1. Конструктивні вимоги

    1. Повна маса пожежного автомобіля і розподіл навантажень по осях повинні відповідати нормам, встановленим підприємством-виробником шасі, використовуваного як база.

    2. Зовнішні поверхні автомобілів (крім гуми, скла і поверхонь з декора­тивним металевим покриттям) повинні мати захисні лакофарбові покриття не нижче ніж ІУ класу ГОСТ 9.032, група умов експлуатації УІ для виконання У, Т1 — для виконання Т і ХЛ1 — для виконання ХЛ ГОСТ 9.104.

Для покриття поверхонь повинна застосовуватися емаль марки МЛ-152 ГОСТ 18099 чи інші емалі того самого кольору, які за захисними властивостями не поступаються зазначеним.

  1. Фарбування автомобілів повинно відповідати кольорографічним схе­мам пожежної охорони, наведеним у технічних умовах на конкретну модель.

  2. Нижні поверхні кузовів, кабіни, відсіків, підніжок, цистерни та посу­дин автомобіля повинні мати лакофарбові покриття не нижче ніж УІІ класу ГОСТ 9.032, група умов експлуатації УІ для виконання У, Т1 — для виконання Т і ХЛ1 для виконання ХЛ згідно з ГОСТ 9.104. Колір покриття чорний чи Інший залеж­но від кольору емалі, що застосовується на базовому шасі.

Для покриттів повинна застосовуватися емаль марки ПФ-115 ГОСТ 6465 чи інші емалі того самого кольору, які за захисними властивостями не поступаються зазначеним.

  1. Внутрішні поверхні кузовів, кабіни, відсіків автомобіля повинні мати лакофарбові покриття не нижче ніж УІ класу ГОСТ 9.032, група умов експлуа­тації УІ, Т1, ХЛ1 згідно з ГОСТ 9.104. Колір покриття світло-блакитний, сіро-бла­китний, світло-сіро-блакитний.

Для покриттів повинні застосовуватися емалі марки ХВ-110 ГОСТ 18374, ПФ-115 ГОСТ 6465, МЛ-152 ГОСТ 18099 чи інші емалі тих самих кольорів, які за захисни­ми властивостями не поступаються зазначеним.

    1. Поручні кабіни, кузовів, грати пеналів для рукавів, ручки замків две­рей автомобіля повинні мати захисне покриття згідно з технічними умовами на конкретну модель.

  1. Вимоги ергономіки

    1. Рівень шуму на робочому місці оператора під час роботи автомобіля на номінальному режимі повинен бути не більше ніж 82 дБА.

    2. Освітленість кабіни бойової обслуги, насосного відсіку та кузовів повинна забезпечувати можливість зчитування показів приладів, видимість органів керування та обладнання в нічну пору з місця роботи оператора.

    3. Основні розміри маховиків, рукояток керування спецагрегатами і їх приводом повинні відповідати ГОСТ 21752, а значення зусиль, що прикладають­ся до них, залежно від способу переміщення — ГОСТ 21753.

  1. Вимоги до сировини, матеріалів і комплектувальних виробів

Сировина, матеріали і комплектувальні вироби повинні проходити вхідний контроль.

  1. Комплектність

До комплекту поставки автомобіля повинні входити формуляр і інструкція з експлуатації відповідно до ГОСТ 2.601, а також інструмент, приладдя і пожежно- технічне обладнання згідно з технічними умовами на конкретну модель.

  1. Маркування

На кожному автомобілі в кабіні на видному місці повинна бути встановлена табличка згідно з ГОСТ 12969, яка містить:

  • назву і товарний знак підприємства-виробника;

  • умовне позначення типу автомобіля;

  • порядковий номер автомобіля (за системою підприємства-виробника);

  • рік випуску;

  • позначення технічних умов;

  • назву держави-виробника.

Розміри таблички — згідно з ГОСТ 12971.

  1. Пакування

    1. Повністю укомплектовані автомобілі відправляються споживачу в зібра­ному виді без пакування.

    2. Експлуатаційна і супровідна документація повинна бути упакована відповідно до вимог ГОСТ 23170 і технічних умов на конкретну модель авто­мобіля.

    3. Додаткові вимоги до пакування і маркування автомобілів, призначених для експорту, повинні обумовлюватися контрактом чи договором.

  1. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ

Автомобілі повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.2.037.

Примітка. Автомобілі, на вимогу замовника, можуть бути додатково укомплектовані захисним спорядженням бойової обслуги (тепловідбивані і протирадіаційні костюми, дихальні апарати і т. ін.) від дії небезпечних чинників пожежі чи можуть бути передбачені місця для їх розміщення.

  1. ВИМОГИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Викидання і витікання мастила з будь-яких спецагрегатів І їхніх приводів не допускаються,

  1. ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

    1. Для перевірки відповідності автомобілів вимогам цього стандарту і техніч­ним умовам на конкретну модель виробник проводить приймально-здавальні, періодичні випробування і випробування на надійність.

    2. Приймально-здавальні випробування

      1. Під час приймально-здавальних випробувань кожний автомобіль пере­віряють на відповідність вимогам 4.1, 4.2 (таблиці 2, 3 — позначення типу автомобіля, вантажопідйомність, колісна формула базового шасі, кількість місць, подача і тиск з геометричної висоти всмоктування 1,5 м для АЦ, АНР, АА, АКТ, АВ), 5.1.4, 5.1.5, 5.1.6.2, 5.1.6.3, 5.1.7, 5.1.8.1, 5.1.8.2, 5.1.9.1.2, 5.1.9.2.1, 5.1.9.3.1, 5.1.9.3,4 (для АП, АКТ), 5.2 —5,4, 5.5.1—5.5.3, розділу 7.

Перевірку на відповідність вимогам 5.1.6.3, 5.1.8.1, 5.2 проводять в процесі вхідного контролю.

  1. Результати випробувань оформляють протоколом приймально-здаваль­них випробувань.

В разі незадовільних результатів випробувань принаймні за одним показни­ком виріб повертають на усунення невідповідності.

Повторно випробування проводять за тим показником, за яким був одержа­ний незадовільний результат.

Виріб, який не витримав повторних випробувань, бракують.

  1. Періодичні випробування

Періодичні випробування автомобілів повинні проводитись на відповідність

вимогам 4.2 (таблиці 2, 3), 5.1.1 — 5.1.3, 5.1.5, 5.1.6.1, 5.1.8.2, 5.1.9.1.1, 5.1.9.1.3 —5.1.9.1.5, 5.1.9.2.1, 5.1.9.2.2, 5.1.9.3.1—5.1.9.3.4, 5.1.10.1, 5.1.10.2, 5.1.11.1—5.1.11.3, 5.1.13.1—5.1.13.6, 5.1.14.1—5.1.14.3, розділу 6.

В цьому випадку автомобілі повинні бути одного типу незалежно від кліма­тичного виконання і такі, які витримали приймально-здавальні випробування. Кількість і періодичність випробувань — відповідно до таблиці 5.

Таблиця 5

Річний випуск автомобілів, шт.

Кількість випробуваних автомобілів, шт., не менше ніж

10—500

Один автомобіль в 2 роки

Понад 500

Два автомобілі на рік

Примітка. В разі випуску автомобілів менше ніж 10 шт. необхідність проведення випробу­вань, кількість і періодичність узгоджувати з основним споживачем.

Результати випробувань оформляють протоколом періодичних випробувань.

В разі невідповідності автомобілів принаймні одній з вимог проводять випро­бування подвоєної кількості виробів.

В разі одержання незадовільних результатів виробник аналізує причини незадовільних випробувань і вживає заходів щодо доведення якості автомобілів у відповідність до вимог стандартів і технічних умов.

  1. Випробування на надійність

    1. Випробування на надійність згідно з 5.1.12 провадять з моменту введення автомобіля в експлуатацію до виникнення першої відмови, а середній ресурс — до потреби у капітальному ремонті.

Випробуванням піддають автомобілі, що знаходяться в підконтрольній екс­плуатації в підрозділах пожежної охорони.

Кількість автомобілів під час перевірки середнього наробітку до відмови і середнього ресурсу до першого капітального ремонту повинна відповідати таблиці 6.

Таблиця 6

Річний випуск автомобілів, шт.

Кількість підконтрольних автомобілів, шт., не менше ніж під час контролю

середнього наробітку до відмови в період між ТО-2

середній ресурс до першого капітального ремонту

10—500

3 автомобілі в 4 роки

5 автомобілів в 4 роки

Понад 500

5 автомобілів в 2 роки

10 автомобілів в 2 роки

Примітка. В разі випуску автомобілів менше ніж 10 шт. необхідність проведення випробу-

вань, кількість і періодичність узгоджувати з основним споживачем.

  1. Результати випробувань на надійність оформляють протоколом.

В разі одержання незадовільних результатів виробник за первинною інфор­мацією аналізує причини відмови і вживає заходів щодо виду відмови, які забез­печують установлену надійність автомобіля.

  1. МЕТОДИ КОНТРОЛЮ

    1. Автомобілі, призначені для контролю, повинні бути повністю укомплек­товані згідно з вимогами цього стандарту і технічних умов на конкретну модель.

    2. Експлуатацію автомобілів під час контролю (випробування) проводять згідно з вимогами експлуатаційної документації на конкретну модель.

    3. Випробування, за винятком особливо обумовлених, проводять в кліма­тичних умовах, відповідних кліматичному виконанню згідно з ГОСТ 15150, в цьому випадку температура перекачуваної води не більше ніж ЗО °С.

    4. Перевірку на відповідність вимогам 5.1.6.3, 5.1.8.1, 5.2, розділу 7 прово­дять згідно з ГОСТ 24297.

Перевірку на відповідність вимогам 4.1 (класифікація), 4.2 (таблиці 2, 3 — позначення типу автомобіля, вантажопідйомність, колісна формула базового шасі, кількість місць) проводять шляхом порівняння з конструкторською документацією.

  1. Перевірку параметрів насосних установок автомобілів на відповідність вимогам 4.2 (таблиця 2 — подача, тиск і тривалість всмоктування) проводять при його роботі з геометричної висоти всмоктування (1,5 ± 0,2) м, (3,5 ± 0,2) м і 7,5_0 4 м за умови номінальної частоти обертання вала насоса 45 с-1 (2700 об/хв).

До всмоктувального патрубка насоса автомобіля приєднують всмоктувальну лінію, яка складається з двох рукавів діаметром 125 мм, довжиною 4 м кожний Із всмоктувальною сіткою СВ-125 ДСТУ 2108 (ГОСТ 12963).

Допускається при геометричній висоті всмоктування більше ніж 7 м викори­стовувати додатковий третій всмоктувальний рукав за умови, що над рівнем води знаходиться не більше ніж 1 м додаткового рукава.

До напірних патрубків насоса автомобіля приєднують напірні пожежні рука­ви діаметром 77 мм, довжиною 20 м із з’єднувальними головками ГОСТ 28352 в кількості:

2 шт. — при геометричній висоті всмоктування (1,5 ± 0,2) м, (3,5 ± 0,2) м;

1 шт. — при геометричній висоті всмоктування 7,5-0,4 м.

Напірні рукави (рукав) приєднують до приймального колектора витратомір- ного пристрою, а всмоктувальну лінію з сіткою занурюють у водоймище, і в цьо­му випадку всмоктувальна сітка повинна знаходитись на відстані від поверхні води не менше ніж 600 мм.

Під час роботи вала насоса на номінальній частоті обертання за допомогою засувів змінюють його подачу і установлюють за мановакуумметром (класу точності не більше ніж 2,5) насосної установки тиск, який дорівнює найменшо­му значенню його згідно з таблицею 2 для конкретної висоти всмоктування.

Подачу насоса визначають за допомогою витратомірного пристрою класу точності не більше ніж 2,5 з граничною відносною похибкою визначення ± 3 %.

Знімання показів всіх приладів на кожній висоті всмоктування (подачу, тиск) проводять одночасно і після того, як робота насосної установки стабілізується.

Виміряні величини і обчислені параметри заносять до протоколу, в якому заз­начають геометричну висоту всмоктування, діаметр, довжину і кількість всмокту­вальних і напірних рукавів, тип і умовний прохід всмоктувальної сітки, а також температуру води у водоймищі.

Тривалість всмоктування з геометричної висоти всмоктування (1,5 ±0,2) м, (3,5 ± 0,2) м і 7,5.04 м визначають за допомогою секундоміра з точністю до 0,1 с.

Відлік тривалості всмоктування насосом води для насосних установок, облад­наних насосом з автоматичною вакуумною системою, проводять з моменту вклю­чення вакуумної системи при частоті обертання вала насоса 45 с1 (2700 об/хв) до моменту появи у напірній порожнині насоса надлишкового тиску 0,5 МПа (5 кгс/см2), який контролюється за допомогою манометра (мановакуумметра) класу точності не більше ніж 2,5, установленого на напірній порожнині насоса, а для насосних уста­новок, обладнаних вакуумною системою з ручним керуванням (в цьому випадку ротор насоса не обертається), тривалість всмоктування контролюють по загорян­ню контрольної лампочки «вода в насосі».

Висоту всмоктування вимірюють рулеткою ГОСТ 7502 з ціною поділки 1 мм.

  1. Перевірку параметрів насосних установок, які містять комбіновані насо­си (для типу автомобілів АЦ-40/4) проводять:

  • для ступенів нормального тиску і вакуумних систем згідно з 9.5;

  • для ступенів високого тиску на відповідність 4.2 (таблиця 2 — подача і тиск) — під час роботи насоса від цистерни з подачею компактного струменя води по розмотаному рукаву рукавної котушки через ствол-розпилювач високого тиску в мірну посудину місткістю не менше ніж 200 л; тривалість заповнення контрольного об’єму мірного бака визначають за допомогою секундоміра з точ­ністю до 0,1 с.

Частоту обертання вала насоса 45 с1 (2700 об/хв) контролюють за допомо­гою тахометра насосної установки.

Тиск на виході Із ступені високого тиску визначають за показами манометра високонапірної ступені насоса, класу точності не більше ніж 2,5.

Подача ступеня високого тиску визначають згідно з формулою:

V

О = — ,л/с (1)

де V — кількість води, яка подається в бак в літрах за час t в секундах.