Страница 9: НПАОП 85.20-1.03-99. Правила охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини (54599)

1. У лабораторії повинен постійно знаходитися аварійний запас дезактиваційних засобів.
2. Робота у автоклавній
3. Ці Правила поширюються на електричні, парові та вогневі автоклави (вітчизняні чи імпортні) незалежно від їх типу та призначення.
4. На кожний автоклав, що надходить до лабораторії, має бути паспорт установленої форми, до якого повинна бути прикладена інструкція з монтажу та експлуатації (додаються до кожного автоклава заводом-виготовлювачем).
5. Установлення, введення в експлуатацію та експлуатація автоклавів повинна здійснюватися відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.07-94 та цих Правил.
6. Автоклави, до пуску їх у роботу, повинні бути зареєстровані в експертно- технічних центрах (ЕТЦ). Автоклави 1-ї групи, що працюють при температурі не вище 200 град. C, в яких добуток тиску в МПа (кгс/кв. см) на місткість у куб. м (літрах) не перевищує 0,05 (500), а також посудини 2, 3 і 4-ї груп, що працюють при зазначеній вище температурі, в яких добуток тиску в МПа (кгс/кв. см) на місткість у куб. м (літрах) не перевищує 1 (10000), реєстрації в ЕТЦ не підлягають (група посудини визначається за табл. 5 ДНАОП 0.00-1.07-94).
7. Автоклави, на які поширюється дія ДНАОП 0.00-1.07-94, підлягають технічному огляду до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і, в разі потреби - позачерговому.
8. Дозвіл на введення в експлуатацію автоклава, що не підлягає реєстрації в ЕТЦ, видається особою, призначеною наказом по лабораторії для здійснення нагляду за технічним станом і експлуатацією автоклавів, на підставі документації підприємства- виготовлювача після технічного огляду і перевірки організації обслуговування.

Дозвіл на введення автоклава в експлуатацію записується в паспорті автоклава.

1. Відповідальність за справний стан і безпечну експлуатацію автоклавів, їх ремонт та нагляд за технічним станом покладається на призначеного наказом по лабораторії працівника, який має інженерно-технічну освіту та в межах його компетенції пройшов перевірку знань вимог ДНАОП 0.00-1.07-94.
2. При виявленні несправностей, а також порушень правил та інструкцій під час експлуатації автоклавів, відповідальний за нагляд повинен ужити заходів щодо усунення цих несправностей або порушень, і в разі необхідності припинити експлуатацію автоклавів.
3. Автоклави необхідно встановлювати в окремих приміщеннях (автоклавних), площею не менше 10 кв. м.
4. В автоклавній, на видному місці, повинна бути вивішена інструкція з експлуатації автоклавів.
5. Приміщення автоклавної повинно мати природне освітлення та примусову витяжну вентиляцію, фрамугу, кватирку.
6. Підлога у приміщенні для електричного автоклава повинна бути з ізолювального матеріалу - дерева або лінолеуму (допускається з плитки або асфальту за умови покриття її на робочих місцях спеціальними ізолювальними гумовими килимками, як передбачено вимогами ДНАОП 0.00-1.21-98 та ПТЕ).
7. Двері автоклавної повинні відчинятися назовні. Під час роботи автоклава не можна замикати двері. Не допускається встановлювати в автоклавній засклені двері.
8. Приміщення автоклавних використовують тільки за прямим призначенням. Не допускається проведення в них будь-яких інших робіт, не пов'язаних із використанням автоклава.
9. Не допускається зберігати в автоклавній сторонні предмети, захаращувати та забруднювати приміщення.
10. Вхід до автоклавної під час роботи дозволяється тільки обслуговуючому персоналу та особам, спеціально допущеним для нагляду за автоклавом.
11. Автоклав установлюється так, щоб його зручно було обслуговувати з усіх боків. Відстань від стін до автоклава повинна бути не менше 0,8 м. Шафові автоклави встановлюють на відстані не менше 1,5 м від стіни (в бік відкривання кришки).
12. Автоклави підключають до електричної мережі згідно з електротехнічними правилами та нормами. Їх підключають через електрощит з рубильником, запобіжниками, контрольними приладами - амперметром та вольтметром. Електрощит установлюється на висоті 1,5 м від підлоги та не далі як за 1 м від автоклава. Забороняється підключати до цього щита інші споживачі електроенергії.

Не допускається вмикання електричного автоклава у штепсельну розетку.

1. Автоклав повинен мати справний манометр, який установлюють так, щоб його показання були чітко видно обслуговуючому персоналу
2. На шкалі манометра власником автоклава наноситься червона риска на поділках, які відповідають робочому тиску в автоклаві. Замість червоної риски дозволяється прикріплювати до корпуса манометра металеву пластинку, що пофарбована в червоний колір і щільно прилягає до скла манометра.
3. Перевірка манометрів із їх пломбуванням або клеймуванням повинна проводитися не рідше ніж один раз у 12 місяців. Крім цього, не рідше одного разу в 6 місяців власник автоклава має проводити додаткову перевірку робочих манометрів контрольним манометром із занесенням результатів до журналу контрольних перевірок. Якщо немає контрольного манометра, допускається додаткову перевірку проводити перевіреним робочим манометром, який має однакову шкалу й клас точності з манометром, що перевіряється.
4. Манометр не дозволяється застосовувати, якщо:

• відсутня пломба або клеймо з відміткою про проведення перевірки;
• прострочений термін перевірки;
• стрілка манометра під час його виключення не повертається на нульову відмітку шкали на величину, яка перевищує половину погрішності, що допускається для цього приладу;
• розбите скло або є інші пошкодження, що можуть позначитися на правильності його показань.

1. Автоклави під час експлуатації повинні через кожний рік підлягати технічному огляду та гідравлічному випробуванню відповідно до вимог ДНАОП 0.001.07-94.
2. Технічний огляд та гідравлічне випробування автоклавів, які не підлягають реєстрації в ЕТЦ, проводяться комісією, яку очолює особа, відповідальна за нагляд за технічним станом та експлуатацію автоклавів. Комісія призначається наказом керівника лабораторії.
3. Ремонт автоклава дозволяється проводити тільки спеціалісту, який має посвідчення на право ремонту приладів, які працюють під тиском (автоклавів).
4. Працівник, який відповідає за безпечну роботу автоклава або завідувач бактеріологічною кухнею перед тим, як допустити призначену особу до роботи з автоклавом, повинен ознайомити її з правилами безпеки та інструкцією з експлуатації автоклава.
5. Про проведену стерилізацію інфікованого матеріалу (культур, токсинів, заражених тварин тощо) в автоклаві роблять запис у журналі обліку стерилізації інфікованого матеріалу (додаток 3).
6. Роботу автоклавів перевіряють хімічними тестами або максимальними термометрами при кожному завантаженні автоклава і щомісячно - бактеріологічним методом.

Речовини, які застосовуються для хімічних тестів під час стерилізації у паровому автоклаві (стерилізаторі) або сухим жаром, наведені в додатку 4.

Перевірку роботи автоклавів (стерилізаторів) бактеріологічним методом виконують згідно з методикою, наведеною у додатку 5.

1. Персонал, який обслуговує автоклав, не повинен:

• залишати працюючий автоклав без нагляду;
• відкривати автоклав або заливати в нього воду, коли він перебуває під тиском;
• працювати з автоклавом, який має дефекти;
• допускати в автоклавну осіб, робота яких не пов'язана з роботою автоклава.

1. Вимоги безпеки під час виконання робіт у лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи
2. 1. Під час проведення робіт у лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи необхідно дотримуватися вимог, викладених у розділах 3, 4, 6, 7, 8 та пунктах 9.5, 9.10, 9.11 цих Правил.
   2. Згідно з Правилами ветеринарно-санітарної експертизи м'яса і м'ясних продуктів, при підозрі на інфекційні захворювання потрібно відбирати проби харчових продуктів і направляти їх для дослідження в міські, обласні чи районні лабораторії ветеринарної медицини.
3. Заходи у випадку аварії під час роботи з культурами мікроорганізмів,інфікованим матеріалом, кислотами, лугами та іншими хімічнимиречовинами
4. 1. У підрозділах лабораторії, де проводиться робота з культурами бактерій та вірусів або з іншим заразним матеріалом, необхідно мати і зберігати в окремому місці резервний набір предметів (бак, емальовану миску, пінцет, гігроскопічну вату, 5 % розчин хлораміну, гумові рукавички, калоші) для ліквідації наслідків аварії (дезінфекції місця аварії, обробки рук, взуття, прибирання заразного матеріалу).

У підрозділах повинні бути туалетне й господарське мило та аптечка першої медичної допомоги. В аптечці повинні бути: етанол, розчин йоду, бактерицидний пластир, перев'язувальні матеріали, сухий перманганат калію, необхідний набір антибіотиків специфічної дії, а також сухі наважки протарголу та азотнокислого срібла, які можна розчинити в мірному об'ємі дистильованої води для одержання 1 % розчину.

1. Для нейтралізації кислот і лугів у випадку аварії слід мати в резерві 2 % розчин гідрокарбонату натрію, 1 % розчин аміаку і 1 % розчин лимонної або оцтової кислоти, насичений розчин борної кислоти, а також ватно-марлеві тампони і марлевий бинт.
2. 1. Якщо під час роботи розбилася посудина із заразним матеріалом (культура, суспензія, кров) або вилився рідкий заразний матеріал (розбризкалась культура, суспензія, кров), працівник, в якого це сталося, негайно повинен обробити 5 % розчином хлораміну руки, забруднені ділянки тіла і місце, залите культурою (рідким матеріалом). При цьому працівник залишається на місці, викликає лаборанта й санітара з усіма необхідними матеріалами для дезінфекції місця аварії й прибирання заразного матеріалу.
   2. Підлогу на місці аварії (якщо матеріал вилився на підлогу) ретельно зволожують 5 % розчином хлораміну. Після обробки рук у рукавичках, працівник одягає чисті рукавички і знімає із себе спецодяг.
   3. Знезараження місця аварії проводить лікар ветмедицини або лаборант під контролем лікаря (обов'язково в гумових рукавичках, калошах, а при роботі з вірусами - у додатковому халаті). Санітар (техробітниця) виконує допоміжну роботу і прибирає приміщення після закінчення знезараження.
   4. Рідку частину заразного матеріалу збирають за допомогою пінцета гігроскопічною ватою, яку складають в емальовану миску. Уламки посуду збирають у ту саму миску пінцетом і совочком, разом із зібраним заразним матеріалом вміщують у водонепроникний посуд (бак) і віддають автоклавувати.
   5. Місце аварії спочатку покривають на 1 - 2 години шаром гігроскопічної вати, змоченої 5 % розчином хлораміну, а потім обережно обпалюють.
   6. При проливанні лугів поверхню засипають піском або тирсою, які потім збирають, місце заливають розчиненою соляною або оцтовою кислотою та змивають водою.
   7. При проливанні кислоти поверхню засипають піском, пісок збирають лопаткою і місце заливають 2 % розчином гідрокарбонату натрію або 2 % розчином аміаку, потім промивають великою кількістю води.
   8. При випадковому проливанні металічної ртуті необхідно негайно її зібрати. Для запобігання втиранню ртуті в підлогу й розповсюдженню її по всьому приміщенню краплини ртуті починають збирати з периферії забрудненої ділянки до центру.
   9. Розлиту ртуть спочатку потрібно зібрати емальованими совками, а потім перенести у приймальник із небиткого скла або в товстостінну скляну посудину, попередньо заповнену підкисленим розчином перманганату калію.
   10. Окремі краплини ртуті збирають за допомогою:

• вологого слабопроклеєного або непроклеєного паперу. Папір розмочують у воді, віджимають і протирають ним поверхню, забруднену ртуттю. Краплинки ртуті від пилоподібних до розмірів 0,5 - 1,0 мм, добре прилипають до вологого паперу і можуть бути перенесені разом із ним у банку з водою. При збовтуванні води в банці, закритій гумовою пробкою, ртуть відділяється від паперу і падає на дно. Папір віджимають і знову використовують для протирання забрудненої поверхні. Зібрану ртуть відфільтровують від механічних домішок і переносять в ампули, які запаюють, і в такому вигляді ртуть зберігають до її очищення. Цей спосіб найбільш зручний для прибирання невеликих площ, забруднених ртуттю (поверхні столів, підлоги, деталі приладів, скляний посуд тощо);
• пасти, яка являє собою суміш піролюзиту і 5 % розчину соляної кислоти у співвідношенні 1:2. Паста накладається товстим шаром на оброблювану поверхню на 1,5 години, після цього шар пасти з краплинами ртуті, що прилипли, видаляється емальованою металевою пластинкою. Краплини ртуті струшують у приймальник для ртуті, заповнений розчином перманганату калію;
• емульсії-пасти із глини (аналогічним чином);
• амальгованих пластинок або щіточок із білої жерсті;
• водоструминного насоса або гумової груші. При збиранні ртуті цим способом для запобігання забрудненню нею шлангів, апарату й каналізації між вільним кінцем шланга і всмоктувальним апаратом необхідно вводити "пастку" (двогорлу склянку Вульфа, склянку Дрекселя тощо), заповнену розчином перманганату калію чи хлориду заліза (III).
• 1. Для визначення наявності парів ртуті в повітрі приміщень застосовують папірці М. І. Полежаєва, які при наявності парів набувають яскраво-червоного забарвлення.
  2. Забруднені ртуттю приміщення необхідно прибирати та проводити їхню демеркуризацію згідно з чинними санітарними нормами і правилами та додатком 6 до цих Правил.
  3. У випадках аварій під час роботи з радіоактивними речовинами слід керуватись ДНАОП 0.03-3.24-97 та ДНАОП 0.03-3.72-87.
  4. Під час роботи в умовах можливого забруднення повітря радіоактивними газами або парами (ремонтні роботи, ліквідація аварій, непередбачені виділення радіоактивних речовин у повітря тощо), якщо застосування фільтрувальних засобів захисту не забезпечує безпечного виконання робіт, то слід використовувати ізолювальні захисні засоби (пневмошоломи, пневмокостюми і, в окремих випадках, кисневі ізолювальні прилади).
  5. Весь персонал лабораторії повинен бути навчений наданню першої долікарської допомоги працівникам, які постраждали внаслідок аварії або нещасного випадку, відповідно до вимог, викладених у додатку 7.