельницької області задовольнив

позов Б. і стягнув з приватного орендного підприємства "Вікторія"

пеню на суму 13 508 грн. за користування земельним паєм у розмірі

2,06 (в умовних кадастрових гектарах) без наявності договору

оренди землі між сторонами.

Старобешевський районний суд Донецької області відмовив у

позові С. і Н. до ТОВ АПФ "Чапаєвець" про стягнення орендної плати

на підставі ст. 222 ЦК ( 1540-06 ) , оскільки суд дійшов висновку

про наявність форс-мажорних обставин.

Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р.

"Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного

сектора економіки" ( 1529/99 ) Старовижівський районний суд

Волинської області задовольнив позов Д. до СГВК "Волинь" про

укладення договору оренди земельної частки (паю) виходячи з того,

що земельна частка позивачки знаходиться в єдиному масиві спільної

земельної ділянки відповідно до кадастрового плану, якою

користується відповідач, і він зобов'язаний згідно із зазначеним

Указом укласти з позивачкою договір оренди земельної частки.

Дотримання судами процесуального законодавства при вирішенні

земельних спорів

При розгляді спорів, пов'язаних з приватизацією землі, суди,

як правило, залучали до участі у справі КСП чи його

правонаступників, сільську раду, райдержадміністрацію, відділи

земельних ресурсів. Однак при цьому не завжди дотримувались вимог

ст. 172 ЦПК ( 1502-06 ), в якій ідеться про неможливість розгляду

справи за відсутності сторони, щодо якої немає відомостей про

вручення їй повістки, або коли сторону суд взагалі не повідомляв

про розгляд справи.

Ось характерна помилка, яку допустив Заставнівський районний

суд Чернівецької області, розглядаючи справу за позовом І. до ТОВ

"Ржавинецьке" про скасування рішення загальних зборів і визнання

дійсним сертифіката на земельний пай та за зустрічним позовом

Ржавинецької сільської ради до І. про визнання недійсним

сертифіката на його ім'я. Суд не залучив до участі у справі

Заставнівську районну державну адміністрацію, яка й вирішувала

питання про видачу сертифіката позивачу.

Мають місце випадки, коли позивачі в позовних заявах про

визнання права на земельну частку (пай) називають відповідачем

правонаступника реформованого КСП, а в судовому засіданні та в

рішенні суду як відповідач фігурують сільська рада та

райдержадміністрація. Будь-яких клопотань з боку сторін про

залучення зазначених установ до участі у справі не заявлялося й

ухвал з цих питань суд не виносив, але щодо них ухвалювалося

рішення.

Саме таким чином Краснокутський районний суд Харківської

області вирішив спір за позовом П. до КСП "Червоний Жовтень" про

виділення земельного паю. В судовому засіданні як повноважний

представник відповідача брав участь представник СВК

"Колонтаївський". У резолютивній частині рішення суд зобов'язав

виконком сільської ради, який не залучався до участі в розгляді

справи, виділити земельний пай із земель резервного фонду.

Згідно зі ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) рішення суду повинно бути

законним і грунтуватися лише на тих доказах, які були досліджені у

судовому засіданні. Однак інколи суди задовольняли позовні вимоги

громадян про визнання права на земельну частку (пай) в КСП без

з'ясування важливих обставин справи, наявних правовідносин між

позивачем і сільськогосподарським підприємством, членам якого

земля належить на праві спільної часткової власності.

Ось кілька прикладів розгляду таких справ.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської

області від 13 грудня 2001 р. визнано право на земельну частку в

КСП "Дзержинець" за мешканкою м. Дніпродзержинська К., яка

працювала в радгоспі "Дзержинець" з 1985 р., а в червні

1994 звільнилася з роботи за власним бажанням у працездатному віці

- у 40 років. Хоч позивачка вже не працювала в КСП "Дзержинець" і

ще не була пенсіонеркою, суд визнав за нею право на земельну

частку в цьому підприємстві. Єдиним доказом членства К. в КСП була

представлена нею заява від 6 березня 1996 р. з проханням прийняти

її в члени КСП і внести до списків на паювання. Суд, не

перевіривши, чи була прийнята К. в члени КСП, задовольнив її

вимоги.

А Комінтернівський районний суд Одеської області,

задовольняючи позови О. та К. до ЗАТ "Новомиколаївське",

Новомиколаївської сільської ради та Комінтернівської

райдержадміністрації про визнання права власності на земельний

пай, не з'ясував та не зазначив у своїх рішеннях, коли ЗАТ

"Новомиколаївське" отримало державний акт на право колективної

власності на землю і чи були членами господарства позивачі на той

час.

Інший приклад. Веселівський районний суд Запорізької області

задовольнив позов Л. до КСП "Перемога" та Корніївської сільської

ради про визнання права на земельний пай. При цьому суд не

з'ясував, чи був позивач членом КСП. Сам Л. пояснював, що з

1971 р. він не проживає на території населеного пункту, де

знаходиться КСП, але суд не дав ніякої оцінки цим обставинам. Не

звернув він уваги і на те, що позивач з 1968 р. одержує пенсію не

як колгоспник. У справі також немає відомостей про те, коли КСП

одержало державний акт про передачу землі у власність; суд не

з'ясував і питання про дотримання позивачем строку позовної

давності.

Так само діяв Новоселицький районний суд Чернівецької

області, задовольняючи позов Б. до СТОВ "Динівці" про визнання

права на земельний пай. Суд не перевірив підстав прийняття

позивача в 1988 р. у члени колгоспу ім. Карла Маркса та чи був він

його членом станом на 13 грудня 1995 р., коли колгоспу видано

державний акт на право колективної власності на землю. Обмежившись

лише довідкою про трудову участь позивача в колгоспі в період з

1988 по 1996 р., суд визнав законним право позивача на земельний

пай.

Спори, що виникають з питань приватизації землі, є майновими

спорами і вирішуються вони в порядку позовного провадження. Однак

деякі суди помилково вирішували такі справи в порядку оскарження

громадянами дій або бездіяльності державних органів, юридичних чи

службових осіб у сфері управлінської діяльності.

Так, Шишацький районний суд Полтавської області в порядку гл.

31-А ЦПК ( 1502-06 ) розглянув справу за скаргою Ч. на

неправомірні дії КСП ім. Гоголя. Суд задовольнив скаргу, визнавши

дії КСП неправомірними, і зобов'язав відповідача внести позивачку

до списку на отримання земельної частки (паю).

Комінтернівський районний суд Одеської області в порядку

вирішення скарги на дії або бездіяльність державних органів

розглянув заяву В. про відмову внести її до списку осіб, які мають

право на земельний пай.

У такому ж порядку вирішували по окремих справах земельні

спори Кілійський, Ананьївський районні суди Одеської області.

А Новоодеський районний суд Миколаївської області розглянув

справу за заявою Л. в порядку окремого провадження. Заявниця

зазначала, що її мати з 1964 по 1990 р. працювала в колгоспі "Шлях

до комунізму", але при розпаюванні землі в 1995 р. не була внесена

до списку осіб, які мають право на земельну частку, а в 1996 р.

померла. П. просила встановити факт, що мати набула право

власності на земельну частку (пай). Суд задовольнив заяву,

постановивши рішення, в резолютивній частині якого зазначено про

встановлення факту набуття права власності на земельну частку

матері заявниці. Проте ці вимоги підлягали вирішенню в позовному

порядку із залученням до участі у справі належних відповідачів та

інших спадкоємців.

У такому ж порядку окремого провадження Малинський районний

суд Житомирської області розглянув справу за заявою В. про

встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на

земельну частку.

Розівський районний суд Запорізької області розглянув спір

про виділення земельного паю не в позовному порядку, а в порядку

оскарження М. рішення Карло-Лібкнехтівської сільської ради і

визнав його рішення (про відмову М. виділити земельний пай)

незаконним.

Згідно зі ст. 158 ЗК 2001 р. ( 2768-14 ) земельні спори

вирішують суди, органи місцевого самоврядування та органи

виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Але лише суд вирішує

земельні спори з приводу володіння, користування та розпорядження

земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і

юридичних осіб, а також спори про визначення територій селищ,

міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у

межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які

перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання

громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування

територій районів у містах.