Страница 17: ДСТУ Б В.2.6-156:2010. Бетонні та залізобетонні конструкції з важкого бетону гіравила проектування (34083)

1. Відігнуті стрижні, які проходять через площу навантаження або на відстані, що не перевищує 0,25d від цієї площі, можуть використовуватись як поперечна арматура на продавлювання (рисунок 8.106, зверху).
2. Відстань між гранню колони, або контуром площі навантаження та найближчою поперечною арматурою, що враховується при розрахунку, не повинна перевищувати d/2. Ця відстань повинна вимірюватись на рівні розтягнутої арматури. Якщо передбачається тільки один контур відігнутих стрижнів, їх нахил можна зменшувати до 30°.
3. Колони
4. Загальні положення
5. Цей розділ відноситься до колон, у яких більший розмір h не перевищує більш ніж у 4 рази менший розмір Ь.
6. Поздовжні стрижні повинні бути діаметром не менше ніж0тіп = 8 мм.
7. Загальна кількість поздовжньої арматури повинна бути не менше ніж As mjn:

min =або0,002 Ac (яка з величин більша),(8.12)

fyd

де fyd - границя текучості арматури;

NEd - розрахункова осьова сила стиску.

1. Площа поперечного перерізу поздовжньої арматури не повинна перевищувати As max.

Величину As max рекомендується приймати 0,04 Ас за межами напусків, якщо тільки не показано, що цілісність бетону не порушується, і що повний опір досягається у граничному стані. Ця границя повинна підвищуватись до 0,08 Ас в напусках.

1. Для колон полігонального поперечного перерізу як мінімум один стрижень повинен розміщуватись у кожному куті. Кількість поздовжніх стрижнів у круглій колоні повинна бути не менше чотирьох.
2. Поперечне армування
3. Діаметр поперечної арматури (хомутів, петель або спіральної арматури) повинен бути не менше ніж 6 мм, або чверть від максимального діаметра поздовжніх стрижнів залежно від того, яка з величин більша. Діаметр дротів зварних сіток для поперечного армування повинен бути не менше ніж 5 мм.
4. Поперечна арматура повинна заанкеровуватись відповідним чином.
5. Крок поперечної арматури вдовж колони не повинен перевищувати scl fmax. Величину

sci t max рекомендується приймати найменшу із наступних трьох відстаней:

• 20-кратний мінімальний діаметр поздовжньої арматури;
• найменший розмір колони;

-400 мм.

1. Максимальний крок, визначений за 8.5.3.3, необхідно зменшувати застосуванням коефіцієнта 0,6:

• у перерізах, розташованих на відстані, що дорівнює більшому розміру перерізу колони, вище або нижче балки чи плити;
• біля з’єднань напуском, якщо, максимальний діаметр поздовжніх стрижнів більший ніж 14 мм, необхідно встановлювати мінімум три рівномірно розміщених стрижні.

1. Якщо напрям поздовжніх стрижнів змінюється (наприклад, при зміні розміру колони), крок поперечної арматури необхідно визначати з урахуванням бокових зусиль, що виникають. Ці впливи можна не враховувати, якщо зміна напрямку менша або дорівнює 1/12.,
2. Кожний поздовжній стрижень або пучок, що розташований у куті, повинен утримуватись поперечною арматурою. Жоден із стрижнів у межах стиснутої зони не повинен бути далі ніж 150 мм від стрижня, який закріплюється.
3. Стіни
4. Загальні положення

Цей розділ поширюється на залізобетонні стіни із співвідношенням довжини до товщини 4 або більше, і в яких арматура враховується при розрахунку несучої здатності. Кількість і належне конструювання арматури можна отримувати за допомогою стиснуто-розтягнутих моделей (4.9). Для стін, що переважно зазнають згину із площини, застосовуються правила, як для плит (8.3).

1. Вертикальне армування
2. Площу вертикальної арматури необхідно призначати між As vmin = 0,002ДС і ^s.vmax =0,04ДС.
3. Якщо мінімальна площа арматури Asvmin є контрольною при розрахунку, то половина цієї площі повинна розміщуватись на кожній грані.
4. Відстань між двома прилеглими вертикальними стрижнями не повинна перевищувати більше ніж у 3 рази товщину стіни або 400 мм у залежності від того, яка з величин менша.
5. Горизонтальне армування
6. Горизонтальна арматура, що проходить паралельно граням стіни (і вільним граням) повинна встановлюватись на кожній грані. Вона повинна бути не менше ніж Ashmin. Рекомендується приймати величину Asdmjn або 25 % від вертикальної арматури, або 0,001 Ас, у залежності від того, яка з величин більша.
7. Відстань між двома прилеглими горизонтальними стрижнями не повинна бути більше ніж 400 мм.
8. Поперечне армування
9. У будь-якій частині стіни, де загальна площа вертикальної арматури на двох гранях перевищує 0,02 Дс, необхідно передбачати поперечну арматуру у вигляді хомутів відповідно до вимог для колон (8.5.3). Більший розмір, що згадується у 8.5.3.4, не потрібно приймати більшим за чотирикратну товщину стіни.

8.6Л2 Якщо основна арматура встановлюється близько до грані стіни, поперечну арматуру також необхідно передбачати у вигляді хомутів у кількості щонайменше чотирьох хомутів на 1 м2 площі стіни.

Примітка. Поперечну арматуру не потрібно передбачати, якщо використовуються зварні сітки із дроту і стрижнів 0 < 16 мм та захисному шарі бетону більше ніж 20.

1. Балки-стінки
2. Балки-стінки (5.3.1.3 ДБН В.2.6-98) необхідно армувати ортогональною арматурною сіткою біля кожної грані при мінімумі армування As di)min. Величину As db mjn рекомендується приймати 0,1 % , але не менше ніж 150 мм2/м на кожній грані та в кожному напрямку.
3. Відстань між двома прилеглими стрижнями сітки не повинна перевищувати менше значення із подвійної товщини балки-стінки або 300 мм.
4. Арматура, що відповідає умовному, розтягнутому елементу у розрахунковій моделі, повинна повністю заанкеровуватись для рівноваги у вузлі (4.9.3) загинанням стрижнів, використанням U-подібних петель або анкерних пристроїв, окрім випадків, коли забезпечується належна довжина між вузлом та кінцем балки, яка дозволяє використати довжину зони анкерування lbd.
5. Фундаменти
6. Пальові ростверки
7. Відстань від зовнішньої грані палі до грані пальового ростверка повинна бути такою, щоб зусилля розтягу умовних елементів належним чином заанкеровувались у ростверку. Необхідно враховувати очікуване відхилення паль на майданчику.
8. У відповідних випадках арматуру пальового ростверка необхідно визначати із застосуванням методу стиснуто-розтягнутих елементів або зігнутих елементів.
9. Основна розтягнута арматура, що сприймає впливи, повинна концентруватись у напружених зонах між оголовками паль. Необхідно дотримуватись вимог щодо мінімального діаметра стрижня 0mjn = 8 мм. Якщо площа цієї арматури дорівнює мінімальній, то рівномірно розподілені стрижні вдовж нижньої грані елемента можна не встановлювати. Також можна не армувати верхні ділянки елемента, якщо немає ризику виникнення розтягу у цих частинах елемента.
10. Для заанкерування розтягнутої арматури можна застосовувати приварені поперечні стрижні. У цьому випадку поперечний стрижень може розглядатись як частина поперечної арматури у зоні заанкерування арматурного стрижня, що розглядається.

Рисунок 8.11 - Стиснута зона, що підвищує несучу здатність заанкерення

стиснута зона

1. Фундаменти колон і стін
2. Основна арматура повинна заанкеровуватись згідно з вимогами 7.2. Необхідно забезпечувати мінімальний діаметр стрижня 0min. Для фундаментів може застосовуватись розрахункова модель, показана у 8.8.2.4.
3. Основна арматура круглих фундаментів може бути ортогональною і зосереджуватись у середині фундаменту на ширині 50 % ± 10 % діаметра фундаменту (рисунок 8.12). У цьому випадку неармована частина елемента повинна розглядатись як звичайний бетон для цілей проектування.
4. Допускається приймати, що стиск, спричинений опорною реакцією від палі, розподіляється під кутами 45р від грані палі (рисунок 8.11). При розрахунку довжини зони заанкерування цей стиск можна враховувати.
5. Якщо дії викликають розтяг у верхній грані фундаменту, то необхідно перевірити результуючі напруження розтягу та передбачити необхідне армування.
6. Зусилля розтягу в арматурі визначається з умов рівноваги, з урахуванням похилих тріщин (рисунок 8.13). Зусилля розтягу Fs на відстані х повинно заанкеровуватись у бетоні в межах такої ж відстані х від грані фундаменту.
7. Сила розтягу, яка повинна заанкеровуватись, визначається за виразом:

Fs =R-ze IZ),(8.13)

де R- результуюча тиску ґрунту в межах відстані х;

ze- зовнішнє плече пари, тобто відстань між R і вертикальною силою NEd;

NEd - вертикальна сила, що відповідає загальному тиску ґрунту між перерізами А і В;

Zj- плече внутрішньої пари, тобто відстань між арматурою і горизонтальним зусиллям Fc;

Fc- зусилля стиску, що відповідає максимальному зусиллю розтягу Fs mSK.

1. Плечі пар ze і z(- можуть визначатись відносно необхідних стиснутих зон для NEd і Fc відповідно. Для спрощення ze можна визначати за припущення е = 0,15Ь (рисунок 8.13), a zt можна приймати 0,9d.

A/Ed

Рисунок 8.13 - Модель сили розтягу з урахуванням похилих тріщин

Іі

1. Можлива зона заанкерування для прямих стрижнів на рисунку 8.13 позначена як Іь.

Якщо ця довжина недостатня для заанкерування Fc, стрижні можуть загинатись для збільшення довжини або забезпечуватись анкерними пристроями на кінцях.

,'і

1. Для прямих стрижнів без анкерування на кінцях мінімальне значення х є найбільш критичним. Для спрощення можна приймати xmjn = hl 2 . Для інших типів заанкерування вище значення х може бути більш критичним.

8.8.3 Розподільні фундаментні балки

8.8.3.1 Розподільні балки можуть застосовуватись для запобігання навантаженню фундаментів з ексцентриситетом. Балки необхідно розраховувати на сприйняття результуючих згинальних моментів і поперечних сил. Необхідно дотримуватись мінімально допустимого діаметра стрижня 0min = 8 мм для арматури, яка сприймає згинальні моменти.

1. Розподільні балки також повинні розраховуватись на мінімальне навантаження qv що

діє вниз, якщо дія обладнання для ущільнення може впливати на розподільні балки. Величину д1 рекомендується приймати 10 кН/м.

1. Фундаменти колон на скельних ґрунтах
2. Потрібно забезпечувати відповідне поперечне армування для сприйняття зусиль розколювання у фундаментах, якщо тиск ґрунту у граничному стані перевищує q2 = 5 МПа. Ця арматура може розподілятись рівномірно у напрямку зусилля розколювання на висоту h (рисунок 8.14). Необхідно дотримуватись мінімального діаметра стрижня 0min = 8 мм.
3. Зусилля розколювання Fc можна визначати за наведеною формулою (рисунок 8.14):

(8.14)

Fc =0,25(1 -clh)NEd ,

де h - менша з величиВ Ь і Н.

н

zrzxT

тШ/

в

а - фундамент із h > h б - переріз; в - фундамент із h < h Рисунок 8.14 - Арматура для зусилля розколювання для фундаментів на скельних ґрунтах

1. Буронабивні палі
2. Никченаведені положення відносяться до армовану буронабивних паль. Для неармо- ваних буронабивних паль див. розділ 9.
3. Для забезпечення вільного протікання бетону навколо арматури, в першу чергу, важливо, щоб арматура, арматурні сітки та будь-які закладні вироби конструювались так, щоб не створювались перешкоди для протікання бетону.
4. Буронабивні палі діаметром, що не перевищує hb повинні забезпечуватись мінімальною поздовжньою арматурою площею Asbpmm відносно площі поперечного перерізу палі А,..

Величини iAs bpmin рекомендуються приймати: /і1 = 600 мм, aAs йртіп наведено у таблиці 8.6. Ця арматура повинна розподілятись вдовж периметра перерізу.

Мінімальний діаметр поздовжніх стрижнів повинен становити не менше ніж 16 мм. Палі повинні мати щонайменше 6 поздовжніх стрижнів. Відстань у чистоті між стрижнями не повинна перевищувати 200 мм вдовж периметра палі.

1. Конструювання поздовжньої і поперечної арматури у буро-набивних палях наводиться у відповідному нормативному документі.
2. Системи в’язей
3. Загальні положення

Вимоги щодо в’язей наведено в 9.3 ДБН В.2.6-98.

1. Підбір в’язей
2. В’язі призначаються як мінімальне, а не як додаткове армування до необхідного за конструктивним розрахунком.
3. У рівні кожного перекриття і покриття необхідно забезпечувати належним чином нерозривні крайні в’язі в межах 1,2 м від краю. В’язь може включати арматуру, що використовується як частина внутрішньої в’язі.
4. Крайня в’язь повинна бути здатною сприймати зусилля розтягу:

^'tie,per ~h ’Я] —'(8-15)

Де Ftie.per - зусилля у в’язі (розтяг);

lj -довжина крайнього прольоту.

Величини <71 і С?2 рекомендуються приймати: р1 = 10 кН/м, a Q2 = 70 кН.

1. Споруди з внутрішніми краями (наприклад, атріуми, внутрішні двори тощо) повинні забезпечуватись крайніми в’язями таким же способом, як і зовнішні краї, які повинні повністю заанкеровуватись.
2. Ці в’язі повинні бути у рівні кожного перекриття і покриття у двох напрямках приблизно під прямими кутами. Вони повинні бути фактично нерозривними по всій своїй довжині та заанкеровуватись до крайніх в’язей на кожному кінці, за винятком продовження у якості горизонтальних в’язей до колон або стін.
3. Внутрішні в’язі,можуть частково або повністю розподілятись рівномірно у плитах або групуватись у балках, стінах або інших відповідних місцях. У стінах вони повинні бути в межах 0,5 м від верху або низу плит перекриттів (рисунок 8.15).
4. У кожному напрямі внутрішні в’язі повинні сприймати розрахункову величину зусилля розтягу Ftje jnt = 20 кН/м (кН на метр довжини).!
5. У перекриттях без стяжок, де в’язі не можуть розподілятись у напрямку довжини прольоту, поперечні в’язі можуть групуватись вдовж осей балок. У цьому випадку мінімальне зусилля у напрямку внутрішньої осі балки становить: