Сімейний кодекс України
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 407-IV ( 407-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 7, ст.70 )
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
СІМ'Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
1. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті
немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави
виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та
обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших
членів сім'ї та родичів.
2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з
метою:
зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу
конкретних осіб;
утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та
іншими членами сім'ї;
побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях
взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;
забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю
духовного та фізичного розвитку.
Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний
кодекс України
1. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові
та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми,
усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо
її виховання, розвитку та утримання.
2. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові
та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та
внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою,
вітчимом та падчеркою, пасинком.
3. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові
та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у
ньому.
4. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між
двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею,
племінником і між іншими родичами за походженням.
Стаття 3. Сім'я
1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані
спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у
зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за
батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з
ними не проживає.
3. Права члена сім'ї має одинока особа.
4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення,
усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і
таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Стаття 4. Право особи на сім'ю
1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення
сім'ї.
У випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього
Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.
2. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно
від віку.
3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї.
Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у
випадках і в порядку, встановлених законом.
4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.
Стаття 5. Державна охорона сім'ї
1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство,
батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.
2. Держава створює людині умови для материнства та
батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально
і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.
3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
4. Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена
належного батьківського піклування.
5. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя,
крім випадків, встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ).
Стаття 6. Дитина
1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею
повноліття.
2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею
чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до
вісімнадцяти років.
Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими
нормативно-правовими актами.
2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю
(договором) між їх учасниками.
3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій
це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та
інтересів суспільства.
4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням
права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на
особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне
життя.
5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи
обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних,
релігійних та інших переконань, етнічного та соціального
походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та
іншими ознаками.
6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних
відносинах, шлюбі та сім'ї.
7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав,
які встановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Конвенцією
про права дитини ( 995_021 ), іншими міжнародними правовими
актами, визнаними в Україні.
8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з
максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних
членів сім'ї.
9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості,
добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад
суспільства.
10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий
захист.
Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин
Цивільного кодексу України
1. Якщо майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми,
іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом,
вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України
( 435-15 ), якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю
(договором) сторін
1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї
та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть
врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не
суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним
засадам суспільства.
2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за
походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть
врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який
має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим
до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших
законів України та моральним засадам суспільства.
Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
1. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом
або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми
цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
2. Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо
застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до
загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).
Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних
спорів
1. При вирішенні сімейного спору суд за заявою
заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також
звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з
них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів
та моральним засадам суспільства.
Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються
відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Стаття 13. Міжнародні договори України
1. Частиною національного сімейного законодавства України є
міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України.
Глава 2
ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ
ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ
Стаття 14. Здійснення сімейних прав
1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а
тому не можуть бути передані іншій особі.
2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може
самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки,
опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.
3. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун.
Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків
1. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а
тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
2. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок
особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з
неможливістю його виконання.
Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує
опікун.
3. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або
іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного
обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його
виконання.
4. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку
може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим
Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у
здійсненні батьківських прав та виконанні
батьківських обов'язків
1. Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід
дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані
надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та
виконанні батьківських обов'язків.
Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги
особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та
виконанні сімейних обов'язків
1. Орган опіки та піклування надає допомогу особі у
здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних
обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та
іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти
років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом
свого права або інтересу.
2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом
або домовленістю (договором) сторін.
Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
3) припинення правовідношення, а також його анулювання;
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення
права;
6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це
передбачено цим Кодексом або договором.
Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті
сімейних прав та інтересів
1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на
попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів
до органу опіки та піклування.
2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до
виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення
заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або
інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою
статті 170 цього Кодексу.
3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не
позбавляє особу права на звернення до суду.
У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування
припиняє розгляд поданої йому заяви.
У разі звернення з позовом до суду припиняється виконання
рішення органу опіки та піклування.
4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у
вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та
поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька,
які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка
тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду,
управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та
визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та
піклування.
5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок
щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у
результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб,
які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а
також на підставі інших документів, які стосуються справи.
6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та
піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить
інтересам дитини.
Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що
випливають із сімейних відносин
1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна
давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною
другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою
статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті,
позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного
кодексу України ( 435-15 ), якщо інше не передбачено цим
Кодексом.
Розділ II
ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Глава 3
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 21. Поняття шлюбу
1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у
державному органі реєстрації актів цивільного стану.
2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є
підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у
жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли
релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення
державних органів реєстрації актів цивільного стану.
Стаття 22. Шлюбний вік
1. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для
чоловіка - у вісімнадцять років.
2. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти
шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.
Стаття 23. Право на шлюб
1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.
2. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за
рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде
встановлено, що це відповідає її інтересам.
Стаття 24. Добровільність шлюбу
1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а
також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх
дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені
статтями 38-40 цього Кодексу.
Стаття 25. Одношлюбність
1. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному
шлюбі.
2. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після
припинення попереднього шлюбу.
Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою
1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є
родичами прямої лінії споріднення.
2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні,
неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які
мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають
спільну матір або спільного батька.
3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та
сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.
4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною
дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між
дітьми, які були усиновлені ним.
5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена
ним дитина.
Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути
зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.
Глава 4
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ
Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
1. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення
стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та
інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та
суспільства.
2. Державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто.
3. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про
шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
1. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком
до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану
за їхнім вибором.
2. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком
особисто.
3. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини
особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу
реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально
засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження
представника мають бути нотаріально засвідчені.
4. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася,
заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох
місяців від дня її подання.
Стаття 29. Ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію
шлюбу, з їхніми правами та обов'язками
1. Орган державної реєстрації актів цивільного стану
зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію
шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і
батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод
до реєстрації шлюбу.
Стаття 30. Взаємна обізнаність осіб, які подали заяву про
реєстрацію шлюбу, про стан здоров'я
1. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні
повідомити одна одну про стан свого здоров'я.
2. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження
осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
3. Порядок здійснення медичного обстеження осіб, які подали
заяву про реєстрацію шлюбу, встановлює Кабінет Міністрів України.
4. Результати медичного обстеження є таємницею і
повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
5. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної
для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для
визнання шлюбу недійсним.
Стаття 31. Заручини
1. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про
реєстрацію шлюбу.
2. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.
3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати
другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з
приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.
Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від
шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою
нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для
того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба,
наявність дитини, судимість тощо).
4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у
зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою
дарувальника може бути розірваний судом.
У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ,
яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати
її вартість.
Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
1. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня
подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.
За наявності поважних причин керівник державного органу
реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до
спливу цього строку.
2. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а
також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або
нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви.
3. Якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації
шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного
стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три
місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене до суду.
Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
1. Шлюб реєструється у приміщенні державного органу
реєстрації актів цивільного стану.
За заявою наречених реєстрація шлюбу в урочистій обстановці
може бути проведена в іншому місці.
2. За заявою наречених реєстрація шлюбу може відбутися за
місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної
допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин
прибути до державного органу реєстрації актів цивільного стану.
Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та
нареченого
1. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації
їхнього шлюбу є обов'язковою.
2. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.
Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
1. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як
спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними
прізвищами.
2. Наречена, наречений мають право приєднати до свого
прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають
мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого
прізвища воно буде починатися.
Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не
випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена
і (або) наречений.
3. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої,
нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну із
частин свого прізвища на прізвище другого.
Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
1. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків
подружжя.
2. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи
переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України.
Стаття 37. Правозгідність шлюбу
1. Шлюб є правозгідним, крім випадків, встановлених частинами
першою - третьою статті 39 цього Кодексу, а також якщо він не
визнаний недійсним за рішенням суду.
Глава 5
НЕДІЙСНІСТЬ ШЛЮБУ
Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
1. Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог,
встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
1. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно
перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
2. Недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є
родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і
сестрою.
3. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана
недієздатною.
4. За заявою заінтересованої особи орган державної реєстрації
актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб,
зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій - третій
цієї статті.
5. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у
шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання
актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним
з моменту припинення попереднього шлюбу.
6. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті
осіб, з якими було зареєстровано шлюб (частини перша - третя цієї
статті), а також розірвання цього шлюбу.
Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
1. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був
зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.
Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в
момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом,
перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного
сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення
своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було
зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.
2. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його
фіктивності.
Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або
одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та
обов'язків подружжя.
3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент
розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували
відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.
Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за
рішенням суду
1. Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо
він був зареєстрований:
1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням
вимог, встановлених частиною четвертою статті 26 цього Кодексу;
2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та
племінником, племінницею;
3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу,
небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було
надано права на шлюб.
2. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере
до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи,
тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин,
а також інші обставини, що мають істотне значення.
3. Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності
дружини або народження дитини у осіб, зазначених пунктами 1, 2, 4
частини першої цієї статті, або якщо той, хто не досяг шлюбного
віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.
Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з
позовом про визнання шлюбу недійсним
1. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу
недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких
порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун,
піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган
опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси
дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність
якої обмежена.
Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
1. Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є
перешкодою для визнання шлюбу недійсним.
2. Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання
його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення
суду про розірвання шлюбу.
Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
1. У випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу,
шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
1. Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб,
визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення
у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків
подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя
іншими законами України.
2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно
вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової
власності.
Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої
участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.
3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в
недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що
одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню
відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ), але не більш
як за останні три роки.
4. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у
зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на
проживання у ньому і може бути виселена.
5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу
змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим
прізвищем без достатньої правової підстави.
6. Правові наслідки, встановлені частинами другою - п'ятою
цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до
реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від
державного органу реєстрації актів цивільного стану.
Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
1. Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до
реєстрації шлюбу, вона має право:
1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної
сумісної власності подружжя;
2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона
поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;
3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього
Кодексу;
4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.
Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка
народилася у недійсному шлюбі
1. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та
обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.
Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним
1. Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або)
нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у
державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за
рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою
прокурора.
Глава 6
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Стаття 49. Право на материнство
1. Дружина має право на материнство.
2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до
зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.
3. Позбавлення жінки можливості народити дитину
(репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею
конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті
протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування
завданої їй моральної шкоди.
4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для
збереження її здоров'я та народження здорової дитини.
5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для
поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.
Стаття 50. Право на батьківство
1. Чоловік має право на батьківство.
2. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її
до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.
3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної
функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових,
трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо
нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.
Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї
індивідуальності
1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї
індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний
розвиток
1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та
духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на
створення умов для праці та відпочинку.
Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
1. Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли
дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу
реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб,
або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про
обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або
про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.
2. У разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів
цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.
Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків
та спільне вирішення питань життя сім'ї
1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою
обов'язки в сім'ї.
Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої
праці, яка робиться в інтересах сім'ї.
2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися
подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають
право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.
3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї
вчинені за згодою другого з подружжя.
Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю
1. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про
побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на
почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
2. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до
матері.
Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.
3. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед
іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
4. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про
матеріальне забезпечення сім'ї.
Стаття 56. Право дружини та чоловіка на особисту свободу
1. Дружина та чоловік мають право на вибір місця свого
проживання.
2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не
заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства,
щодо підтримання шлюбних відносин.
3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування
до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку
за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням
права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки,
встановлені законом.
Глава 7
ПРАВО ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ
ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА
Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини,
чоловіка
1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі
договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які
належали їй, йому особисто.
2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі
індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть
тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії,
нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї
премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями
(ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її
одержанню.
4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти,
одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй,
йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому
моральної шкоди.
5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові
суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим
страхуванням.
6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини,
чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання
у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і
кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні,
відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною
власністю.
Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою
приватною власністю дружини, чоловіка
1. Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає
приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів,
приплоду або доходу (дивідендів).
Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої
приватної власності
1. Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим
володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї,
насамперед дітей.
2. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік
зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які
відповідно до закону мають право користування ним.
Глава 8
ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ
Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності
подружжя
1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та
чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від
того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення
домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)
самостійного заробітку (доходу).
2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей
індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
1. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя
можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з
цивільного обороту.
2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна
плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя
і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий
рахунок у банківську (кредитну) установу.
3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї,
то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були
одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
4. Речі для професійних занять (музичні інструменти,
оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для
одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності
подружжя.
Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності
подружжя на майно, що належало дружині,
чоловікові
1. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно
збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи
грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору
може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної
сумісної власності подружжя.
Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної
власності
1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння,
користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві
спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю
між ними.
Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх
договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою
особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом
права спільної сумісної власності подружжя.
2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь
другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної
власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є
об'єктом права спільної сумісної власності
подружжя
1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом
права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що
він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право
на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як
такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо
цей договір виходить за межі дрібного побутового.
3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують
нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також
договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має
бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального
посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально
засвідчена.
4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї,
створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за
договором, використане в інтересах сім'ї.
Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування
майном
1. Подружжя має право домовитися між собою про порядок
користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної
власності.
2. Договір про порядок користування житловим будинком,
квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо
він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та
чоловіка.
Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є
об'єктом права спільної сумісної власності
подружжя
1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою
договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання
(догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної
власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або
визначення порядку користування майном.
2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою
частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її
визначення та виділу в натурі.
Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після
розірвання шлюбу
1. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної
власності на майно, набуте за час шлюбу.
2. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної
сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється
співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до
Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права
спільної сумісної власності подружжя
1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить
їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання
шлюбу.
2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною
згодою.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого
нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині,
чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально
посвідчений.
Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі
майна, що є об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя
1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними,
якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним
договором.
2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити
від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне
значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне
забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно,
витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути
збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні
повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони
одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного,
духовного розвитку та лікування.
Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом
права спільної сумісної власності подружжя
1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності
подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу
майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги
інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають
істотне значення.
2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше
не визначено домовленістю між ними.
3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя,
хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих
речей враховується при присудженні іншого майна другому з
подружжя.
4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість
його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема
на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише
за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом
України ( 435-15 ).
5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе
за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної
грошової суми на депозитний рахунок суду.
Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ
майна, що є об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя
1. Позовна давність не застосовується до вимог про поділ
майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,
якщо шлюб між ними не розірвано.
2. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання
шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із
співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права
власності.
Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права
спільної сумісної власності подружжя
1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути
накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної
сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною
сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір
був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було
одержане за договором, використано на її потреби.
3. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з
подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час
шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане
на кошти, здобуті злочинним шляхом.
Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають
однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між
собою
1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не
перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного
проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо
інше не встановлено письмовим договором між ними.
2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності
жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою,
поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Глава 9
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ
Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один
одного.
2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є
непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що
другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг
пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи
III групи.
4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної
допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання
його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового
мінімуму, встановленого законом.
5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно
поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став
непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо
це встановлено судом.
6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з
протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання
незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до
Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке
виникло у неї за час шлюбу.
2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо
вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного
року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і
якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати
матеріальну допомогу.
Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала
інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо
її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї
колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до
досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не
більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після
досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони
спільно проживали не менш як десять років.
4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього
господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими
обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав
можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду,
він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді,
якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і
що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну
допомогу.
Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох
років від дня розірвання шлюбу.
Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у
натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.
2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя,
як правило, у грошовій формі.
3. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою
аліменти можуть бути сплачені наперед.
4. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце
проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання
правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час,
визначений домовленістю подружжя, а у разі спору - за рішенням
суду.
Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
1. Подружжя має право укласти договір про надання утримання
одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати
аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально
посвідчується.
2. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за
договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на
підставі виконавчого напису нотаріуса.
Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з
подружжя
1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання
позовної заяви.
2. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від
відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача
від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити
рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за
один рік.
3. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з
інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку
інвалідності. У разі подання відповідного документа про
продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується
на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.
Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за
рішенням суду
1. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від
заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій
сумі.
2. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з
урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки,
сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне
значення.
3. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом
змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або
одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або)
сімейного стану.
Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні
розміру аліментів
1. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні
розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших
осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
1. Право одного з подружжя на утримання, а також право на
утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у
разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним
повторного шлюбу.
Право на утримання припиняється від дня настання цих
обставин.
2. Якщо після припинення права на утримання виконання рішення
суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми,
одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без
достатньої правової підстави, і підляга�
