Балони повинні бути встановлені стаціонарно, не дозволено встановлювати балони у моторному відсіку.

Балони повинні бути оснащені стаціонарними вузлами кріплення або закріплені на КТЗ за допомогою рами (кронштейнів) балона та стрічкових хомутів кріплення, у цьому разі відстань між будь-яким газовим балоном і поверхнею дороги повинна складати не менше ніж 0,2 м.

  1. Усі балони для СПГ мають бути обладнані клапанами з ручним керуванням (витратними вентилями) або автоматичними клапанами балонів.
    1. Балони мають бути оснащені газонепроникними кожухами, що встановлюють поверх арматури балона, за винятком випадків, коли балон установлено ззовні КТЗ. Газонепроникні кожухи мають відповідати вимогам ДСТУ UN/ECE R 67-01 або ДСТУ UN/ECE R 110-00. Арматура балонів для ЗНГ, що встановлена зовні КТЗ, має бути захищена від потрапляння бруду та вологи.
      1. Не дозволено встановлювати балони та будь-які інші елементи газобалонного обладнання в салонах автобусів.

Встановлювати балони та будь-які інші елементи газобалонного обладнання в салонах спеціальних або спеціалізованих автобусів дозволено за умови узгодження згідно з законодавством.

  1. Заправний блок має бути розміщений ззовні КТЗ.

Паливопроводи (газопроводи), що проходять крізь пасажирський салон або не вентильоване багажне відділення, мають бути обґрунтованої необхідної (мінімальної) довжини і у будь- якому випадку захищені газонепроникним кожухом.

  1. Жорсткі газопроводи мають бути виготовлені із суцільнотягнутих трубок із неіржав- кої сталі або сталі з антикорозійним покривом. Для ГБТЗ, що працюють на ЗНГ, дозволено виготовляти жорсткі газопроводи з суцільнотягнутих трубок із міді з гумовим або пластмасовим захисним покривом.
    1. Паяні або зварні з’єднання газопроводів, а також зубчаті з’єднання обтисненням не дозволено. Трубки з неіржавкої сталі мають бути з’єднані лише фітингами з неіржавкої сталі.
      1. Жорсткі та гнучкі паливопроводи не можна розміщувати поблизу точок піддомкра- чування.
      2. ГБТЗ мають бути обладнані системою перемикання виду палив для убезпечення від постійного одночасного подавання в двигун більше ніж одного виду палива, за винятком короткочасного подавання двох палив під час перемикання системи живлення двигуна з одного виду палива на інший та для газодизельних КТЗ, що використовують дизельне паливо для запалювання газоповітряної суміші.
      3. Газова система живлення ГБТЗ має бути герметичною.
      4. Складові газової паливної системи не можна розташовувати в межах 100 мм від системи випуску відпрацьованих газів, якщо вони не мають належного теплозахисного кожуха (екрана).
      5. На кожному ГБТЗ мають бути нанесені попереджувальні знаки: «Обережно! Інші небезпеки» згідно з ГОСТ 12.4.026 із пояснювальною табличкою із написом «ГАЗ». Попереджувальні знаки мають відповідати вимогам РСТ 1960. Крім того, на ГБТЗ категорії М2 та М3, має бути марковання, згідно з ДСТУ UN/ECE R 67-01 або ДСТУ UN ECE R 110-00.
    2. Вимоги до інших елементів конструкції
      1. Автомобілі та автобуси мають бути обладнані дзеркалами заднього виду, стеклами, бамперами, звуковим сигналом, сонцезахисними (протизасліпними) козирками (шторами) згідно з конструкцією.
      2. КТЗ має бути обладнано справними амортизаторами, згідно з його конструкцією.
      3. Кути встановлення коліс КТЗ (керованих та некерованих) мають відповідати зазначеним у НЕ.

Встановлення осей причепів (охоплюючи напівпричепи) має відповідати НЕ.

Під час проведення державного технічного огляду кути встановлювання коліс та встановлювання осей не перевіряють.

  1. На автопоїзді у складі тягача та двох або більше причепів (напівпричепів) із правого боку кабіни мають бути встановлені додаткові дзеркала заднього виду, що забезпечують видимість дороги в зоні коліс найвіддаленішої осі причепа (напівпричепа) під час повороту автопоїзда на кут 90о із зовнішнім габаритним радіусом 12,5 м.

Примітка. Дозволено використовувати дзеркала заднього виду, які збільшують зону оглядання.

  1. На вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.
    1. Не дозволено розміщувати предмети (за винятком талона про технічний огляд у правій нижній частині вітрового скла та інших документів згідно з законодавством) або наносити покриви, які обмежують огляд з місця водія, відвертають його увагу, погіршують прозорість скла і можуть спричинити небезпеку травмування учасників дорожнього руху.

Примітка 1. У верхній частині вітрового скла дозволено встановлювати смугу прозорої кольорової плівки, ширина якої не перевищує мінімальної відстані між верхніми межами вітрового скла і зони його очищування склоочисниками.

Примітка 2. За наявності зовнішніх дзеркал з обох боків КТЗ категорії М1 дозволено встановлювати на задньому склі жалюзі або штори.

  1. Світлопропускання вітрового скла має бути не менше ніж 75 %, а всіх інших стекол — не менше ніж 70 %.

Примітка 1. Світлопропускання стекол, що не входять до зони оглядання з місця водія вперед та за умови встановлення зовнішніх дзеркал з обох боків КТЗ, може бути менше ніж 70 %.

Примітка 2. Дозволено не контролювати світлопропускання стекол КТЗ за наявності їхнього марковання згідно з ДСТУ UN/ECE R 43-00 та відсутності додаткового покриву, що зменшує світлопропускання.

  1. Замки дверей кузова (кабіни), капота, багажника, засуви бортів вантажної платформи, засуви горловин цистерн, механізми регулювання і пристрої фіксування сидіння водія та пасажира, органи або пристрої, призначені для відчинення та зачинення дверей автобусів та тролейбусів, аварійні виходи та пристрої їхнього задіювання (відчинення), приводи відчинення (зачинення) дверей, сигналізація роботи дверей і сигнал вимоги зупинки, пристрій обігрівання та обдування вітрового скла, протиугінний пристрій мають бути роботоздатні.
    1. У КТЗ категорій М2 та М3, що використовують як автобуси загального користування, кількість місць, протипожежний захист, виходи, планування пасажирського приміщення, пасажирські сидіння, простір для пасажирів, які сидять, штучне внутрішнє освітлення, поручні, огорожі, полиці для ручної поклажі, кришки люків мають відповідати:
  • для автобусів категорії М3 (класів І, ІІ та ІІІ) виробництва країн СНД, випуску до 2003 р. — ГОСТ 27815;
  • для автобусів категорії М2 (пасажировмісністю до 16 пасажирів) виробництва країн СНД, випуску до 2003 р. — ГОСТ 28345;
  • для автобусів категорії М2 та М3 (пасажировмісністю до 22 пасажирів, класів А та Б) виробництва країн СНД, випуску після 01.01.2003 р., та виробництва інших країн — ДСТУ UN/ECE R 52-01;
  • для автобусів категорії М3 (пасажировмісністю понад 22 пасажири, класів І, ІІ та ІІІ) виробництва країн СНД, випуску після 01.01.2003 р., та виробництва інших країн — ДСТУ UN/ECE R 36-03;
  • для КТЗ, що перебувають в експлуатуванні та переобладнані в автобуси категорії М2 та М3 (пасажировмісністю до 22 пасажирів) — ГСТУ 60.2-00017584-011.
    1. Спідометр та (або) тахограф мають бути роботоздатні та мати справну підсвітку.
      1. Усі нарізеві з’єднання мають бути затягнені з зусиллям, згідно з НЕ, і за потреби застопорені.
      2. На КТЗ категорій N2, N3, О3, О4 мають бути задній та бокові захисні пристрої, якщо їх передбачено конструкцією. На КТЗ, категорій N2, N3, О3, О4 випуску після 2002 р., обов’язково має бути задній захисний пристрій, або елементи конструкції, які виконують його функцію.
      3. КТЗ мають бути обладнані за конструкцією пристроями захисту від викидання з-під коліс КТЗ сторонніх предметів і бруду. Ширина цих пристроїв має бути не менше ніж ширина встановлених шин.
      4. Джгути проводів та окремі проводи системи електрообладнання мають бути надійно захищені та закріплені, щоб унеможливити обрив, перетирання і не мати непередбаченого конструкцією контакту з деталями КТЗ.

Ізоляція електропроводів КТЗ має унеможливлювати виникнення випадкових замикань проводів із провідними частинами КТЗ («масою») і між собою.

Електричні ланцюги мають бути захищені плавкими або автоматичними запобіжниками, за їх встановлення підприємством-виробником КТЗ.

  1. Зчіпні пристрої тягача та причепа (напівпричепа), а також передбачені конструкцією страхувальні пристрої та опорні стояки (пристрої) причепа (напівпричепа), мають бути роботоздатні.
    1. Не дозволено наявність деформації, розривів, тріщин, слідів відновлювального ремонту та інших видимих пошкоджень тягового гака, зчіпної петлі, зчіпної кулі, дишла та зчіпного шворня напівпричепа.
      1. Не дозволено експлуатування причепа (напівпричепа) з тягачем, для якого тягове зусилля на буксирному пристрої, навантага на сідельно-зчіпний пристрій або дозволена максимальна маса причепа (напівпричепа) перевищує значення, встановлені НЕ.
  2. КТЗ мають бути обладнані пасами безпеки та підголівниками, якщо їх передбачено конструкцією.
  3. У пасів безпеки не дозволено такі дефекти:
  • надриви на лямці, видимі неозброєним оком;
  • замок не фіксує «язик» лямки або не викидає його після натискання на кнопку блокувального пристрою;
  • лямка не витягується чи не втягується в інерційну котушку та не блокується під час її різкого ривка.
  1. КТЗ категорій М3, N2, N3, O мають бути обладнані противідкатними упорами (не менше ніж два), а КТЗ категорій М та N — укомплектовані вогнегасниками, медичною аптечкою, знаком аварійної зупинки (чи блимким червоним ліхтарем). Використовувати вогнегасники без пломб або із закінченим терміном придатності не дозволено. Медична аптечка має бути укомплектована придатними для використовування препаратами та відповідати вимогам ДСТУ 3961.
  2. В автобусі, тролейбусі і вантажному автомобілі, тимчасово пристосованому для перевезення пасажирів, один вогнегасник має бути в кабіні водія, а другий (або інші) — у пасажирському салоні (кузові).
  3. Поручні в автобусах та тролейбусах, запасне колесо, акумуляторні батареї, вогнегасники, медична аптечка, номерні знаки мають бути надійно закріплені в місцях, згідно з конструкцією КТЗ.
  4. Сидіння автобусів та тролейбусів мають бути установлені на несівних елементах кузова за допомогою нарізевих з’єднань, згідно з вимогами виробника. Усі нарізеві з’єднання мають бути комплектними та застопореними. Кріплення має відповідати конструкції застосованих сидінь.
  5. Не дозволено підтікання робочих рідин із вузлів та систем КТЗ (мастила з систем змащування двигуна і трансмісії, охолоджувальної рідини з системи охолоджування, електроліту з акумуляторної батареї тощо).
  6. На КТЗ має бути акумуляторна батарея з номінальною ємністю згідно з НЕ.
  7. Тролейбуси мають відповідати вимогам ДСТУ 4398.
  8. Додаткове обладнання КТЗ, що перевозять небезпечні вантажі, має відповідати встановленим вимогам.

7 МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ

  1. Методи контролювання зовнішніх світлових приладів
  2. Відповідність вимогам 6.1.1—6.1.5, 6.1.6.1—6.1.6.3, 6.1.7.1—6.1.7.3, 6.1.7.5, 6.1.7.6 перевіряють візуально.
  3. Тиск повітря в пневматичних шинах установлюють згідно з НЕ або, за відсутності НЕ, згідно із загальноприйнятими правилами експлуатування пневматичних шин. Керовані колеса КТЗ та ланки автопоїзда встановлюють у положення, що відповідає прямолінійному руху.
  4. Під час контролювання відповідно до 6.1.6.4—6.1.6.6, 6.1.6.8, 6.1.6.9 КТЗ має бути у стані порожньої маси, коректор кута нахилу фар (за наявності) приводять у стан, який відповідає початковому нахилу (положення «0»).
  5. Майданчик, призначений для проведення контролювання, має бути горизонтальним, рівним, із допустимим відхилом ± 3 мм на 1 м у будь-якому напрямку.
  6. Розташування світлотіньової межі на контрольному екрані (кут нахилу фар) визначають вимірюванням різниці вертикальних координат точок Р та О (рис. 1).
  7. Площина контрольного екрана має бути перпендикулярною до площини майданчика, призначеного для проведення контролю, та вихідної осі ПЗС, із допустимим відхилом ± 2 %.
  8. Відстань від центрів розсіювачів фар до поверхні контрольного екрана має бути (5 ± 0,05) м.

Примітка. Дозволено збільшувати відстані від вихідного центра розсіювача до поверхні контрольного екрана до (10 ± 0,1) м. У цьому випадку значення нормативних відхилів параметрів регулювання фар та координати контрольних точок пропорційно збільшують.

  1. Дозволено використовувати ЗВТ з орієнтувальним пристроєм (наприклад реглоскоп), який забезпечує результати випробувань, еквівалентні результатам, отриманим за допомогою контрольного екрана.
  2. Під час контролювання відповідності вимогам 6.1.6.5, 6.1.6.7, 6.1.6.9 двигун КТЗ має працювати з мінімальною частотою обертання колінчастого вала в режимі холостого ходу, відстань від вихідного центру розсіювача фари до фотоприймача має бути (5 ± 0,05) м.
  3. Силу світла фар, які працюють у режимі «дальнє світло», вимірюють у місці розташування найяскравішої частини світлового пучка.
  4. Силу світла ПЗС контролюють з урахуванням таких вимог:
  5. У разі застосування фотометричного приладу, який визначає величину освітленості, силу світла обчислюють за формулою (1):

I = E • L2,(1)

де I — сила світла, кд;

E — освітленість, лк;

L — відстань фотометрування (рисунок 1), м.

  1. Фотоприймач і ПЗС, що контролюють, мають бути захищені від сторонніх засвічувань.

Дозволено наявність сторонніх джерел світла із сумарною силою світла, яка не перевищує

50 % від нормативного значення для ПЗС, що контролюють, але її має бути враховано.

  1. У разі контролювання сили світла покажчиків повороту за результат вимірювань слід брати її максимальну величину.
  2. Діаметр вхідного отвору фотоприймача, що використовують для вимірювання сили світла ПЗС, має бути не більше ніж 30 мм.
  3. Частоту блимання покажчиків повороту відповідно до 6.1.7.4 необхідно визначати не менше ніж за 10 проблисками.
  4. Границя допустимої основної похибки має бути не більше ніж, у разі вимірювання: