4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Стаття 183. Речі подільні та неподільні
1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.
2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками
1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Стаття 185. Речі споживні та неспоживні
1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.
2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.
Стаття 186. Головна річ і приналежність
1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 187. Складові частини речі
1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
2. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Стаття 188. Складні речі
1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).
2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 189. Продукція, плоди та доходи
1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 190. Майно
1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.2005 р. N 3201-IV)
Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс
1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.
2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Стаття 192. Гроші (грошові кошти)
1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 193. Валютні цінності
1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.
Глава 14
ЦІННІ ПАПЕРИ
Стаття 194. Поняття цінного паперу
1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
2. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 23.02.2006 р. N 3480-IV)
Стаття 195. Групи та види цінних паперів
1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:
1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;
2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;
3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;
4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.
2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.
3. Цінні папери можуть існувати в документарній та бездокументарній формі відповідно до закону.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 23.02.2006 р. N 3480-IV)
Стаття 196. Вимоги до цінного паперу
1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.
2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.
Стаття 197. Передання прав за цінним папером
1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:
1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);
2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);
3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).
2. Законом може бути виключена можливість розміщення цінних паперів визначеного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.
3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.
4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання.
5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права.
За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 23.02.2006 р. N 3480-IV)
Стаття 198. Виконання за цінним папером
1. Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.
2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.
Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 23.02.2006 р. N 3480-IV)
Глава 15
НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА
Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності
1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.
Стаття 200. Інформація
1. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Стаття 201. Особисті немайнові блага
1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
2. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
РОЗДІЛ IV
ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО
Глава 16
ПРАВОЧИНИ
§ 1. Загальні положення про правочини
Стаття 202. Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Стаття 204. Презумпція правомірності правочину
1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно
1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
