Швидкість повітря, vk, потрібно вимірювати за допомогою анемометра, який вибирають згідно зі специфікаціями, наведеними в prEN 13182.
Процедура випробовування
Запускають вентилятор і встановлюють будь-які вирівнювачі потоку та/або клапан, що становлять невід’ємну частину пристрою входу-виходу повітря, у нормально розімкнуте положення.
Вимірюють і реєстують не менше ніж для чотирьох значень пристрою такі параметри:
об'ємна витрата потоку повітря;
температура повітря на витратомірі;
температура повітря у випробовувальному повітроводі;
барометричний тиск;
швидкість повітря vk в точках, кількість і розташування яких визначені виробником.
Для значень vk реєстують положення пристрою входу-виходу повітря, у яких вимірювали швидкість.
Коригування значень витрати потоку повітря на стандартні умови повітря
Для кожного випробовування відкориговують виміряне значення об’ємної витрати потоку повітря так:
Р
Qvi,2=qv^-
Обчислення Ak
Для кожного значення витрати потоку повітря обчислюють середнє арифметичне результатів вимірювань швидкості повітря vk. Обчислюють значення Дк для кожного значення витрати потоку повітря, розділивши скориговане значення витрати потоку на середнє арифметичне значення vk для цієї витрати потоку.
Звіт про результати випробовування. Обчислюють середнє арифметичне значення Дк для всіх випробувальних значень витрати потоку повітря. •
Якщо середнє арифметичне значення Дк відхиляється від будь-якого з окремих значень більше ніж на 5 %, показують у звіті значення Дк як функцію від витрати потоку повітря.
ВИПРОБОВУВАННЯ ЩОДО ВИМІРЮВАННЯ ІЗОТЕРМІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК СТРУМЕНЯ ПОВІТРЯ, ЩО ВИХОДИТЬ ІЗ ПРИСТРОЮ ВХОДУ-ВИХОДУ ПРИПЛИВНОГО
ПОВІТРЯ (другий випробовувальний стенд)
Вимірювання в ході випробовування
Ізометричні характеристики струменя повітря, що виходить із пристрою входу-виходу повітря, можна отримати, вимірюючи викидання X, розширення Y і спад Z за ізотермічних умов у випробовувальному середовищі з визначеними параметрами.
Випробовувальне приміщення
Випробовування треба проводити в закритому випробовувальному приміщенні, розміри якого, у загальному випадку, мають бути такими: довжина — 7,5 м, ширина — 5,6 м, висота — 2,8 м.
Якщо випробовувальне приміщення має більші або менші розміри, відношення ширини до висоти має бути в межах 1,5 — 2,2.
Усі поверхні випробовувального приміщення мають сходитися під прямим кутом, і всі поверхні, на які падає струмінь, мають бути рівними й плоскими. Усі світильники та вікна мають бути врівень із поверхнею, на якій вони розташовані. ’
Для проведення ізотермічних випробувань приміщення повинно мати достатню теплоізоляцію для того, щоб температура внутрішніх поверхонь випробовувального приміщення не відрізнялася від температури повітря в суміжному приміщенні більше ніж на 2 К.
Ґратка для виходу повітря (повітровипускна ґратка) має бути розташована так, щоб вона не перебувала прямо на шляху струменя, що виходить із випробовуваного пристрою. Площа повітровипускної ґратки має бути такою, щоб за будь-яких умов випробовування швидкість повітря крізь ґратку не перевищувала 1 м/с.
Устатковання та прилади випробовувального приміщення
Система, що надає повітря до випробовувального приміщення, має мати у своєму складі вентилятор, засоби контролювання витрати потоку повітря, витратомірний пристрій і стандартний випробовувальний повітровід (перший випробовувальний стенд).
Установлювання пристрою входу-виходу повітря
Класифікація пристроїв входу-виходу повітря
Пристрої входу-виходу повітря можна розподілити на чотири широкі класи.
— Клас І: Пристрої, що дають струмінь, по суті, тривимірний:
А)сопла;
В) ґратки та ґратки з багатостулковими клапанами.
— Клас II: Пристрої, з яких струмінь витікає в радіальному напрямку вздовж поверхні, або як вільний струмінь; стельові повітророзподільники.
— Клас III: Пристрої, що дають струмінь, по суті, двовимірний; лінійні ґратки, щілинні та лінійні повітророзподільники.
— Клас IV: Низькошвидкісні пристрої входу-виходу повітря. Не розглядають у цьому стандарті (див. EN 12239).
Монтування пристроїв входу-виходу повітря
Пристрої входу-виходу повітря треба встановлювати (застосовуючи метод, рекомендований виробником) в межах другого випробовувального стенда (див. рисунок 6).
Пристрої класу І А (сопла) потрібно встановлювати в такому місці, щоб забезпечити максимальний потік з мінімальним впливом від прилеглих границь, наприклад у центрі однієї з менших стін випробовувального приміщення.
Пристрої класу І В (ґратки та ґратки з багатостулковими клапанами) потрібно встановлювати на центральній лінії однієї з менших стін випробовувального приміщення, причому відстань між внутрішньою верхньою поверхнею пристрою входу-виходу повітря і стелею має ртановити 0,2 м.
Пристрої класу II (повітророзподільники) потрібно встановлювати врівень з монтувальною поверхнею і в місці, яке визначають так:
повітророзподільники радіального типу встановлюють так, щоб відстань між центром випробовувального повітроводу й будь-якою зі стін випробовувального приміщення становила не менше приблизно половини ширини випробовувального приміщення;
повітророзподільники напрямного типу встановлюють у положення для типового застосування згідно з рекомендаціями виробника.
Пристрої класу III (лінійні), якщо вони проходять випробовування як бічні пристрої, треба встановлювати згідно з 6.4.2.3. Щілинні пристрої входу-виходу повітря встановлюють як пристрої класу І або II, залежно від того, який з них застосовний. Із пристроями входу або виходу повітря, які звичайно перекривають відстань між двома стінками, треба застосовувати штучні бічні стінки. У разі застосування штучних бічних стінок довжина випробовуваного пристрою входу-виходу повітря має бути не менше ніж 1,2 м. '
Випробовувальний повітровід і витрата потоку
Випробовувальний повітровід має бути перпендикулярний до поверхні, в якій змонтовані пристрої входу або виходу повітря, якщо це не суперечить рекомендаціям виробника.
Найвище значення витрати потоку для пристрою входу або виходу повітря, яке можна застосувати для даного розміру приміщення, має обмежуватися витратою, за якої максимальна швидкість струменя повітря не перевищує 0,5 м/с на відстані 0,1 м від граничної стіни в напрямку, який розглядають. '
Повітророзподільники зі струменями інших типів потрібно встановлювати в положенні для типового застосування згідно з рекомендаціями виробника.
Процедура випробовування
Випробовування треба розпочинати після того, як буде досягнуто ізотермічних умов сталого стану. Вважається, що такі умови існують, якщо температурні давачі, розташовані у визначених нижче місцях, показують значення температури, різниця між якими становить не більше ніж 2 К протягом періоду 5 хв до випробовування й під час випробовування:
у повітроводі припливного повітря перед пристроєм входу-виходу повітря;
у центрі пристрою входу або виходу випускного повітря.
Значення витрати потоку до випробовування й під час випробовування не мають відрізнятися на + 2 %.
Для випробовувань, щоб визначити номінальні характеристики, не можна використовувати будь-які вимірювання, що проводять в межах таких відстаней від стіни, на яку спрямований потік повітря:
— Клас І 1 м
— Клас II 0,5 м
— Клас III 1 м (без бічних стін)
0,5 м (із бічними стінами)
Для кожного розміру пристрою входу-виходу повітря викидання, розширення й спад потрібно визначати для чотирьох значень витрати потоку, що суттєво різняться між собою.
Визначання ізотермічних характеристик
Вимірювання в ході випробовування
Мета цього випробовування полягає у визначанні за ізотермічних умов викидання X, розширення Y і спаду Z вимірюванням швидкості в струмені повітря на різних відстанях від пристрою входу-виходу припливного повітря. Значення швидкості повітря треба вимірювати за допомогою приладу згідно prEN 13182 і потрібно застосовувати метод пошуку для визначання місця розташування обвідної поверхні (обвідних поверхонь) струменя повітря.
Визначання головного напрямку струменя повітря
Вимірювання швидкості повітря треба проводити в головному напрямку струменя повітря. Такий головний напрямок можна визначити візуально, застосовуючи дим (див. приклад на рисунку 7А).
Якщо головний напрямок струменя повітря не можна визначити за допомогою диму, вимірювання швидкості повітря треба проводити вздовж горизонтальної лінії (або вздовж кола навкруги дифузорів із радіальним нагнітанням), перпендикулярно до попередньо визначеного головного напрямку струменя повітря, причому відстань від пристрою входу-виходу повітря має бути така, щоб швидкість повітря була в межах діапазону від 1,0 м/с до 1,5 м/с (див. рисунок 7В). Такі вимірювання треба виконувати приблизно в 10 точках, розташованих на відстані 50 мм від стелі для пристроїв входу або виходу повітря з ефектом стіни, або на рівні центральної лінії пристрою для входу або виходу повітря, якщо ефекту стіни немає, з обох боків гаданого головного напрямку струменя повітря, причому максимальна відстань між точками вимірювання має становити 50 мм.
Лінія, що йде від середини пристрою входу-виходу повітря до точки, у якій отримано максимальну швидкість повітря, є головним напрямком струменя повітря.
Вимірювання швидкості струменя повітря
Викидання, спад і розширення треба вимірювати в головному напрямку струменя повітря. Насамперед потрібно провести швидке вимірювання швидкості повітря, щоб визначити відстань від пристрою входу-виходу повітря, де швидкість повітря становить приблизно 0,5 м/с. Ця точка має бути на відстані від протилежної стіни не менше ніж на 0,5 м або 1,0 м (залежно від класу пристрою входу-виходу повітря, див. 6.5.3).
Вимірювати швидкість повітря треба не менше ніж у 8 точках, розташованих на однаковій відстані одна від одної. Перша точка вимірювання має бути на відстані від пристрою входу-виходу повітря 0,3 м, а остання точка вимірювання має бути точкою, де швидкість повітря перебуває в межах від 0,4 м/с до 0,5 м/с (див. рисунок 7С).
У кожній точці вимірювання для пристроїв входу або виходу повітря з ефектом стіни вимірювати треба не менше ніж на 8 різних рівнях у вертикальній площині, наприклад 25 мм, 75 мм, 150 мм, 225 мм, 300 мм і 600 мм від стелі, або не менше ніж на 13 різних рівнях у вертикальній площині, для пристроїв входу-виходу повітря, де ефекту стіни немає, наприклад 0 мм, 25 мм, 75 мм, 150 мм, 225 мм, 300 мм і 600 мм над центральною лінією пристрою входу-виходу повітря і під нею.
У кожній точці вимірювати потрібно вздовж горизонтальної лінії, що проходить крізь точку максимальної швидкості повітря перпендикулярно до головного напрямку струменя повітря. Потрібно зробити обстеження для ряду точок із кожного боку головного напрямку струменя повітря, щоб бути в змозі визначити точки, де швидкість повітря дорівнює 0,5 м/с. За цими точками може бути визначена обвідна поверхня (ізовела).
Визначання викидання
Креслять графік максимальних результатів вимірювання швидкості на різних відстанях від пристрою входу-виходу повітря для кожного випробовування, проведеного згідно з 6.6.3 на логарифмічному міліметровому папері у вигляді функції де R — параметр площі, що стосується робочого розміру випробовуваного пристрою;
S — відповідний лінійний параметр.
Примітка. Припустимо, що найбільш придатним значенням R буде мінімальна площа, крізь яку проходить повітря в пристрої входу-виходу повітря, але внаслідок того, що цей параметр навряд чи можна виміряти, звичайно користуються такими параметрами:
— Класі R = А1 (вільна площа) S = y[Af
— Клас II R = Ad (обмежена площа) S =
А /
— Клас III R = (вільна площа) S=/п
(де п — довжина пристрою входу або виходу повітря).
Використовують значення R і S залежно від випробовуваного пристрою входу-виходу повітря (див. приклад на рисунку 8). Як варіант можливо накреслити графік за абсолютними величинами (див. приклад на рисунку А.2). Опис класів подано в 6.4.1.
Якщо випробовування проводили для ряду пристроїв входу-виходу повітря, що складаються з подібних модулів, наносять результати для кожного із цих пристроїв на той самий графік.
З'єднують однією кривою середні значення точок, нанесених на графік згідно з 6.6.4.1 X
та 6.6.4.2. Якщо нанесені точки лягають на цю криву в межах смуги ±0,2—, її можна використовувати як основу для зображення робочих характеристик викидання для випробовуваних розмірів.
Щоб отримати викидання, треба накреслити дотичну до кривої середніх значень із кривизною:
1 — для пристроїв класів І та II;
0,5 — для пристроїв класу III.
