Страница 5: ДБН В.2.2-9-99. Культові будинки та споруди різних конфесій. Посібник з проектування (56370)

Прорізи у дзвіницях, як правило, мають огородження заввишки 1,0-1,2 м, які слугують для безпеки, а також для кріплен­ня дзвонових тяг (гуртів).

Підлогу дзвіниці передбачають з уклонами до прорізів в межах 3-5°, які влаштовують для відбиття звуку і стікання води. Поверхню підлоги для запобігання ковзання передбачають шорсткою.

У шатрових завершеннях дзвіниці влаштовують відкриті прорізи - “слухи", які мають, в основному, декора­тивне значення, а також, у цілях зниження вітрового навантаження, сприяють турбу­лентності обтічного повітряного потоку.

Для керування дзвінницею і скорочення (компенсації) висоти до дзвонів передбачають поміст розміром у плані до 1,5x1,5 м з поручнем, стійкою і педалями для кріплення тяг (гуртів) дзвонів.

На верхніх закритих ярусах дзвіниць можливе встановлення курантів з механічною передачею до тяг (гуртів) дзвонів. Застосування технічних засобів звукопідсилювання дзвону та використання замість дзвону технічних засобів звуко­відтворення вирішують у завданні на проектування.

Хрещальні у православних храмах призначаються для хрещення дітей і дорослих. До складу приміщень хрещалень входять: власне хрещальня, підсобне приміщення, роздягальні для дорослих, які хрестяться, приміщення для очікування і для переодягання немовлят,? туалетна.

У хрещальнях для дорослих, яких хрестять, за можливості влашто­вується купель з підведенням гарячої та холодної води і спусканням освяченої води до дренажного колодязя, що розташову­ється на храмовій території. Однак може бути передбачена і переносна купель.

Розмір купелі для дорослих приймається, як правило, не менше 1x1 м, за умови, що її глибина не менше 0,9 м для забезпечення повного занурювання.

Над рівнем підлоги хрещальні борти стаціонарної купелі піднімають на висоту на 0,6-0,9 м із забезпеченням рівня води на висоті 0,3-0,6 м від рівня підлоги, якщо дно купелі не заглиблене нижче рівня підлоги приміщення. Борти купелі можуть виконуватися з цегли або бетону і бути облицьовані мармуром, керамічною глазу­рованою плиткою чи іншим матеріалом, який допускає вологе прибирання. Ванна купелі може бути виконана з нержавіючої сталі або пластика.

Для підйому та спускання до купелі передбачають східці з поручнем. Над купеллю може бути влаштований покров у вигляді шатрового чи купольного покриття на стовпах, виконаний з дерева, каменя або металу.

Підлогу у хрещальні рекоменду- виконувати з вологостійких матері- мармуру, керамічної плитки, а також штуванням підігріву.

Каплиці можуть бути опа- іими і неопалюваними, закритими і тими, одноповерховими і з цокольним ком, виконуватися з каменю, цегли, а, металу або бетону.

Висоту каплиці від підлоги до рекомендується приймати не менше Форма покриття може бути різною: ьною, шатровою або іншою.

Будівлі каплиць, як і християн- храмів, увінчують главою з хрестом.

До храмових комплексів, крім іків богослужебного призначення ів), входять будинки та споруди «іжного призначення.

Церковно-причтові будинки можуть розташовуватися окремо і бути зблокованими з іншими будинками допо­міжного призначення, що входять до складу храмового комплексу, в тому числі з недільними школами, богадільнями та інш. їх проектують, як правило, не вище 4-х поверхів. Висоту поверхів належить при­ймати відповідно до ДБН В.2.2-9. Висоту поверху, де розміщується хрещальня, реко­мендується приймати не меншою 3,0 м.

Склад приміщень церковно- причтових будинків, чисельність церковного причту, обслуговуючого і технічного персо­налу та відвідувачів, на які розраховуються площі приміщень, і кількість санітарно- технічного обладнання передбачають від­повідно до завдання на проектування.

Під час проектування церковно- причтових будинків рекомендується перед­бачати об'єднання окремих приміщень за функціональними групами, виходячи з вимог організації парафіяльного життя і з урахуванням санітарно-гігієнічних та проти­пожежних вимог.

До вхідної групи приміщень церковно-причтових будинків входять: вестибюль, приміщення охорони, туалетні кімнати. Гардеробну у вестибюлі вхідної групи приміщень, як правило, не перед­бачають. Вестибюль розміщується у зручному зв'язку із сходовою кліткою.

У складі адміністративної групи приміщень передбачаються: кабінет настоя­теля, кабінет старости, бухгалтерія, зал засідань Церковної Ради (може бути сумі­щений з трапезною або класною кімнатою). Для адміністративної групи приміщень рекомендується мати безпосередній зв’язок з вхідною групою приміщень (в разі роз­міщення на поверхах - через сходову клітку). Якщо храми мають місткість до 100 людей, кількість адміністративних примі­щень може бути зменшена.

У трапезній групі приміщень передбачають приміщення кухні з коморами для зберігання продуктів, трапезну для священиків (причту), трапезну для персо­налу.

Група приміщень відпочинку, у яку включаються кімнати для відпочинку церковного причту і персоналу, як правило, розташовується у зоні, відокремленій від зони, призначеної для відвідувачів.

У групі приміщень підсобного призначення передбачаються: просфорня, ризниця, пральня, комори. Просфорня проектується з додержанням вимог сані­тарної гігієни та пожежобезпечності, що ставляться до приміщень, обладнаних шафами для випікання хліба.

До складу хрещальні входять приміщення, зазначені у 4.51. Якщо у хре­щальні є вівтар, то над ним не рекоменду­ється розміщувати інші приміщення. Хреща- льню, як правило, розміщують на першому поверсі і передбачають до неї самостійний вхід.

Навчальна група приміщень включає класні кімнати і бібліотеку духовної літератури. Вхід до бібліотеки рекоменду­ється організовувати безпосередньо ззовні і (або) з вхідної групи приміщень.

Група приміщень, пов’язаних з благодійною діяльністю, включає пункт приймання-видавання благодійної допо­моги, медичний пункт і трапезну для мало­забезпечених (нужденних). Вхід до цієї групи приміщень рекомендується влашто­вувати окремим від решти груп приміщень.

До складу художніх майстерень, як правило, входять приміщення для роботи іконописців та пошиття церковного вбрання.

Туалетні з умивальниками, як правило, розміщуються при трепезній, при хрещальні, при кімнатах відпочинку церковного причту і в зонах перебування відвідувачів, у тому числі у складі вхідної групи приміщень. Загальну кількість сані­тарних приладів у чоловічих та жіночих туалетних рекомендується передбачати із розрахунку 1 унітаз на кожні 15 осіб у пропорції 1:2 (для чоловіків та жінок). При туалетних кімнатах передбачаються умивальники із розрахунку 1 умивальник на кожні 20 осіб.

У господарчий блок парафі­яльного комплексу, як правило, включа­ється гараж, майстерні та господарський склад.

За наявності (наприклад, у монастирях) виробничих будинків та споруд, їхнє проектування слід проводити відповідно до вимог СНІП 2.09.02.

Традиція католицької церкви і ктер літургії потребують, щоб в архі- фно-планувальній організації католиць- храму були передбачені усі вимоги для едення Євхаристії. Тому пресвітерії з арем (місце жертвоприношення) і амвон іе літургії слова) повинні бути центром іу, де зосереджена увага віруючих, упне важливе місце займає купель (або истерій), дарохранильниця, місце про-

Пресвітерій - підвищення ря католицького храму, призначене проведення літургії священником та сослужителями (диякон, лектори, омник, кантор, прислуговуючі). Сидіння прислуговуючих розміщують, як пра- , у найбільш зручному для них місці вітерія, для виконання доручених їм 'язків.

Пресвітерій розташовують за олом і оточують рядами сидінь для іенства з місцем єпископа у центрі, функціональне та композиційне зна- і підкреслюють підвищенням площини ги над підлогою нави на декілька ів заввишки 0,1-0,15 м, а ширина ів приймається 0,45-1,0 м (рис. 38).

Рекомендується передбачати іий зв’язок пресвітерія з сакристією ицею). Пресвітерій, як правило, не ремлюють від церковної нави балю- ,ою.

У зв’язку з тим, що вівтар має подвійне значення: практичне і символічне (вівтар означає одночасно єдиного Спа­сителя Ісуса Хреста і єдину Євхаристію католицької церкви), то він передбачається лише один. Тому у наві храму не перед­бачають так звані бічні вівтарі, але їх розміщують у капелах (каплицях), якимось чином відокремлених від нави.

Архітектурно-планувальна орга­нізація вівтаря передбачає створення ком­фортних умов для проведення Євхаристії "обличчям до віруючих” і для обходу навколо нього (рис. 39).

Жертовний престол вівтаря рекомендується виготовляти з природного каменю (граніт, мармур, пісковик).

Довжину та ширину вівтаря передбачають пропорційними до величини пресвітерія. Висоту вівтаря приймають близько 1,6-1,05 м від підлоги, до якої він повинен бути прикріплений (постійний вівтар).

На вівтарі або поруч з ним можуть знаходитися: хрест - знак Жертви Хреста і свічники (поставники). Хрест розташовується так, щоб парафіяни його добре бачили, а свічники (поставники) не повинні затуляти для віруючих вівтар.