Страница 2: ДСТУ 4358:2004. Інформаційні технології. Процедури реєстрації культурних елементів (61874)

д) присвоювати культурній специфікації відповідні ідентифікаційні знаки на підставі інфор­мації, наданої Фінансуючим органом, і надавати культурній специфікації наступний номер, який використовуватиметься як числовий ідентифікатор, якщо заявка відповідає правилам. Якщо куль­турна специфікація не ідентична вже зареєстрованій, то до наявної реєстрації додають нові іден­тифікаційні знаки;

8. розповсюджувати зареєстровану культурну специфікацію і присвоєні їй ідентифікаційні знаки всім представникам ISO/IEC JTC1;

9. інформувати відповідний Фінансуючий орган, якщо заявка не відповідає правилам.

5. Вміст індивідуальної реєстрації не можна змінювати або усувати, якщо реєстрацію завер­шено. Навіть правка редакційних помилок спричинить потребу у новій реєстрації, на відміну від стандарту, який треба переглядати і/або переглядають постійно. У разі перегляду стандарту, використовуваного як база для розповідної культурної специфікації, POSIX-локальності, символьні або репертуарні карти не змінюють у реєстрі. Якщо офіційний Фінансуючий орган прагне такого перегляду, треба провести нову реєстрацію згідно із звичними процедурами (за винятком мож­ливості додавання імен).ФІНАНСУЮЧІ ОРГАНИ

   1. Заявки на реєстрацію культурних специфікацій можуть робити лише ті юридичні особи, яких у стандарті розглядають як Фінансуючі органи:

1. якийсь член або асоційований член CEN або ISO/IEC JTC1: заявки щодо території, пред­ставником якої вони є;

2. ISO/IEC JTC1/SC22: заявки стосовно ширших регіонів.

Фінансуючі органи можуть подавати на розгляд заявки на реєстрацію типів POSIX-локально- стей, символьних і репертуарних карт для підтримки їх іншими культурними специфікаціями.

Заявки від інших джерел подають на розгляд Фінансуючих органів у встановлений спосіб.

1. приймати заявки щодо культурних специфікацій від своїх країн або організацій;

2. перевіряти, чи заявки відповідають правилам визначень, зазначених у розділі 6;

3. у випадку POSIX-локальності переконатися, що розповідна культурна специфікація і по­хідна POSIX-локальність взаємно не суперечать;

4. здійснювати найбажанішу раціоналізацію або координацію всіх заявок;

5. передавати Реєстраційному органу заявки, підтримувані Фінансуючим органом;

6. повідомляти свої країни або організації про результати процедур реєстрації, передані Реєстраційним органом.

5. ПРАВИЛА ДЛЯ ЗАЯВОК

Згідно із цим стандартом можна зареєструвати чотири типи культурних специфікацій:

1. розповідна культурна специфікація,

2. POSIX-локальність,

З POSIX-символьна карта,

4. POSIX-репертуарна карта.

Співвідношення між типами таке.

1. Розповідна культурна специфікація визначає угоди, записані англійською мовою, і може подавати еквівалентний опис іншими мовами. Таким чином можна братися за вивчення, які спе­цифікації культурних елементів ще не формалізовано. Якщо частини розповідної культурної спе­цифікації вже визначено також у форматі POSIX-локальності або символьної карти, у специфі­кації має бути посилання на цю локальність або символьну карту.

Типи 2, 3 і 4 призначено для POSIX-специфікації культурних елементів згідно з ISO/IEC 9945-2.

2. POSIX-локальність визначає через формальний POSIX-синтаксис певні аспекти розпо­відної культурної специфікації і посилається на відповідну розповідну культурну специфікацію. POSIX-локальність має посилатися на використовувану репертуарну карту і також подавати список POSIX символьних карт, використовуваних культурною специфікацію.

3. POSIX-символьна карта визначає аспекти розповідної культурної специфікації або POSIX- локальності, які стосуються наборів кодованих символів. POSIX символьна карта має посилати­ся на використовувану POSIX-репертуарну карту, але немає потреби посилатися на POSIX-ло­кальності або на культурні специфікації, що її використовують.

4. POSIX-репертуарну карту використовують як засіб зробити POSIX-локальність або роз­повідну культурну специфікацію незалежною від наборів кодованих символів та усунути вимогу POSIX-символьної карти у реєстрації POSIX-локальності. Немає також потреби посилатися на інші культурні специфікації.

Примітка. Відомо про намір допустити інші методи формальних специфікацій у наступних переглядах стандарту, коли вони стануть стандартними методами. Тоді ці специфікації можна буде реєструвати як тип 1.

У реєстрації специфікацій застосовують такі правила.

1. абетково-цифрове детерміноване впорядкування (Alphanumeric deterministic ordering);

2. класифікація символів (Classification of characters);

3. числове форматування (Numeric formatting);

4. формат грошових одиниць (Monetary formatting);

5. угода щодо дат і часу (Date and time conventions);

6. ствердна і заперечна відповідь (Affirmative and negative answers).

Розповідна культурна специфікація може також подавати іншу культурно залежну інформа­цію, обмежену наступним списком:

7. національна або культурна термінологія інформаційних технологій (National or cultural Information Technology terminology);

8. національні або культурні профілі стандартів (National or cultural profiles of standards);

9. опис символьного набору (Character set considerations);

10. правила сортування і пошуку (Sorting and searching rules);

11. трансформація символів (Transformation of characters);

12. характеристики символів (Character properties);

13. використання спеціальних символів (Use of special characters);

14. накреслення символів (Character rendition);

15. ввід символів (Character inputting);

16. правила запису особових імен (Personal names rules);

17. відмінювання слів (Inflection);

18. перенос (Hyphenation);

19. орфографія (Spelling);

20. числова, порядкова і метрична системи (Numbering, ordinals and measuring systems);

21. грошові одиниці (Monetary amounts);

22. дата і час (Date and time);

23. кодування національних сутностей (Coding of national entities);

24. телефонні номери (Telephone numbers);

25. поштові адреси (Mail addresses);

26. ідентифікація осіб і організацій (Identification of persons and organizations);

27. адреси електронної пошти (Electronic mail addresses);

28. номери платіжних рахунків (Payment account numbers);

29. розкладка клавіатури (Keyboard layout);

30. діалог людина-машина (Man-machine dialogue);

31. формат паперів (Paper formats);

32. типографські угоди (Typographical conventions).

Пункти 10, 12, 20, 21, 22 і ЗО для опису культурних аспектів більш значущі, ніж можливості опису POSIX-статей 1, 2, 3, 4, 5 і 6. У пункті 9 можна давати інформацію про символи, класиф­іковані у пункті 2.

Примітка. Наступну інформацію про категорії та приклади, що ілюструють їхнє використання, можна знайти у додатку F і у Nordic Cultural Requirements з інформаційних технологій (додаток G, розділ 1)

Кожний пункт треба починати з нового рядка після щонайменше одного порожнього рядка, і кожний пункт має подаватися через слово «Clause», після якого йде десятковий номер статті, потім двокрапка і пробіл, а далі заголовок пункту, використовуючи заголовки з вище наведеного переліку (приклади подано у додатку D).

Тіло пункту вміщують у наступних рядках. Посилання у пункті на специфікацію складають із рядка «=> Clause», де далі йде номер пункту. Посилання на іншу специфікацію подають як «=> Spec», а далі треба подавати реєстраційний номер специфікації і необов’язково «Clause» і номер пункту.

Оригінали формату POSIX-локальності і символьної карти мають відповідати положенням ISO/IEC 9945-2 або методики POSIX-локальностей (див. приклади у додатку Е).

Формат POSIX-репертуарної карти має відповідати 6.9.

33. 3 POSIX-локальність має визначати всі стандартні категорії.

34. 4 Для подання тексту пропонованих файлів треба використовувати кодовий набір ISO/IEC 646 International Reference Version (ISO 2375, реєстраційний номер 6). Для підсилення мережної мобільності рекомендовано користуватися лише інваріантною частиною ISO/IEC 646 (ISO 2375, реєстраційний номер 170), яка містить 83 графічних символи (разом з пробілом). Коментарі треба подавати англійською мовою, а еквівалентні коментарі - можна іншими мова­ми. Якщо необхідні символи, яких немає в ISO/IEC 646, версія IRV, треба користуватися імена­ми символів, визначених у Репертуарній карті.

35. 5 Оригінали у електронній формі передають електронною поштою або на дискеті до Реє­страційного органу. Розповідну культурну специфікацію подають на папері.

36. 6 Культурну специфікацію має супроводжувати письмова заява, підписана відповідальною особою від імені організації, що сприяє реєстрації. Так захищають авторські права поданих ори­гіналів.

37. 7 Письмовий супровід культурної специфікації має містити інформацію з пунктами:

1. номер типу культурної специфікації (Cultural Specification type number), як у 6.2;

2. назва організації Фінансуючого органу (Organization name of Sponsoring Authority);

3. поштова адреса організації (Organization postal address);

4. ім’я контактної особи (Name of contact person);

5. електронна адреса організації або контактної особи (Electronic mail address of the organization, or contact person);

6. номер телефону організації за міжнародним форматом (Telephone number for the organization, in international format):

7. номер факсу організації за міжнародним форматом (Fax number for the organization, in international format).

Для типів 1 і 2 розповідних культурних специфікацій і POSIX-локальностей:

8. природна мова згідно з ISO 639 (Natural language, as specified in ISO 639);

9. територія у двобуквеній формі ISO 3166 (Territory, as two-letter form of ISO 3166);

Для типів 3 і 4 символьних POSIX-карт і POSIX-репертуарних карт:

10. пропонована POSIX-символьна карта або ім’я репертуарної карти (Suggested POSIX Charmap or POSIX Repertoiremap name).

Усі застосування мають містити інформацію за цими пунктами:

11. якщо не для загального користування, опис можливих користувачів. Реєстраційний орган приймає рішення з відповідного елементу ідентифікатора для використання його в ідентифікац­ійному знаку для специфікації;

12. якщо для використання спеціального застосування, то опис застосування. Реєстрацій­ний орган приймає рішення з реєстрації відповідного елементу ідентифікатора для використан­ня його в ідентифікаційному знаку для специфікації;

13. скорочена назва Фінансуючого органу, використовувана в ідентифікаційному знаку;

14. номер перегляду: складає цифра і, можливо, одна або кілька точок («.»);

15. дата перегляду у форматі відповідно до прикладу: «1995-02-05» означає 5 лютого 1995 року.

Якщо щось із перерахованої вище інформації відсутнє, це місце має бути завжди, хоч відпо­відний рядок буде порожнім. Випадок «за промовчанням» у 11 и 12 пунктах також подають по­рожнім рядком. Якщо необхідна інформація відсутня в ISO 639 або ISO 3166, щоб отримати потрібний зареєстрований пункт Фінансуючому Органу звертаються у відповідний Орган затвер­дження.

Інформацію пунктів 8-14 використовують в ідентифікаційних знаках для культурних специфі­кацій. Пункти 8-13 можуть містити цифри 012345678 9, малі та великі літери:

ABCDEFGHIJKLMNOPQRSTUVWXYZ

Пункт 10 може додатково містити спеціальні символи: / ( ) * — . : _

У мітках-ідентифікаторах немає значення регістра (верхній, нижній) літери.

У додатку А визначено форму, яку заповнюють для кожної культурної специфікації; у додат­ку В наведено приклад заповненої специфікації.

38. 8 Інформацію у пунктах 8—14 використовує Реєстраційний орган для створення ідентифі­каційного знаку культурної специфікації за такими правилами.

Для розповідних культурних специфікацій і POSIX-локальностей ідентифікаційний знак буде: 8_9+11 + 12, 13_14

Для POSIX символьних карт і POSIX репертуарних карт ідентифікаційний знак буде: 10+11+12, 13_14, де 11 та 12 і попередні плюси пропущено, якщо не потрібно визначати позицію, а 13 можна пропустити за заявкою Фінансуючого органу.

Примітка. Комбінацію POSIX-локальності і POSIX-символьної карти можна позначити ідентифікатором локальності та іден­тифікатором символьної карти, розділеними правобічною похилою рискою (/).

Номер версії культурної специфікації або її частини, розміщений праворуч, можна пропус­тити для посилання на культурну специфікацію з найвищим числовим номером версії, доступ­ним з префіксом номера певної версії. Якщо пункт 13 порожній, посилання на ідентифікаційний знак без попередньої коми і пунктів 13 та 14 дадуть культурну специфікацію з найвищим число­вим номером версії.

Примітка. Номер версії може використовувати Фінансуючий орган, щоб позначати основні редакції, незначні перегляди і виправлення помилок Рекомендовано головні дозволи позначати номером 1, незначні зміни — 2, а виправлення помилок — З

1. _EU,CEN_3.5 для CEN європейської POSIX-локальності

2. da_DK,_2.4 для данської POSIX-локальності данських стандартів

3. ISO_8859-1:1987,DS_1.0 для DS символьної карти ISO 8859-1

6.9 Джерела POSIX-локальності і символьної карти треба вказувати у незалежному від на­бору кодованих символів вигляді, використовуючи символьні імена. Зв’язок між символьними іменами і символами вказують у таблиці репертуарної карти, яка подає імена символів і канон­ічне кодування за ISO/IEC 10646 у шіснадцятковій формі (з попереднім ‘LT) та необов’язкове довге символьне ім’я за ISO/IEC 10646. Рекомендовано використовувати всюди, де можливо, імена символів, визначені у додатку G ISO/IEC 9945-2. Кожне конкретне канонічне кодування імен сим­волів з ISO/IEC 10646 беруть у кутові дужки < >, а поля треба розділяти одним або кількома пробілами чи мітками табуляцїї у рядку. Якщо в імені використано праву кутову дужку або сим­вол кінця рядка, перед ними має стояти ESCAPE-символ кінця рядка. Символ кінця рядка мож­на перевизначити зі правобічної похилої риски «» «за промовчанням» на перший рядок репер­туарної карти, що містить «escape-char», після якого йде один або кілька пробілів чи міток табу­ляцїї і далі символ кінця рядка.