---

Для пальників, що використовують тільки гази першого та/або другого сімейства, випробу­вання виконують за тиску повітря на вході 50 мбар; проте впускний клапан перевіряють за тиску повітря 150 мбар. Для пальників, що використовують гази третього сімейства, усі випробування виконують за тиску повітря 150 мбар. Проте, якщо пальниковий пристрій призначено для ви­користання газів третього сімейства в разі пари тисків 112/148 мбар, випробування виконують за тиску 220 мбар. Будь-який регулятор може бути закрито в максимально відкритому положенні, щоб уникнути пошкоджень.

Необхідно перевірити відповідність до вимог 6.1.1, де:

1. кожен клапан подавання основного газу перевіряють по черзі на герметичність у закритому положенні, у той час як інші клапани відкрито;

2. усі газові клапани відкрито й інжектори будь-якого запалювального пальника й основного пальника закрито.

Якщо газовий вихідний отвір запалювального пальника не може бути закритим, випробування треба виконувати з перекритим у прийнятному місці газопроводом, що підводить газ до запалюваль­ного пальника. У цьому разі треба виконати додаткове випробування з використанням мильного розчину для перевіряння витоку запалювального пальника в робочому стані за нормального тиску.

Для визначення ступеня витоку треба використовувати об’ємний метод, який настільки без­помилковий, що похибки у визначенні не перевищують 0,01 дм³/год.

Ці випробування виконують під час постачання пальникового устатковання й одразу після за­кінчення всіх випробувань згідно з цим стандартом та після будь-якого збирання в газовій мережі, у якій є газонепроникне з'єднання, яке згідно з інструкцією виробника вилучено та замінено 5 разів.

Випробування виконують із використанням POCED (труба для видалення продуктів згорання), яка має максимальний еквівалентний тиск, як зазначено в інструкціях виробника. Треба загерме- тизувати вхід та вихід трубопроводу, подати повітря до трубопроводу і записати об’ємну витрату повітря, якщо тиск у трубопроводі еквівалентний максимальному еквівалентному опору.

Необхідно перевірити, щоб рівень витоку не перевищував значень, наведених у 6.1.2.

Для виконання цього стандарту всі значення підведеної теплоти обчислюють з об’ємної ви­трати (1/₀) або масової витрати (М_о), що зіставляються з величиною, одержаною газом порівняння в умовах стандартних перевіряльних випробувань (сухий газ, 15 °С, 1 013,25 мбар). Підведену теплоту (Q_o) у кіловатах (кВт) залежно від нижчої та вищої теплоти згорання² обчислюють за фор­мулою (2) або (3):

Q

(2)

_o = 0,278 M_o • Л/, (або H_s)

або * *

Q_o = 0,278 У_о • H, (або H_s), (3)

де Q_o — підведена теплота (кВт);

М_о— масова витрата, кг/год, одержана за нормальних умов;

У_о — об'ємна витрата, м³/год, одержана за нормальних умов;

/7, — нижча теплота згорання газу порівняння в мегаджоулях на кілограм, МДж/кг, у формулі 2, ♦ або в мегаджоулях на кубічний метр, МДж/м³ (су^ий газ 15 °С, 1 013,25 мбар), у формулі 3; H_s— вища теплота згорання газу порівняння в мегаджоулях на кілограм, МДж/кг, у формулі 2, або в мегаджоулях на кубічний метр, МДж/м³ (сухий газ, 15 °С, 1 013,25 мбар), у формулі 3.

Величини масової витрати й об’ємної витрати мають відповідати виміру та потоку газу по­рівняння за нормальних умов, інакше кажучи, допускаючи, що газ буде сухим за 15 °С і за тиску в 1 013,25 мбар. На практиці значення, одержані під час випробовування, не відповідають цим нормальним умовам, і тому їх має бути виправлено так, щоб привести їх до значень, які можна було б отримати, якби ці нормальні умови були на виході інжектора під час випробовування.

Якщо виправлену масову витрату (М_о) визначають за масовою витратою (М), використовують формулу (4):

, /і013,25 + р

V р_а+р

273 + fg

288

$_

d ’

(4)

де М_о— виправлена масова витрата, кг/год, одержана в умовах випробування;

М — масова витрата, кг/год, одержана в умовах випробування;

р_а— атмосферний тиск, мбар;

р — тиск подавання газу, мбар;

f_g — температура газу в точці вимірювання, °С;

d — густина сухого газу відносно сухого повітря;

d_r— густина газу порівняння відносно сухого повітря.

Якщо виправлену об'ємну витрату (V_o) визначають за об’ємною витратою (V), використовують формулу (5):

(

(5)

1013,25+ р р_а+р 288 d
1013,25 ' 1013,25'273 + fg ’ф'

де 1/₀ — виправлена об'ємна витрата, м³/год, за нормальних умов;

V — об'ємна витрата, м³/год, одержана в умовах випробування;

р_а — атмосферний тиск, мбар;

р — тиск подавання газу, мбар;

t_g — температура газу в точці вимірювання, °С;

d — густина сухого газу відносно сухого повітря;

d_r— густина газу порівняння відносно сухого повітря.

Виправлену масову витрату (/И_о) за нормальних умов обчислюють за формулою (6):

М_о = 1,226 V_o• d, (6)

де М_о— виправлена масова витрата, м³/год, одержана в умовах випробування;

V_o— виправлена об'ємна витрата, м³/год, одержана за нормальних умов;

d — густина сухого газу відносно сухого повітря.

Формули 5 та 6 використовують для обчислення масової витрати М чи об’ємної витрати V, заміряних під час випробовування, відповідних значень М_о або У_о, які можна було б одержати за нормальних умов.

Формули 5 та 6 застосовують, якщо випробувальний газ сухий

.Якщо використовуваний вологий лічильник або газ — насичений, значення d (густина сухого газу відносно сухого повітря) замінюють на значення густини вологого газу c/_h, одержане з формули (7):

dip. + p + p_w) +0,622+ p_w

d — v a " "w / ¹ "w (у)

^hp_a+ p ’

де d_h — густина вологого газу відносно сухого повітря;

d — густина сухого газу відносно сухого повітря;

р — тиск подавання газу (мбар);

р_а— атмосферний тиск (‘мбар); ^у

p_w— тиск насиченої пари еталонного газу, виражений у мілібарах (мбар) за температури f_g.

Ці випробування виконують за нормального тиску р_п, зазначеного виробником відповідно до 7.1.4. Установку регулюють для забезпечення поперемінного максимального та мінімального всмоктувань у відвідній трубі, зазначених виробником.

Пальниковий пристрій треба обладнати інжекторами й відрегулювати відповідно до 7.1.3.2.1. Підведену теплоту треба визначати відповідно до 7.3.2.1 для кожного газу порівняння.

Вимірювання треба виконувати на установці за теплової рівноваги й на будь-якому вимкне­ному термостаті.

Одержану підведену теплоту Q_o порівнюють із номінальною підведеною теплотою Q_n для того, щоб перевірити відповідність 6.2.1.

Випробування виконують в умовах, зазначених у 7.3.2.2, з використанням випробувальної установки, яка надає змогу незалежної роботи пускового газу. Установку регулюють для забез­печення поперемінного максимального та мінімального всмоктувань у відвідній трубі, зазначених виробником.

Вимірювання виконують одразу після запалювання полум'я пускового газу.

Одержану підведену теплоту порівнюють із підведеною теплотою пускового газу, зазначеною виробником для того, щоб перевірити відповідність 6.2.2.

Випробування виконують, як описано в 7.3.2.2, для двох граничних положень устатковання в робочому діапазоні.

Випробувальний стенд має складатися з вертикальної дерев'яної стінки й горизонтальної стельової плити. Висота вертикальної стінки має бути не менше ніж 1200 мм, а її ширина не мен­ше ніж 1200 мм. Глибина стельової плити має бути 1200 мм, а її ширина має дорівнювати ширині вертикальної стінки. Такі стінки й плиту має бути виготовлено з щільної деревини завтовшки 25 мм, пофарбованої в тьмяний чорний колір.

Для настінних систем стельову плиту встановлюють так, щоб один її край був напроти поверхні стіни (див. рисунок 2а).

Така установка може бути не придатною для іншого устатковання (наприклад, для стельової підвіски), якщо виробник зазначив великий горизонтальний зазор. У цьому разі для заповнення простору між стельовою підвіскою та стіною (див. рисунок 2Ь) можна встановити дерев’яну панель завтовшки 25 мм.

Термопари вбудовують у кожну плиту по центрах 100-міліметрових зон. Термопари входять у плиту з боку, віддаленого від устатковання, з’єднання встановлюють на відстані 3 мм від дере­в’яної поверхні, суміжної з пальниковим пристроєм.

а) Конструкція для систем, що монтують на стінці. Ь) Конструкція для систем із великими горизонтальними зазорами.

Познаки:

1. — Зовнішня поверхня стінки;

2. — Розріз на термоелементі (термопарі).

Рисунок 2 — Конструкція для вимірювання температури стінки й стелі

7.3.3.1.2 Порядок виконання

Треба встановити пальниковий пристрій і змонтувати (див. 7.1.6.3) з апаратом відповідно до інструкцій виробника щодо зазорів (див. 8.2).

Випробування виконують на випробувальному апараті, установленому безпосередньо поруч із частиною(-ами) устатковання, що приводить до максимального теплового ефекту.

Якщо виробник зазначає великий горизонтальний зазор у стельовій плиті, її має бути вста­новлено в центрі, над частиною(-ами) устатковання, що приводить до максимального теплового ефекту. Будь-який зазор між стельовою плитою та стіною має бути заповнено, як це зображено на рисунку 2Ь).

Якщо в інструкції виробника зазначено інший спосіб монтування (наприклад, настінне мон­тування, стельова підвіска тощо), треба повторити випробування, приєднавши устатковання до апарата у відповідний спосіб.

До пальникового пристрою подають один із газів порівняння, зазначених у 7.1.1, згідно з його категорією та регулюють відповідно до 7.1.3.2.1.

Випробування виконують на пальчиковому пристрої, що працює за номінальної підведеної теплоти. Усі вимірювання виконують, якщо досягнуто теплової рівноваги. Демпфер установки з пальниковим пристроєм установлено для забезпечення мінімального всмоктування, зазначеного виробником. Для цього випробування рекомендовано встановити систему в приміщенні за темпе­ратури приблизно 20 °С. '

Температуру складників треба вимірювати, якщо теплової рівноваги досягнуто під час випро­бовування, описаного в 7.3.3.1, і після того як пальниковий пристрій вимкнено після закінчення випробування. ’

Температуру складників вимірюють за допомогою прикріплених термопар із термоелектрич­ними з'єднаннями. Термопари треба використовувати згідно з EN 60584-1:1995 із межею точності термоелектрорушійної сили, яку використовують відповідно до класу 2 EN 60584-2:1993.

Проте, якщо є ймовірність того, що електричний елемент може спричинити підвищення тем­ператури (наприклад, автоматичні відсічні клапани), температуру складників не вимірюють.

У цьому разі термопари треба розміщувати так, щоб можна було виміряти температуру пові­тря навколо пристрою. >

Результати вимірювання температури складників вважають задовільними, якщо додержано вимоги формули (8):

t measured - І max + t ambient ~~ 25 C, (8)

Д^еt measured — максимальна температура, °С, виміряна під час випробовування;

f max — максимальна температура, °С, зазначена виробником складників;

t ambient — температура в приміщенні, °С. _t

Це випробування виконують, коли пристрій установлено відповідно до інструкцій виробника, якщо будь-яка частина POCED менше ніж 25 мм від горючих частин матеріалу монтажу.

Пристрій установлюють відповідно до 7.1.6.3 та приєднують припій термоелементів (термопар) до зовнішньої поверхні тих частин POCED, які будуть менше ніж 25 мм від горючих частин матеріалу монтажу. Термоелементи (термопари) треба використовувати згідно з EN 60584-1:1995 із межами точності термоелектрорушійної сили, які використовують відповідно до класу 2 EN 60584-2:1993.

До пристрою треба подати один із газів порівняння, зазначених у 7.1.1, відповідно до їхніх категорій та відрегулювати відповідно до 7.1.3.2.1.