Страница 2: ДСТУ EN 1005-2:2005. Безпечність машин. Фізичні можливості людини. Частина 2. Ручне переміщення машин та їхніх складових частин (62614)

Щоб контролювати ризики, пов'язані зі здоров'ям і безпекою людини, конструкторові необ­хідно визначити відповідні небезпеки та виконати їх оцінювання. З питань загальних вимог щодо оцінювання ризиків необхідно звертатися до EN 1050. Зменшення ризиків, пов'язаних з ручним переміщенням, шляхом застосування ергономічних принципів під час проектування машин, див. EN 614-1.

Схема оцінювання ризику, представлена тут, містить 3 методи. Ці методи мають однакову основу, але відрізняються складністю застосування.

Перший метод — метод швидкого перегляду. М етод 2, зручний у разі переміщення, потрібно застосовувати, якщо метод відбирання вказує на ризики. Метод 2 може враховувати деякі додат­кові фактори ризику. М етод 3 — розширений метод оцінювання, який оцінює ризики більш ре­тельно і доповнений додатковими факторами ризику, які не представлено в методах 1 і 2. Усі три методи мають різний рівень складності. Найефективніший підхід полягає у тому, щоб розпочати оцінювання ризику з методу 1 (найпростішого) і використовувати методи 2 і (або) 3 лише тоді, якщо припущення і (або) наявні умови, зазначені в методі 1, не виконуються.

Метод 1 Метод 2 Метод 3

Примітка. Рекомендовано розглянути подальші етапи зменшення факторів ризику до найнижчого можливого рівня.

Рисунок 1 — Блок-схема, що показує поетапний підхід до оцінювання

У цьому підрозділі наведено рекомендації щодо проектування ситуацій ручного переміщення з низьким рівнем ризику. Інформація ґрунтується на сучасному рівні ергономіки. Якщо цих кри­теріїв не буде досягнуто, необхідно провести оцінювання ризику.

Наступні аспекти (див. 4.3.2.1 — 4.3.2.3) потрібно враховувати під час оцінювання і зменшен­ня ризиків.

Маса об'єкта (машина, частина машини, об'єкт завантаження-розвантаження) містить все, що пов'язано з ним, наприклад, пакування, акумулятори, наповнені накопичувачі тощо. Технічні засоби, необхідні для ручного переміщення, також враховують.

Під час проектування машини або її складових частин фактор маси може бути небезпечним, якщо деякий з цих об'єктів повинен бути переміщеним вручну. Щоб визначити безпечну верхню межу маси див. 4.3.3.

Центр ваги об'єкта обумовлений розподілом маси. По можливості, центр ваги об'єкта пови­нен бути в межах самого об'єкта, однаково розподілений між двома руками і розміщений якомо­га ближче до тіла. Під час переміщення рух центру ваги об'єкта повинний бути обмеженим. Якщо це неможливо (наприклад, якщо це рідина), відповідна інформація повинна бути вказана на об'єкті.

Потрібно проектувати об'єкти так, щоб вони були якомога компактнішими. Якщо об'єкт бе­руть двома руками, його ширина не повинна бути більшою, ніж ширина плечей (приблизно 60 см), а глибина об'єкта не повинна перевищувати 50 см (рекомендовано 35 см або менше), щоб утри­мувати вантаж ближче до тіла. Висота об'єкта повинна бути такою, щоб він не зменшував людині оглядовість. Об'єкт потрібно перепроектувати, якщо під час переміщення потрібно, щоб одна рука знаходилася знизу, а інша зверху об'єкта.

Поверхневі властивості об'єктів (включаючи пакувальні матеріали нових складових частин) повинні бути зручними для переміщення. Об'єкт повинен бути таким, щоб його було легко взяти й утримувати, і тому, звичайно, потрібно, щоб він був обладнаний ручками або відповідними про­різами для рук.

Розміщення ручок повинно відповідати центру ваги об'єкта і виконуваним діям, сприяти мож­ливості прийняти найкращу робочу позу і рухові під час піднімання і перенесення. Якщо перед­бачене горизонтальне маніпулювання, його повинна виконувати машина. Ручки не повинні мати гострих країв або спричиняти ризик стиснення пальців. Форма ручки повинна дозволяти захват зачепленням або силовий захват за нейтрального положення руки.

Діаметр ручки повинен бути між 2 см і 4 см.

Ширина рукоятки (прорізу) повинна бути мінімум 12,5 см, щоб забезпечити проміжок для руки в рукавицях, з простором 7 см над пальцями. Оптимальна форма рукоятки повинна бути цилін­дричною або еліптичною. Щодо оцінювання захвата рукоятки (зчеплення з нею) див. 4.3.3.2. або 4.3.3.3.

Перешкода між об'єктом і тілом, через яку об'єкт не можна піднімати, опускати або перено­сити близько до тіла, є небезпекою. Відстань по горизонталі між середніми точками між щиколот­ками і між руками повинна бути меншою ніж 25 см. Якщо відстань по горизонталі більша за цю величину, необхідно провести оцінювання ризику відповідно до 4.3.3.

Вертикальне положення захвату (виміряного від суглоба середн ього пальця до землі) по­трібно встановлювати між 60 см і 90 см. Вертикальне переміщення об'єкта не повинно переви­щувати 25 см. Якщо відстань по вертикалі менше чи більше ніж 25 см і (або) вертикальне пере­міщення перевищує 25 см, потрібно провести оцінювання ризику відповідно до 4.3.3.

Машину потрібно спроектувати так, щоб уникати частого ручного переміщення. Повинно бути можливим регулювання частоти ручного переміщення машини. Конструкція машини повинна, по можли вості, допускати певний ступінь автономності. Щоб оцінити ризики, які виникають у разі поєднання частоти і ваги, див. 4.3.3.

Конструктор повинен уникати незручних поз (наприклад, поворотів, згинань, підіймань з землі) і тривалої дії, які призводять до втоми тіла, під час ручного переміщення або на кожному етапі експлуатації машини (включаючи збирання/монтаж, транспортування, введення в експлуатацію, використання, демонтаж). Потрібно передбачати тимчасові зміни робочої пози (див. prEN 1005-4¹⁾).

Загалом, машини потрібно проектувати таким чином, щоб ун и кати ручного перенесення. Якщо це неможливо, максимальна відстань перенесення вручну повинна бути щонайменша (мен­ше ніж 2 м).

Якщо об'єкт переміщують лише однією рукою, це може бути небезпечним. Якщо неможли­во уникнути переміщення однією рукою, потрібно провести оцінювання ризику (див. 4.3.3.3).

Щоб зменшити навантагу на оператора, можна провести переміщення за допомогою двох (чи більше) осіб, але це також створює додаткові небезпеки через неузгодженість в координації рухів і зусиль між двома (чи більше) людьми, які виконують підіймання разом. Ергономічне про­ектування повинно виключити необхідність використання двох (або більше) людей для здійснення підіймання, крім окремих випадків, для яких потрібно провести оцінювання ризику (див. 4.3.3.3).

Потрібно уни кати руч ного переміщення об'єкта обертанням навколо його осі. Для заміни такого способу переміщення рекомендують перепроектування.

Додаткові фізичні вимоги щодо завдань ручного переміщення можуть містити нові небезпе­ки. Якщо їх не можна уникнути, потрібно провести оцінювання ризику (див. 4.3.3.3).

Недостатнє зчеплення між руками і об'єктом під час переміщення чи між ногами і підлогою можуть призвести до небезпечних ситуацій. Якщо цього не можна уникнути, необхідно провес­ти оцінювання ризику (див. 4.3.3.3).

Середовищні фактори можуть спричинити небезпеки і додаткові ризики.

Якщо їх не можна уникнути, кваліфікований персонал повинен провести оцінювання ризику. До середовищних факторів входять вібрація, кліматичні умови, температурний режим (див. EN ISO 7730), освітлення, слизькість поверхні, шум і хімічні речовини (див. ENV 26385).

Схема оцінювання ризику містить три методи. М етод 1 — метод швидкого перегляду. Ме­тод 2 потрібно застосовувати, якщо метод перегляду вказує на ризики. Метод 2 може врахову­вати дея кі додаткові фактори ризику. М етод 3 — розширений метод оцінювання, який оцінює ризики більш ретельно і доповнений додатковими факторами ризику, які не представлено в ме­тодах 1 і 2. Усі три методи мають різний рівень складності. Найефективніший підхід полягає у тому, щоб розпочати оцінювання ризику з методу 1 (найпростішого) і використовувати методи 2 або 3 лише тоді, коли припущення або наявні умови, зазначені в методі 1, не виконуються. Ко­жен метод потребує проведення трьох етапів:

— етап 1: розглянути еталонну масу стосовно передбачуваної групи користувачів (див. таблицю 1); — етап 2: провести оцінювання ризику відповідно до робочої методики, див. 4.3.3.1 — 4.3.3.3; — етап 3: визначити необхідні дії:

• ніяких дій, якщо рівень ризику задовільний;

• перепроектувати;

• скористатися складнішим методом оцінювання.

Конструктор може вирішити питання щодо перепроектовування вже після 3 етапу методу 1 і не переходити до методу 2. Метод 2 і метод 3 не є повним повторюванням, а містять більш детал ьне оцінювання, яке ґрунтується на однаковій методології.

Для практичного застосування див. додаток С.

Таблиця 1 — Еталонна маса (Мref), що відповідає передбачуваній групі користувачів

У цьому методі конструктор може вибрати одну з трьох експлуатаційних ситуацій, які підхо­дять до проекту. Використовуючи цей метод, можна провести швидкий перегляд. Обмежуваль­ною умовою є те, що припущення щодо проведення переміщення виконувані.

Визначити передбачувану групу користувачів і вибрати еталонну масу Мref відповідно до цієї групи (таблиця 1).

Визначити (позначити), чи операції з переміщення відповідають таким критеріям:

• можливість діяти лише за допомогою двох рук;

• необмеженість рухів і пози стоячи;

• можливість переміщення лише однією людиною;

• плавність піднімання;

• хороше зчеплення між руками та об'єктом переміщення;

• хороше зчеплення між ногами та підлогою;

• ручне переміщення, окрім піднімання, є мінімальним;

• об'єкти, які потрібно підняти, не є дуже холодними²⁾, гарячими або забрудненими;

• помірність навколишнього теплового середовища.

Якщо один чи більше з цих критеріїв не виконується, застосувати метод 2. Якщо усі критерії виконуються, тоді вибрати один з наступних критичних параметрів. Вони стосуються робочих змін у 8 год і менше.

1. Критична маса (випадок 1)

• вантаж, що переміщують, не перевищує 70 % еталонної маси, вибраної в таблиці 1;