Кодекс 436-IV. Хозяйственный кодекс Украины


ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ<br> <br> <br> ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20,<br> N 21-22, ст.144 )<br> <br>{ Із змінами, внесеними згідно із Законами<br> N 2424-IV ( <A HREF="190120">2424-15</A> ) від 04.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.205<br> N 2452-IV ( <A HREF="193819">2452-15</A> ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.257<br> N 2454-IV ( <A HREF="194011">2454-15</A> ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259<br> N 2505-IV ( <A HREF="193971">2505-15</A> ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,<br> ст.267<br> N 2664-IV ( <A HREF="205119">2664-15</A> ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 31, ст.420<br> N 2668-IV ( <A HREF="203331">2668-15</A> ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 29, ст.384<br> N 2705-IV ( <A HREF="204815">2705-15</A> ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.427<br> N 2738-IV ( <A HREF="205583">2738-15</A> ) від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 34, ст.434<br> N 3164-IV ( <A HREF="225216">3164-15</A> ) від 01.12.2005<br> N 3201-IV ( <A HREF="226055">3201-15</A> ) від 15.12.2005<br> N 3202-IV ( <A HREF="225217">3202-15</A> ) від 15.12.2005<br> N 3205-IV ( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від 15.12.2005 }<br> <br> <br> <br> Господарський кодекс України встановлює відповідно до<br>Конституції України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ) правові основи господарської<br>діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності<br>суб'єктів господарювання різних форм власності.<br> <br> Господарський кодекс України має на меті забезпечити<br>зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток<br>підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного<br>виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог<br>Конституції України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ), утвердити суспільний<br>господарський порядок в економічній системі України, сприяти<br>гармонізації її з іншими економічними системами.<br> <br> <a name="RI"></a>Розділ I<br> ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ<br> <br> <a name="G1"></a>Глава 1<br> ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ<br> <br> <a name="S1"></a>Стаття 1. Предмет регулювання<br> <br> 1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в<br>Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі<br>організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами<br>господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками<br>відносин у сфері господарювання.<br> <br> <a name="S2"></a>Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання<br> <br> 1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти<br>господарювання, споживачі, органи державної влади та органи<br>місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а<br>також громадяни, громадські та інші організації, які виступають<br>засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них<br>організаційно-господарські повноваження на основі відносин<br>власності.<br> <br> <a name="S3"></a>Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини<br> <br> 1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється<br>діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного<br>виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції,<br>виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають<br>цінову визначеність.<br> <br> 2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення<br>економічних і соціальних результатів та з метою одержання<br>прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -<br>підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без<br>мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).<br> <br> 3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на<br>створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх<br>функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів<br>господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності<br>негосподарюючих суб'єктів.<br> <br> 4. Сферу господарських відносин становлять<br>господарсько-виробничі, організаційно-господарські та<br>внутрішньогосподарські відносини.<br> <br> 5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що<br>виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому<br>здійсненні господарської діяльності.<br> <br> 6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому<br>Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами<br>господарювання та суб'єктами організаційно-господарських<br>повноважень у процесі управління господарською діяльністю.<br> <br> 7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між<br>структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини<br>суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.<br> <br> <a name="S4"></a>Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з<br> іншими видами відносин<br> <br> 1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:<br> <br> майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються<br>Цивільним кодексом України ( <A HREF="127234">435-15</A> );<br> <br> земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо<br>використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та<br>об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;<br> <br> трудові відносини;<br> <br> фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що<br>виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх<br>рівнів;<br> <br> адміністративні та інші відносини управління за участі<br>суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або<br>місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською<br>компетенцією, і безпосередньо не здійснює<br>організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта<br>господарювання.<br> <br> 2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів<br>господарювання визначаються цим Кодексом.<br> <br> 3. До господарських відносин, що виникають із торговельного<br>мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства<br>України ( <A HREF="16934">176/95-ВР</A> ), застосовуються правила цього Кодексу.<br> <br> <a name="S5"></a>Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері<br> господарювання<br> <br> 1. Правовий господарський порядок в Україні формується на<br>основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання<br>економічних відносин суб'єктів господарювання та державного<br>регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної<br>вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність<br>та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної,<br>соціальної, правової держави.<br> <br> 2. Конституційні основи правового господарського порядку в<br>Україні становлять: право власності Українського народу на землю,<br>її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які<br>знаходяться в межах території України, природні ресурси її<br>континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що<br>здійснюється від імені Українського народу органами державної<br>влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених<br>Конституцією України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ); право кожного громадянина<br>користуватися природними об'єктами права власності народу<br>відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх<br>суб'єктів права власності і господарювання, соціальної<br>спрямованості економіки, недопущення використання власності на<br>шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися<br>і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї<br>інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права<br>власності рівними перед законом, непорушності права приватної<br>власності, недопущення протиправного позбавлення власності;<br>економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку<br>діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом<br>правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою<br>захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення<br>зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного<br>обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення<br>правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно<br>законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання<br>екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою<br>належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів;<br>взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в<br>Україні принципу верховенства права.<br> <br> 3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері<br>господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого<br>правового господарського порядку, додержуючись вимог<br>законодавства.<br> <br> <a name="S6"></a>Стаття 6. Загальні принципи господарювання<br> <br> 1. Загальними принципами господарювання в Україні є:<br> <br> забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист<br>державою усіх суб'єктів господарювання;<br> <br> свобода підприємницької діяльності у межах, визначених<br>законом;<br> <br> вільний рух капіталів, товарів та послуг на території<br>України;<br> <br> обмеження державного регулювання економічних процесів у<br>зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості<br>економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві,<br>екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки<br>суспільства і держави;<br> <br> захист національного товаровиробника;<br> <br> заборона незаконного втручання органів державної влади та<br>органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські<br>відносини.<br> <br> <a name="S7"></a>Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської<br> діяльності<br> <br> 1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією<br>України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ), цим Кодексом, законами України,<br>нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету<br>Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів<br>державної влади та органів місцевого самоврядування, а також<br>іншими нормативними актами.<br> <br> <a name="G2"></a>Глава 2<br> ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ<br> І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ<br> <br> <a name="S8"></a>Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів<br> місцевого самоврядування в господарській<br> діяльності<br> <br> 1. Держава, органи державної влади та органи місцевого<br>самоврядування не є суб'єктами господарювання.<br> <br> 2. Рішення органів державної влади та органів місцевого<br>самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі<br>формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з<br>адміністративних та інших відносин управління, крім<br>організаційно-господарських, в яких орган державної влади або<br>орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним<br>господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в<br>межах його владних повноважень.<br> <br> 3. Господарська компетенція органів державної влади та<br>органів місцевого самоврядування реалізується від імені<br>відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь<br>держави, органів державної влади та органів місцевого<br>самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише<br>на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені<br>Конституцією ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ) та законами України.<br> <br> <a name="S9"></a>Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики<br> <br> 1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову<br>(стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну<br>політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження<br>інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних<br>верств і населення в цілому.<br> <br> 2. Економічна стратегія - обраний державою курс економічної<br>політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на<br>вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань,<br>завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки<br>держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і<br>національного багатства, підвищення народного добробуту.<br>Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей<br>народного господарства, засобів та способів їх реалізації,<br>виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають<br>місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи<br>законні інтереси суб'єктів господарювання.<br> <br> 3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань,<br>засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного<br>курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в<br>поточному періоді розвитку народного господарства.<br> <br> 4. Правове закріплення економічної політики здійснюється<br>шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у<br>прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України<br>та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів<br>України, цільових програмах економічного, науково-технічного і<br>соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.<br> <br> <a name="S10"></a>Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави<br> <br> 1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються<br>державою, є:<br> <br> структурно-галузева політика, спрямована на здійснення<br>державою прогресивних змін у структурі народного господарства,<br>удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій,<br>стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний<br>прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції<br>та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є<br>промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної<br>політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс<br>заходів стимулюючого впливу;<br> <br> інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам<br>господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів<br>на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва,<br>переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети<br>структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і<br>відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за<br>ним;<br> <br> амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам<br>господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов<br>забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і<br>невиробничих фондів переважно на якісно новій<br>техніко-технологічній основі;<br> <br> політика інституційних перетворень, спрямована на формування<br>раціональної багатоукладної економічної системи шляхом<br>трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення<br>економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів,<br>забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і<br>господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами<br>господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного<br>господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних<br>структур;<br> <br> цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин<br>обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в<br>процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної<br>паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності,<br>а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;<br> <br> антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення<br>оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів<br>господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення<br>проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері<br>монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості<br>продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально<br>орієнтованої економіки;<br> <br> бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та<br>раціоналізацію формування доходів і використання державних<br>фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій<br>у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих<br>інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного<br>боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі<br>національного доходу;<br> <br> податкова політика, спрямована на забезпечення економічно<br>обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів<br>господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної<br>діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної<br>справедливості та конституційних гарантій прав громадян при<br>оподаткуванні їх доходів;<br> <br> грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення<br>народного господарства економічно необхідним обсягом грошової<br>маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів<br>суб'єктів господарювання та населення до банківської системи,<br>стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби<br>функціонування і розвитку економіки;<br> <br> валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання<br>паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют,<br>стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне<br>використання;<br> <br> зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання<br>державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами<br>господарювання та захист національного ринку і вітчизняного<br>товаровиробника.<br> <br> 2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує<br>раціональне використання та повноцінне відтворення природних<br>ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.<br> <br> 3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну<br>політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і<br>доходів населення, політику зайнятості, політику соціального<br>захисту та соціального забезпечення.<br> <br> <a name="S11"></a>Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і<br> соціального розвитку<br> <br> 1. Здійснення державою економічної стратегії і тактики у<br>сфері господарювання спрямовується на створення економічних,<br>організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання<br>враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних<br>документів економічного і соціального розвитку.<br> <br> 2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та<br>розроблення програм економічного і соціального розвитку України,<br>система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а<br>також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання<br>прогнозних і програмних документів економічного і соціального<br>розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади<br>і органів місцевого самоврядування у цих питаннях.<br> <br> 3. Основними формами державного планування господарської<br>діяльності є Державна програма економічного та соціального<br>розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні<br>програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок<br>розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про<br>державні програми.<br> <br> 4. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи<br>виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до<br>Конституції України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ) розробляють і затверджують<br>програми соціально-економічного та культурного розвитку<br>відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють<br>планування економічного і соціального розвитку цих одиниць.<br> <br> 5. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні<br>інтереси, відображені в програмних документах економічного і<br>соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом<br>пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.<br> <br> <a name="S12"></a>Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської<br> діяльності<br> <br> 1. Держава для реалізації економічної політики, виконання<br>цільових економічних та інших програм і програм економічного і<br>соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми<br>регулювання господарської діяльності.<br> <br> 2. Основними засобами регулюючого впливу держави на<br>діяльність суб'єктів господарювання є:<br> <br> державне замовлення; { Абзац другий частини другої статті 12<br>із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від<br>15.12.2005 }<br> <br> ліцензування, патентування і квотування;<br> <br> сертифікація та стандартизація;<br> <br> застосування нормативів та лімітів;<br> <br> регулювання цін і тарифів;<br> <br> надання інвестиційних, податкових та інших пільг;<br> <br> надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.<br> <br> 3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів<br>засобів державного регулювання господарської діяльності<br>визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також<br>програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та<br>скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих<br>категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до<br>цього Кодексу та інших законів.<br> <br> 4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а<br>також перелік видів діяльності, в яких забороняється<br>підприємництво, встановлюються Конституцією України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> )<br>та законом.<br> <br> <a name="S13"></a>Стаття 13. Державне замовлення<br>{ Назва статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом<br>N 3205-IV ( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від 15.12.2005 }<br> <br> 1. Державне замовлення є засобом державного регулювання<br>економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі<br>складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для<br>пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на<br>поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання<br>послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми<br>власності.<br> <br> 2. Державний контракт - це договір, укладений державним<br>замовником від імені держави з суб'єктом господарювання -<br>виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні<br>та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські<br>відносини.<br> <br> 3. Поставки продукції для пріоритетних державних потреб<br>забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та<br>інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку,<br>визначеному законом.<br> <br> <br> { Частину четверту статті 13 виключено на підставі Закону<br>N 3205-IV ( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від 15.12.2005 }<br> <br> <br> 5. Засади та загальний порядок формування державного<br>замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт,<br>надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб<br>визначаються законом.<br> <br> 6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками<br>(закупівлею) для пріоритетних державних потреб<br>сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та<br>військової техніки, а також інших спеціально визначених<br>(специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.<br>{ Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV<br>( <A HREF="241283">3205-15</A> ) від 15.12.2005 }<br> <br> <a name="S14"></a>Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у<br> господарській діяльності<br> <br> 1. Ліцензування, патентування певних видів господарської<br>діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері<br>господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної<br>політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів<br>держави, суспільства та окремих споживачів.<br> <br> 2. Правові засади ліцензування, патентування певних видів<br>господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з<br>конституційного права кожного на здійснення підприємницької<br>діяльності, не забороненої законом, а також принципів<br>господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.<br> <br> 3. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує<br>право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження<br>зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом<br>визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини,<br>пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності,<br>регулюються законом.<br> <br> 4. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти<br>(готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та<br>платіжних карток на території України), обміном готівкових<br>валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними<br>засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними<br>картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших<br>сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування<br>підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.<br> <br> Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право<br>суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької<br>діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий<br>патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта<br>господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до<br>закону. Порядок патентування певних видів підприємницької<br>діяльності встановлюється законом.<br> <br> 5. У необхідних випадках держава застосовує квотування,<br>встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних<br>товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу<br>(включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот<br>встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.<br> <br> <a name="S15"></a>Стаття 15. Технічне регулювання у сфері господарювання<br> <br> 1. У сфері господарювання застосовуються:<br> <br> технічні регламенти;<br> <br> стандарти;<br> <br> кодекси усталеної практики;<br> <br> класифікатори;<br> <br> технічні умови.<br> <br> 2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є<br>обов'язковим для:<br> <br> суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в<br>технічних регламентах;<br> <br> учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи<br>постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні<br>стандарти;<br> <br> виробника чи постачальника продукції, якщо він склав<br>декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи<br>застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.<br> <br> 3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою<br>(контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено<br>технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди<br>(контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в<br>частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та<br>транспортування на території України.<br>( Стаття 15 в редакції Закону N 3164-IV ( <A HREF="225216">3164-15</A> ) від<br>01.12.2005 )<br> <br> <a name="S16"></a>Стаття 16. Дотації та інші засоби державної підтримки<br> суб'єктів господарювання<br> <br> 1. Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на<br>підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на<br>виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів<br>реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів,<br>послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення,<br>а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній<br>соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою<br>фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для<br>підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають<br>значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених<br>законом.<br> <br> 2. Держава може здійснювати компенсації або доплати<br>сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську<br>продукцію, що реалізується ними державі.<br> <br> 3. Підстави та порядок застосування засобів державної<br>підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом.<br> <br> <a name="S17"></a>Стаття 17. Податки в механізмі державного регулювання<br> господарської діяльності<br> <br> 1. Система оподаткування в Україні, податки і збори<br>встановлюються виключно законами України. Система оподаткування<br>будується за принципами економічної доцільності, соціальної<br>справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави,<br>територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.<br> <br> 2. З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних<br>завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів<br>господарювання, повинні передбачати:<br> <br> оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій<br>оподаткування;<br> <br> стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних<br>правил оподаткування;<br> <br> усунення подвійного оподаткування;<br> <br> узгодженість з податковими системами інших країн.<br> <br> 3. Ставки податків мають нормативний характер і не можуть<br>встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта<br>господарювання.<br> <br> 4. Система оподаткування в Україні повинна передбачати<br>граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з<br>суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові<br>платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів<br>(робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються<br>суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх<br>господарської діяльності.<br> <br> <a name="S18"></a>Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у<br> сфері господарювання<br> <br> 1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та<br>сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі<br>загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою<br>України за поданням Кабінету Міністрів України.<br> <br> 2. Державна політика у сфері економічної конкуренції,<br>обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту<br>суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної<br>конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади<br>та органами місцевого самоврядування.<br> <br> 3. Органам державної влади та органам місцевого<br>самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та<br>вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють<br>окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують<br>обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть<br>бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення<br>національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних<br>інтересів.<br> <br> 4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання<br>визначаються цим Кодексом та іншими законами.<br> <br> <a name="S19"></a>Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською<br> діяльністю<br> <br> 1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень<br>самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить<br>законодавству.<br> <br> 2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації<br>відповідно до цього Кодексу та закону.<br> <br> 3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською<br>діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:<br> <br> збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей<br>суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю<br>бухгалтерського обліку та звітності;<br> <br> фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та<br>податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання<br>кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни,<br>додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;<br> <br> цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами<br>господарювання державних цін на продукцію і послуги;<br> <br> монополізму та конкуренції - з питань додержання<br>антимонопольно-конкурентного законодавства;<br> <br> земельних відносин - за використанням і охороною земель;<br>водних відносин і лісового господарства - за використанням та<br>охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;<br> <br> виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці,<br>додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною,<br>санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і<br>правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення<br>господарської діяльності;<br> <br> споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;<br> <br> зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної,<br>економічної, екологічної та соціальної безпеки.<br> <br> 4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені<br>здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською<br>діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення<br>контролю і нагляду визначаються законами.<br> <br> 5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській<br>діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної<br>влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю<br>та нагляду забороняються.<br> <br> 6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані<br>здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів<br>господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись<br>вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів<br>господарювання.<br> <br> 7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації<br>про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш<br>як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не<br>передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та<br>нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і<br>перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у<br>встановленому законодавством порядку.<br> <br> 8. Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати<br>первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї<br>роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати<br>відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну<br>інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані,<br>визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів<br>господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не<br>передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого<br>законом.<br> <br> <a name="S20"></a>Стаття 20. Захист прав суб'єктів господарювання та споживачів<br> <br> 1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів<br>суб'єктів господарювання та споживачів.<br> <br> 2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на<br>захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси<br>зазначених суб'єктів захищаються шляхом:<br> <br> визнання наявності або відсутності прав;<br> <br> визнання повністю або частково недійсними актів органів<br>державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших<br>суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні<br>інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання<br>недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;<br> <br> відновлення становища, яке існувало до порушення прав та<br>законних інтересів суб'єктів господарювання;<br> <br> припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його<br>порушення;<br> <br> присудження до виконання обов'язку в натурі;<br> <br> відшкодування збитків;<br> <br> застосування штрафних санкцій;<br> <br> застосування оперативно-господарських санкцій;<br> <br> застосування адміністративно-господарських санкцій;<br> <br> установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;<br> <br> іншими способами, передбаченими законом.<br> <br> 3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та<br>споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.<br> <br> <a name="S21"></a>Стаття 21. Об'єднання підприємців<br> <br> 1. З метою сприяння розвитку національної економіки, її<br>інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих<br>умов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватися<br>торгово-промислові палати як добровільні об'єднання підприємців та<br>організацій. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною<br>статутною організацією, створеною на засадах членства, що має<br>статус юридичної особи.<br> <br> 2. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконанні<br>ними статутних завдань.<br> <br> 3. Порядок утворення та діяльності торгово-промислових палат<br>встановлюється законом.<br> <br> 4. Суб'єкти господарювання - роботодавці мають право на<br>об'єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту<br>своїх прав.<br> <br> 5. Організації роботодавців є самоврядними статутними<br>організаціями, що утворюються на засадах добровільності та<br>рівноправності з метою представництва і захисту законних інтересів<br>роботодавців. Організації роботодавців можуть об'єднуватися у<br>спілки та інші статутні об'єднання роботодавців.<br> <br> 6. Порядок утворення та засади діяльності організацій та<br>об'єднань роботодавців визначаються законом.<br> <br> <a name="S22"></a>Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у<br> державному секторі економіки<br> <br> 1. Держава здійснює управління державним сектором економіки<br>відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.<br> <br> 2. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є<br>суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також<br>суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує<br>п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі<br>право вирішального впливу на господарську діяльність цих<br>суб'єктів.<br> <br> 3. Повноваження суб'єктів управління у державному секторі<br>економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів<br>влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються<br>законом.<br> <br> 4. Законом можуть бути визначені види господарської<br>діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним<br>підприємствам, установам і організаціям.<br> <br> 5. Держава реалізує право державної власності у державному<br>секторі економіки через систему організаційно-господарських<br>повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів<br>господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою<br>діяльність на основі права господарського відання або права<br>оперативного управління.<br> <br> 6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у<br>державному секторі економіки визначається уповноваженими органами<br>управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.<br>Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання<br>у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на<br>договірних засадах.<br> <br> 7. Держава застосовує до суб'єктів господарювання у<br>державному секторі економіки усі засоби державного регулювання<br>господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи<br>особливості правового статусу даних суб'єктів.<br> <br> 8. Законом встановлюються особливості здійснення<br>антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у<br>державному секторі економіки, які повинні враховуватися при<br>формуванні відповідних державних програм.<br> <br> 9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних<br>підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього<br>Кодексу.<br> <br> 10. Органам управління, які здійснюють<br>організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів<br>господарювання державного сектора економіки, забороняється<br>делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження<br>державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю<br>суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих<br>повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування<br>та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.<br> <br> <a name="S23"></a>Стаття 23. Відносини суб'єктів господарювання з органами<br> місцевого самоврядування<br> <br> 1. Органи місцевого самоврядування здійснюють свої<br>повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах,<br>визначених Конституцією України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ), законами про<br>місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають<br>особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та<br>Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування<br>можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі<br>повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.<br> <br> 2. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами<br>господарювання у випадках, передбачених законом, можуть<br>здійснюватися також на договірних засадах.<br> <br> 3. Правові акти органів та посадових осіб місцевого<br>самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими<br>для виконання усіма учасниками господарських відносин, які<br>розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній<br>території.<br> <br> 4. Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого<br>самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання<br>забороняється. Не допускається видання правових актів органів<br>місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені<br>законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на<br>території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.<br> <br> 5. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають<br>право звертатися до суду щодо визнання недійсними актів<br>підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права<br>територіальних громад, повноваження органів місцевого<br>самоврядування.<br> <br> 6. Органи, посадові та службові особи місцевого<br>самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед<br>суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої<br>визначаються Конституцією України ( <A HREF="28944">254к/96-ВР</A> ) та законом.<br> <br> 7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів<br>господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок<br>рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб<br>місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень<br>вирішуються в судовому порядку.<br> <br> <a name="S24"></a>Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у<br> комунальному секторі економіки<br> <br> 1. Управління господарською діяльністю у комунальному секторі<br>економіки здійснюється через систему організаційно-господарських<br>повноважень територіальних громад та органів місцевого<br>самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до<br>комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на<br>основі права господарського відання або права оперативного<br>управління.<br> <br> 2. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у<br>комунальному секторі економіки визначається уповноваженими<br>органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших<br>законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у<br>випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних<br>засадах.<br> <br> 3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є<br>суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також<br>суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності<br>перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка<br>забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального<br>впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.<br> <br> 4. Законом можуть бути встановлені особливості здійснення<br>антимонопольно-конкурентної політики щодо комунального сектора<br>економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності<br>Українського народу і права комунальної власності при реалізації<br>процедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального<br>сектора економіки.<br> <br> 5. Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за<br>наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до<br>комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку,<br>визначених законом.<br> <br> <a name="G3"></a>Глава 3<br> ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ<br> СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ І СПОЖИВАЧІВ<br> ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ<br> <br> <a name="S25"></a>Стаття 25. Конкуренція у сфері господарювання<br> <br> 1. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами<br>господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням<br>здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі<br>та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного<br>товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають<br>умов реалізації товару на ринку.<br> <br> 2. Органам державної влади і органам місцевого<br>самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання,<br>забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають<br>привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої<br>форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії<br>суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила<br>конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади,<br>до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням<br>антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти<br>господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом<br>порядку.<br> <br> 3. Уповноважені органи державної влади і органи місцевого<br>самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня<br>конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо<br>упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.<br> <br> 4. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів<br>господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.<br> <br> <a name="S26"></a>Стаття 26. Обмеження конкуренції<br> <br> 1. Рішення або дії органів державної влади та органів<br>місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції<br>чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими<br>у випадках:<br> <br> подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам<br>господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації<br>інших суб'єктів господарювання;<br> <br> подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою<br>відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими<br>надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг,<br>перелік яких встановлюється законодавством;<br> <br> подання допомоги, в тому числі створення пільгових<br>економічних умов окремим регіонам з метою компенсації<br>соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною<br>ситуацією;<br> <br> здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією<br>проектів загальнонаціонального значення.<br> <br> 2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються<br>законом відповідно до цього Кодексу.<br> <br> <a name="S27"></a>Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці<br> <br> 1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта<br>господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з<br>іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару<br>(робіт, послуг).<br> <br> 2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка<br>якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений<br>законом.<br> <br> 3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів<br>господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених<br>законом.<br> <br> 4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення<br>негативного впливу на конкуренцію органи державної влади<br>здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи<br>антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та<br>заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними<br>державними програмами, за винятком природних монополій.<br> <br> 5. Органам державної влади та органам місцевого<br>самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії,<br>спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів<br>господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав<br>нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно<br>централізований розподіл товарів.<br> <br> <a name="S28"></a>Стаття 28. Природні монополії<br> <br> 1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому<br>ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції<br>внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з<br>істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру<br>збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що<br>виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у<br>споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку<br>менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші<br>товари (послуги), - вважається природною монополією.<br> <br> 2. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти<br>господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення),<br>які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані<br>природної монополії.<br> <br> 3. Законом про природні монополії визначаються сфери<br>діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади,<br>органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють<br>діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання<br>відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають<br>у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участі<br>суб'єктів природних монополій.<br> <br> <a name="S29"></a>Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку<br> <br> 1. Зловживанням монопольним становищем вважаються:<br> <br> нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у<br>нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета<br>договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного<br>контрагенту;<br> <br> обмеження або припинення виробництва, а також вилучення<br>товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на<br>ринку чи встановлення монопольних цін;<br> <br> інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок<br>(виходу з ринку) суб'єктів господарювання;<br> <br> встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін<br>(тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав<br>споживачів або обмежує права окремих споживачів;<br> <br> встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари,<br>що призводить до обмеження конкуренції.<br> <br> <a name="S30"></a>Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання<br> <br> 1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання<br>визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:<br> <br> встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок,<br>надбавок (доплат), націнок;<br> <br> розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом<br>реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом<br>споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;<br> <br> усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців,<br>покупців, інших суб'єктів господарювання.<br> <br> <a name="S31"></a>Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання<br> <br> 1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у<br>цьому Кодексі визнається:<br> <br> заборона створення нових підприємств чи інших організаційних<br>форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а<br>також встановлення обмежень на здійснення окремих видів<br>господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з<br>метою обмеження конкуренції;<br> <br> примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного<br>укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним<br>споживачам або до вступу в господарські організації та інші<br>об'єднання;<br> <br> прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який<br>призводить до монопольного становища на ринку;<br> <br> встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону<br>України в інший;<br> <br> надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які<br>ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів<br>господарювання, що призводить до монополізації ринку певного<br>товару;<br> <br> обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та<br>реалізації товарів;<br> <br> встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів<br>господарювання або груп підприємців.<br> <br> 2. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається.<br>Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з<br>метою забезпечення національної безпеки, оборони,<br>загальносуспільних інтересів.<br> <br> <a name="S32"></a>Стаття 32. Недобросовісна конкуренція<br> <br> 1. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у<br>конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним<br>звичаям у підприємницькій діяльності.<br> <br> 2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання<br>ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод<br>суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення<br>неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання,<br>розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші<br>дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.<br> <br> 3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну<br>відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на<br>конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено<br>такі дії.<br> <br> <a name="S33"></a>Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації<br> суб'єкта господарювання<br> <br> 1. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта<br>господарювання визнаються: неправомірне використання чужих<br>позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне<br>використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього<br>вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.<br> <br> 2. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на<br>те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної<br>марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних<br>матеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністю<br>іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх<br>використання.<br> <br> 3. Використання у комерційному найменуванні власного імені<br>громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається<br>будь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю<br>іншого суб'єкта господарювання.<br> <br> 4. Неправомірним використанням товару іншого виробника є<br>введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого<br>виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу<br>уповноваженої на те особи.<br&