Страница 5: ДБН В.1.1-5-2000. Будинки і споруди на підроблюваних територіях і просідаючих грунтах (32646)

ДБН В. 1.1-5-2000 Ч.1 С.23

Закінчення таблиці 7

Таблиця 8

1. У випадках, коли несуча здатність колон, що спираються на окремо розташовані фундаменти, недостатня для сприйняття зусиль від деформацій земної поверхні, а подальше

підсилення колон або зменшення довжини відсіків недоцільне, слід передбачати влаштування між фундаментами зв'язків-розпірок в одному чи двох рівнях.

Зв'язки-розпірки у двох рівнях доцільно застосовувати на підроблюваних територіях груп І, Ік - ІІІк, а також на майданчиках із складними гірничо-геологічними умовами, розглянутими у 4.5 і 4.6.

ДБН В. 1.1-5-2000 Ч.1 С.24

Для зменшення зусиль у зв'язках-розпірках від дії зсуву грунту слід влаштовувати шов ковзання по площі контакту підошви фундаменту з бетонною підготовкою.

Якщо перелічені заходи не забезпечують потрібну несучу здатність колон, слід змінити конструктивну схему будинку або передбачити влаштування фундаментів у виді перехресних балочних систем, суцільних залізобетонних плит тощо.

1. Стійкість одноповерхових каркасних будинків (відсіків) у поперечному напрямку слід забезпечувати жорстким з'єднанням колон і фундаментів ( рисунок 5). У поздовжньому напрямку по всіх середніх рядах колон необхідно влаштовувати блоки жорсткості з вертикальними зв'язками між колонами (рисунок 6). У межах блоку жорсткості фундаменти колон необхідно з'єднувати між собою зв'язками-розпірками.

Допускається забезпечувати стійкість каркасів одноповерхових будинків встановленням спеціальних елементів жорсткості (діафрагм, колон збільшеного перерізу, багатоповерхових прибудов) по поздовжніх та поперечних рядах колон.

Для зниження зусиль у вертикальних зв'язках при нерівномірних деформаціях основи їх слід виконувати із застосуванням лінійно-рухомих з'єднань, що допускають можливість переміщення колон зв'язкового блока (рисунок 6).

Стійкість багатоповерхових будинків у поперечному і поздовжньому напрямках слід забезпечувати защемленням колон у фундаментах, влаштуваннями між колонами вертикальних зв'язків або жорстких вузлів з'єднань ригелів із колонами.

Вертикальні зв'язки, що забезпечують просторову стійкість будинку чи його відсіків, слід групувати у просторові блоки в середній частині будинку (відсіку). Для забезпечення спільної роботи каркаса і просторових блоків необхідно, щоб перекриття мали достатню жорсткість у горизонтальній площині.

1. Граничні довжину і ширину відсіку каркасного будинку слід визначати в залежності від розрахункових величин деформацій земної поверхні.

Деформаційні шви між відсіками слід проектувати у виді парних рам або шарнірно-рухомого спирання прогонових конструкцій і перекривати їх компенсаторами з закладанням еластичним заповнювачем (пороізолом, поролоном, макропористою гумою тощо).

1. Для покриттів одноповерхових каркасних будинків слід, як правило, застосовувати найбільш прості статично-визначені конструкції.
2. Доцільність застосування нерозрізних систем покриттів слід у кожному випадку обгрунтовувати статичним розрахунком на нерівномірні деформації основи.
3. Застосування як покриттів складчастих, тонкостінних просторових конструкцій (склепінь-оболонок) та ін. має бути обгрунтовано статичним розрахунком з урахуванням дій нерівномірних деформацій основи, динамічних дій технологічного обладнання, підвісних або мостових кранів, необхідності (в окремих випадках) вирівнювання будинку та інших факторів.
4. Для захисту покриттів каркасних будинків від попадання води при пошкодженні покрівлі внаслідок нерівномірних деформацій основи у місцях примикання покриття до торцевих і поздовжніх (при внутрішньому водостоку) стін сусідніх прогонів будинку слід влаштовувати компенсатори (з теплоізоляцією на деформаційних швах), а також проклеювати місця встановлення компенсаторів і шви між плитами покриття всередині гідроізоляційного килима додатковими смугами руберойду завширшки 1 м.

ДБН В. 1.1-5-2000 Ч.1 С.25

1. При застосуванні як огороджувальних конструкцій для каркасних будинків уніфікованих великорозмірних стінових панелей слід забезпечувати їх піддатливе кріплення до елементів каркаса будинку таким чином, щоб навантаження на огоро-джувальні конструкції від деформування каркаса були мінімальними чи зовсім виключались.

Стінові огороджувальні конструкції слід закріплювати у двох кутах по горизонталі шарнірно-рухомо, а у двох інших - шарнірно-нерухомо. Допустиму різницю осідань суміжних колон будинку Dh слід визначити за формулою

(7)

де Dn - величина зазору між стіновими панелями;

l - відстань між осями суміжних колон;

Нп - висота стінової панелі.

1. При застосуванні самонесучих кам'яних стін слід передбачати розрізання стін біля колон каркаса будинку, спирання на рандбалки і гнучке кріплення до елементів каркаса. Внутрішні стіни, що проходять по осях каркаса будинку, слід кріпити до колон гнучкими анкерами і передбачати зазори не менше 50 мм у місцях примикання до зовнішніх стін, плит та ригелів і в місцях перетину їх технологічними та санітарно-технічними трубопроводами.
2. Жорсткі підлоги по грунту (бетонні, ксилолітові та ін.) необхідно проектувати з розрізанням їх на карти зі сторонами не більше 6 м. Ширину шва між картами слід визначати за формулою (3) 4.31, у якій за величину Lo слід приймати відстань між центрами суміжних карт у напрямку, що розглядається. Шви між картами слід закладати еластичним заповнювачем (бітумною мастикою, пороізоловим джгутом тощо). Допускається використовувати бетонну армовану підлогу як зв'язки-розпірки. У цьому випадку її не слід розрізати на карти.
3. Стіни сходових кліток допускається використовувати як блоки жорсткості, що забезпечують просторову стійкість будинку (відсіку).

Розміри отворів у перекриттях під обладнання і комунікації слід призначати з урахуванням їх можливих взаємних зміщень у горизонтальній площині. Необхідно передбачати можливість рихтування обладнання у процесі підробки.

1. У виробничих будинках слід віддавати перевагу підвісному та наземному підйомно-транспортному обладнанню у якості підйомно-транспортних засобів.

Для забезпечення нормальної роботи кранів слід передбачати можливість рихтування підкранових конструкцій, регулювання підвісок.

5.23. У будинках з мостовими кранами слід застосовувати розрізні підкранові балки.

У місцях розділення будинку на відсіки слід передбачати консольне спирання підкранових балок або влаштування спеціальних балок-компенсаторів, деформаційну здатність яких слід визначати залежно від очікуваної величини деформаційного шва.

1. Габарити наближення кранів до елементів будинку необхідно призначати з урахуванням можливого рихтування кранових колій. Допускається збільшення висоти надкранової частини колони або застосування металевих підкранових балок з пс частиною.
2. Величина нахилу підкранової колії мостових кранів, що викликаний деформаціями земної поверхні, не повинна перевищувати такі граничні значення:

у поперечному напрямку і =0,004;

у поздовжньому напрямку і =0,006.

Необхідний ступінь рихтування колій і габарити наближення кранів слід визначати виходячи з розрахункових деформацій земної поверхні і граничних значень нахилів підкранових колій.

Після закінчення активної стадії зсування земної поверхні підкранові колії мають бути відрихтовані у відповідності з Правилами влаштування і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів.

6 БЕЗКАРКАСН1 БУДИНКИ

1. Безкаркасні будинки на підроблюваних територіях слід проектувати за жорсткими або комбінованими конструктивними схемами з поздовжніми і поперечними несучими стінами. Наземну частину житлових і громадських будинків слід проектувати, як правило, з жорсткою конструктивною схемою.

Вибір конструктивної схеми безкаркасних будинків повинен бути узгоджений з групою складності умов будівництва на території забудови (таблиця 5) та параметрами викривлення основи в зоні підробки згідно з 2.10—2.12.

1. Конструкції безкаркасних будинків слід проектувати як елементи єдиної просторової системи для сприйняття зусиль від навантажень, що діють на них, та дію нерівномірних деформацій земної поверхні.

Міцність будинків необхідно забезпечувати будівельними засобами захисту:

• влаштуванням замкнених фундаментного та цокольного залізобетонних поясів по всіх зовнішніх і внутрішніх стінах;
• влаштуванням у великоблокових та цегляних будинках поверхових залізобетонних поясів, які розміщують на рівні перемичок або перекриттів по усіх зовнішніх і внутрішніх стінах, а у великопанельних будинках - поверхових поясів, суміщених з конструкціями зовнішніх і внутрішніх стінових панелей;
• з'єднанням у необхідних випадках вертикальними зв'язками надфундаментних конструкцій з фундаментним і цокольним залізобетонними поясами;
• з'єднанням плит перекриття між собою та несучими стінами, а також заливанням швів між плитами цементним розчином марки 100.

У панельних будинках допускається суміщення фундаментного і цокольного поясів з конструкціями цокольних панелей.

У цегляних будинках в обгрунтованих розрахунком випадках у надземній частині допускається влаштування армоцегляних поясів.

1. Несучі стіни будинків слід розташовувати, як правило, симетрично відносно поздовжньої і поперечної осей будинку і забезпечувати рівномірне розподілення жорсткостей по довжині і ширині будинку.
2. Поперечні стіни слід проектувати, як правило, наскрізними на всю ширину будинку. У випадках, якщо за архітектурно-планувальними вирішеннями неможливе наскрізне розташування поперечних стін, необхідно передбачати влаштування зв'язків цих стін із поздовжніми стінами для забезпечення спільної роботи поздовжніх і поперечних стін. Зміщення поперечних стін допускається на величину ( в осях ) не

більше 0,6 м. Зміщення поздовжніх стін допускається на величину не більше 1,8 м.

1. У місцях злому поздовжніх стін повинно бути передбачено влаштування прямолінійних фундамент-ного і цокольного залізобетонних поясів у площині стіни, а у місцях злому для лоджжій - і по контуру лоджій.

ДБН В.1.1-5-2000 Ч.1 С.27

1. Проекти будинків для масової забудови різних груп територій рекомендується розробляти з загальними об’ємно-планувальними і конструктивними рішеннями надземної частини. Конструктивні рішення підземної частини повинні розроблятися диференційовано для різних умов будівництва.
2. Конструкції фундаментно-підвальної частини будинків слід проектувати переважно збірно-монолітними із застосуванням збірних виробів заводського виготовлення. У випадку, якщо такі рішення не забезпечують достатню міцність і жорсткість будинку, слід його підземну частину проектувати монолітною і за необхідності влаштовувати на рівні підвалу додаткові стіни.
3. У безкаркасних будинках деформаційні шви слід передбабчати у виді парних стін. Конструкція стін повинна задоволняти теплотехнічні вимоги, які ставляться до зовнішніх стін будинку.
4. У великопанельних будинках збірні елементи ( панелі зовнішніх і внутрішніх стін, плити перекриттів і покритті, сходові марші і площадки) повинні бути з’єднані між собою зв’язками, що сприймають розрахункову зусилля.

З‘єднання стінових панелей слід виконувати зварюванням випусків арматури, монтажних петель, кутових скоб.

У вертикальних стиках стінових панелей і стиках плит перекриття необхідно передбачати шпонки які розраховуються на зсувні зусилля.

Перерізи з’єднувальних сталевих деталей у стиках між елементами стін і перекриттів мають визначатися розрахунком.

Марку цементного розчину в горизонтальних швах слід визначати розрахунком опорних стиків панелей і приймати не менше 100.

Сталеві закладні деталі і з’єднувалні елементи у стиках повинні бути надіно захищені від корозії.

1. У кам’яних будинках кути і перехрещення стін необхідно підсилювати армуванням сітками з арматури діаметром 4-6 мм, які укладаються у горизонтальні шви не більше ніж через 1.0 м по висоті і закладаються у кожен бік від перетину осей стін на 1.2-1.5 м.
2. Несучі конструкції, які послабляються димовими і вентиляційними каналами, борознами та нішами, повинні бути підсилені додатковою арматурою згідно з розрахунком або за конструктивними вимогами.
3. Опорні частини балок, прогонів і плит перекриттів повинні бути достатньо заанкеровані у стіни. Зв'язки перекриттів зі стінами повинні виконуватися зварними каркасами, що укладаються у поздовжні шви між плитами, або застосуванням анкерних зв'язків по монтажних петлях.
4. У будинках заввишки 2 поверхи і більше за необхідності несучі цегляні стовпи мають бути підсилені згідно з розрахунком залізобетонними сердечниками, горизонтальним чи вертикальним армуванням.
5. При проектуванні будинків повинні враховуватись у несучих конструкціях та в основах додаткові зусилля від нахилів земної поверхні з урахуванням кренів від вітрового навантаження.