КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ( Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року, див. п.1 розділу I "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" ) ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121 N 3075-III ( 3075-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.206 N 430-IV ( 430-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.95 - набуває чинності 11.06.2003 N 485-IV ( 485-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.104 - набуває чинності 11.06.2003 року N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209 - набуває чинності 01.08.2003 року N 668-IV ( 668-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.198 N 669-IV ( 669-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.199 N 744-IV ( 744-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.234 N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271 N 908-IV ( 908-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.320 N 1098-IV ( 1098-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 7, ст.46 N 1130-IV ( 1130-15 ) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.66 N 1626-IV ( 1626-15 ) від 18.03.2004, ВВР, 2004, N 26, ст.361 N 1723-IV ( 1723-15 ) від 18.05.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.430 ) ( Щодо визнання неконституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 15-рп/2004 ( v015p710-04 ) від 02.11.2004 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2252-IV ( 2252-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.119 N 2276-IV ( 2276-15 ) від 21.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.134 N 2289-IV ( 2289-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.139 N 2308-IV ( 2308-15 ) від 11.01.2005, ВВР, 2005, N 6, ст.145 N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.187 N 2456-IV ( 2456-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.260 N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359 N 2734-IV ( 2734-15 ) від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.432 N 2903-IV ( 2903-15 ) від 22.09.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.4 N 2984-IV ( 2984-15 ) від 18.10.2005, ВВР, 2006, N 2-3, ст.37 N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18 N 3169-IV ( 3169-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.105 N 3316-IV ( 3316-15 ) від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 17, ст.147 N 3423-IV ( 3423-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 26, ст.211 N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268 N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 33, ст.280 N 170-V ( 170-16 ) від 21.09.2006, ВВР, 2006, N 45, ст.443 N 527-V ( 527-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 11, ст.96 N 534-V ( 534-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.91 N 578-V ( 578-16 ) від 11.01.2007, ВВР, 2007, N 13, ст.131 N 698-V ( 698-16 ) від 22.02.2007, ВВР, 2007, N 20, ст.282 N 875-V ( 875-16 ) від 05.04.2007, ВВР, 2007, N 29, ст.388 N 966-V ( 966-16 ) від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.412 N 1071-V ( 1071-16 ) від 24.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.447 N 1111-V ( 1111-16 ) від 31.05.2007, ВВР, 2007, N 44, ст.512 N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008, ВВР, 2008, N 24, ст.236 N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008, ВВР, 2009, N 10-11, ст.137 N 600-VI ( 600-17 ) від 25.09.2008, ВВР, 2009, N 13, ст.154 N 616-VI ( 616-17 ) від 01.10.2008, ВВР, 2009, N 14, ст.167 N 801-VI ( 801-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 23, ст.278 N 890-VI ( 890-17 ) від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 25, ст.311 - Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 20-рп/2009 ( v020p710-09 ) від 10.09.2009 N 894-VI ( 894-17 ) від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 26, ст.317 N 1027-VI ( 1027-17 ) від 19.02.2009, ВВР, 2009, N 28, ст.368 N 1125-VI ( 1125-17 ) від 17.03.2009, ВВР, 2009, N 30, ст.423 N 1165-VI ( 1165-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 31, ст.458 N 1166-VI ( 1166-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 31, ст.459 N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485 N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511 N 1414-VI ( 1414-17 ) від 02.06.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.600 N 1441-VI ( 1441-17 ) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 42, ст.632 N 1449-VI ( 1449-17 ) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 43, ст.640 N 1452-VI ( 1452-17 ) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 44, ст.653 N 1520-VI ( 1520-17 ) від 11.06.2009, ВВР, 2009, N 49, ст.732 N 1616-VI ( 1616-17 ) від 21.08.2009 N 1707-VI ( 1707-17 ) від 05.11.2009 ) ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Р о з д і л I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України 1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правовезабезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина,власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,конституційного устрою України від злочинних посягань,забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. 2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс Українивизначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та якіпокарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності 1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особоюсуспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину,передбаченого цим Кодексом. 2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не можебути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не будедоведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вирокомсуду. 3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальноївідповідальності за той самий злочин більше одного разу. Р о з д і л II ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність 1. Законодавство України про кримінальну відповідальністьстановить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується наКонституції України ( 254к/96-ВР ) та загальновизнаних принципах інормах міжнародного права. 2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийнятіпісля набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього післянабрання ними чинності. 3. Злочинність діяння, а також його караність та іншікримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. 4. Застосування закону про кримінальну відповідальність зааналогією заборонено. 5. Закони України про кримінальну відповідальність повиннівідповідати положенням, що містяться в чинних міжнароднихдоговорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною РадоюУкраїни. Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі 1. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинностічерез десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше непередбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. 2. Злочинність і караність, а також інші кримінально-правовінаслідки діяння визначаються законом про кримінальнувідповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. 3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особоюпередбаченої законом про кримінальну відповідальність дії абобездіяльності.( Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі 1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовуєзлочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність абоіншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі,тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння донабрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, яківідбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. 2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлюєзлочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншимчином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. 3. Закон про кримінальну відповідальність, що частковопом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшуєстановище особи, а частково посилює кримінальну відповідальністьабо іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часілише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність абоіншим чином поліпшує становище особи. 4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цимКодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кількаразів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинністьдіяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чиномполіпшує становище особи.( Стаття 5 в редакції Закону N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України 1. Особи, які вчинили злочини на території України,підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. 2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо йогобуло почато, продовжено, закінчено або припинено на територіїУкраїни. 3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо йоговиконавець або хоча б один із співучасників діяв на територіїУкраїни. 4. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичнихпредставників іноземних держав та інших громадян, які за законамиУкраїни і міжнародними договорами, згода на обов'язковість якихнадана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальнихсправах судам України, в разі вчинення ними злочину на територіїУкраїни вирішується дипломатичним шляхом. Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України 1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійнопроживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягаютькримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше непередбачено міжнародними договорами України, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, завчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України,вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальноївідповідальності за ці злочини. Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України Іноземці або особи без громадянства, що не проживаютьпостійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають вУкраїні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбаченихміжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цимКодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свободгромадян України або інтересів України.( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3316-IV( 3316-15 ) від 12.01.2006 ) Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України 1. Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщогромадянин України, іноземець або особа без громадянства булизасуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинилизлочин на території України. 2. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів,невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку судуіноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину,призначенні покарання, звільненні від кримінальноївідповідальності або покарання. Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину 1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійнопроживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, неможуть бути видані іноземній державі для притягнення докримінальної відповідальності та віддання до суду. 2. Іноземці, які вчинили злочини на території України ізасуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути переданідля відбування покарання за вчинений злочин тій державі,громадянами якої вони є, якщо така передача передбаченаміжнародними договорами України. 3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно непроживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України іперебувають на її території, можуть бути видані іноземній державідля притягнення до кримінальної відповідальності і віддання досуду або передані для відбування покарання, якщо така видача абопередача передбачені міжнародними договорами України. Р о з д і л III ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ Стаття 11. Поняття злочину 1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечневинне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. 2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально імістить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, алечерез малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто незаподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чиюридичній особі, суспільству або державі. Стаття 12. Класифікація злочинів 1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються назлочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливотяжкі. 2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбаченепокарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років,або інше, більш м'яке покарання. 3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбаченепокарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. 4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання увиді позбавлення волі на строк не більше десяти років. 5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбаченепокарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років абодовічного позбавлення волі. Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини 1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усіознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливоїчастини цього Кодексу. 2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах назлочин. Стаття 14. Готування до злочину 1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосуваннязасобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова навчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створенняумов для вчинення злочину. 2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собоюкримінальної відповідальності. Стаття 15. Замах на злочин 1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умисломдіяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого навчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливоїчастини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено докінця з причин, що не залежали від її волі. 2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особавиконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину докінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали відїї волі. 3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа зпричин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, яківважала необхідними для доведення злочину до кінця. Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замахна злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливоїчастини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність зазакінчений злочин. Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині 1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою засвоєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо прицьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. 2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочинудо кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі,якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Р о з д і л IV ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ) Стаття 18. Суб'єкт злочину 1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинилазлочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставатикримінальна відповідальність. 2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, щовчинила у віці, з якого може наставати кримінальнавідповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певнаособа. Стаття 19. Осудність 1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочинумогла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. 2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка підчас вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цимКодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не моглаусвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідокхронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічноїдіяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Дотакої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусовізаходи медичного характеру. 3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у станіосудності, але до постановлення вироку захворіла на психічнухворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії(бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням судуможуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, апісля одужання така особа може підлягати покаранню. Стаття 20. Обмежена осудність 1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнанасудом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину,через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною міроюусвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. 2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом припризначенні покарання і може бути підставою для застосуванняпримусових заходів медичного характеру. Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідоквживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючихречовин, підлягає кримінальній відповідальності. Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність 1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким довчинення злочину виповнилося шістнадцять років. 2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти дошістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лишеза умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державногочи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, членагромадського формування з охорони громадського порядку ідержавного кордону або військовослужбовця, судді, народногозасідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною ізздійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язкуз діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443),умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілеснеушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377,398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичнийакт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349),зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевоїпристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262,308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308),вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодженнямайна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга татретя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортнихзасобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомогоскладу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278),незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третястатті 289), хуліганство (стаття 296). Р о з д і л V ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ Стаття 23. Вина Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чибездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків,виражене у формі умислу або необережності. Стаття 24. Умисел і його види 1. Умисел поділяється на прямий і непрямий. 2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільнонебезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їхнастання. 3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільнонебезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала,але свідомо припускала їх настання. Стаття 25. Необережність та її види 1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість тазлочинну недбалість. 2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особапередбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідківсвого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувалана їх відвернення. 3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа непередбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідківсвого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їхпередбачити. Р о з д і л VI СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ Стаття 26. Поняття співучасті Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількохсуб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Стаття 27. Види співучасників 1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, єорганізатор, підбурювач та пособник. 2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті зіншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використанняінших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальнійвідповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цимКодексом. 3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину(злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чизлочинну організацію або керувала нею, або особа, яказабезпечувала фінансування чи організовувала приховуваннязлочинної діяльності організованої групи або злочинноїорганізації. 4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою,примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчиненнязлочину. 5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданнямзасобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочинуіншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцялапереховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, слідизлочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збутитакі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. 6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховуваннязлочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чипредметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут такихпредметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальнійвідповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396цього Кодексу. 7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочинунеповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний абовчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальнійвідповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння міститьознаки іншого злочину. Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією 1. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо уньому брали участь декілька (два або більше) виконавців безпопередньої змови між собою. 2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групоюосіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше),які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільнейого вчинення. 3. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо вйого готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три ібільше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання длявчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдинимпланом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих надосягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. 4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщовін скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ятьі більше), члени якого або структурні частини якого за попередньоюзмовою зорганізувалися для спільної діяльності з метоюбезпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинівучасниками цієї організації, або керівництва чи координаціїзлочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонуванняяк самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників 1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальнійвідповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, якапередбачає вчинений ним злочин. 2. Організатор, підбурювач та пособник підлягаютькримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 ітією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу,яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. 3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасниказлочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Іншіобставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтяхОсобливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають накваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику,який усвідомлював ці обставини. 4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину іншіспівучасники підлягають кримінальній відповідальності заспівучасть у незакінченому злочині. 5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальностіза діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнімумислом. Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації 1. Організатор організованої групи чи злочинної організаціїпідлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчиненіорганізованою групою чи злочинною організацією, якщо вониохоплювалися його умислом. 2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організаціїпідлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовціабо вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, якувиконував у злочині кожен із них. Стаття 31. Добровільна відмова співучасників 1. У разі добровільної відмови від вчинення злочинувиконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальнійвідповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цьогоКодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальнійвідповідальності за готування до того злочину або замах на тойзлочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. 2. Не підлягають кримінальній відповідальності придобровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщовони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомиливідповідні органи державної влади про злочин, що готується абовчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання нимзасобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкодвчиненню злочину. 3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасниківвиконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування дозлочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цихстадій його діяння було припинено. Р о з д і л VII ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ Стаття 32. Повторність злочинів 1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшезлочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статтіОсобливої частини цього Кодексу. 2. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті,відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається здвох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочиннимнаміром. 3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різнимистаттями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках,передбачених в Особливій частині цього Кодексу. 4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особубуло звільнено від кримінальної відповідальності за підставами,встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин булопогашено або знято. Стаття 33. Сукупність злочинів 1. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох абобільше злочинів, передбачених різними статтями або різнимичастинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоденз яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, заякі особу було звільнено від кримінальної відповідальності запідставами, встановленими законом. 2. При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікаціїза відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цьогоКодексу. Стаття 34. Рецидив злочинів Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисногозлочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Стаття 35. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються прикваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенніпитання щодо можливості звільнення від кримінальноївідповідальності та покарання у випадках, передбачених цимКодексом. Р о з д і л VIII ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ Стаття 36. Необхідна оборона 1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метоюзахисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яказахищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів таінтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхомзаподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої вданій обстановці для негайного відвернення чи припиненняпосягання, якщо при цьому не було допущено перевищення межнеобхідної оборони. 2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно відможливості уникнути суспільно небезпечного посягання абозвернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. 3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умиснезаподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідаєнебезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення межнеобхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише увипадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цьогоКодексу. 4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщочерез сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечнимпосяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної неюшкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. 5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не маєнаслідком кримінальну відповідальність застосування зброї абобудь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападуозброєної особи або нападу групи осіб, а також для відверненняпротиправного насильницького вторгнення у житло чи іншеприміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хтопосягає. Стаття 37. Уявна оборона 1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіяннямшкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечногопосягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого,лише помилково припускала наявність такого посягання. 2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність зазаподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася,давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальнепосягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлюватипомилковості свого припущення. 3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлюватипомилковості свого припущення, але при цьому перевищила межізахисту, що дозволяються в умовах відповідного реальногопосягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як заперевищення меж необхідної оборони. 4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала,але могла усвідомлювати відсутність реального суспільнонебезпечного посягання, вона підлягає кримінальнійвідповідальності за заподіяння шкоди через необережність. Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин 1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіббезпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затриманняособи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органамвлади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів,необхідних для затримання такої особи. 2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця,визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкоїшкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання абообстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхіднихдля затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише увипадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цьогоКодексу. Стаття 39. Крайня необхідність 1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересаму стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, щобезпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієїлюдини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересамдержави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна булоусунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущеноперевищення меж крайньої необхідності. 2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіянняшкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більшзначною, ніж відвернена шкода. 3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності заперевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильногодушевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вонане могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. Стаття 40. Фізичний або психічний примус 1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіялашкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднімвпливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керуватисвоїми вчинками. 2. Питання про кримінальну відповідальність особи зазаподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особазазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігаламожливість керувати своїми діями, а також психічного примусу,вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу. Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження 1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкодуправоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вонабула вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. 2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони відданівідповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень іза змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані зпорушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. 3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, якавідмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. 4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження,за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу аборозпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальнихпідставах. 5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлюватизлочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння,вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження,відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказчи розпорядження. Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком 1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), якезаподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння буловчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значноїсуспільно корисної мети. 2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що булапоставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією(бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустиларизик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи єдостатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. 3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомостворював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічноїкатастрофи чи інших надзвичайних подій. Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації 1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюванимінтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальнезавдання, беручи участь в організованій групі чи злочиннійорганізації з метою попередження чи розкриття їх злочинноїдіяльності. 2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягаєкримінальній відповідальності лише за вчинення у складіорганізованої групи чи злочинної організації особливо тяжкогозлочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством надпотерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного зспричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому абонастанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. 3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другоюцієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі,а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй настрок, більший, ніж половина максимального строку позбавленняволі, передбаченого законом за цей злочин. Р о з д і л IX ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності 1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальноївідповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також напідставі закону України про амністію чи акта помилування. 2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках,передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядокзвільнення від кримінальної відповідальності встановлюєтьсязаконом. Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості абонеобережний злочин середньої тяжкості, звільняється відкримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочинущиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністювідшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.( Стаття 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості абонеобережний злочин середньої тяжкості, звільняється відкримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілимта відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.( Стаття 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки 1. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньоїтяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальноївідповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства,установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вонапротягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіруколективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та непорушуватиме громадського порядку. 2. У разі порушення умов передачі на поруки особапритягається до кримінальної відповідальності за вчинений неюзлочин. Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньоїтяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності,якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи всуді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратилосуспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільнонебезпечною. Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності 1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщоз дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної силиминули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, заякий передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, заякий передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкогозлочину. 2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинилазлочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебігдавності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або їїзатримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальноївідповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцятьроків. 3. Перебіг давності переривається, якщо до закінченнязазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особавчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливотяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з днявчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюютьсяокремо за кожний злочин. 4. Питання про застосування давності до особи, що вчинилаособливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бутипризначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо судне визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавленняволі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі напевний строк. 5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів протимиру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частиніпершій статті 442 цього Кодексу. Р о з д і л X ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ Стаття 50. Поняття покарання та його мета 1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від іменідержави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненнізлочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свободзасудженого. 2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправленнязасуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів якзасудженими, так і іншими особами. 3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань абопринизити людську гідність. Стаття 51. Види покарань До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можутьбути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чинуабо кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйонівійськовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі. Стаття 52. Основні та додаткові покарання 1. Основними покараннями є громадські роботи, виправніроботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт,обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйонівійськовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічнепозбавлення волі. 2. Додатковими покараннями є позбавлення військового,спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу таконфіскація майна. 3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади абозайматися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, такі як додаткові покарання. 4. За один злочин може бути призначено лише одне основнепокарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті)Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бутиприєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках тапорядку, передбачених цим Кодексом. 5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, маєнаслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цьогоКодексу.( Стаття 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 53. Штраф 1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом увипадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. 2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкостівчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межахвід тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу непередбачено вищого розміру штрафу. 3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лишетоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті (санкціїчастини статті) Особливої частини цього Кодексу. 4. З урахуванням майнового стану особи суд може призначитиштраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьохроків. 5. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінитинесплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт ізрозрахунку: десять годин громадських робіт за один встановленийзаконодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, абовиправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт зачотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян, але на строк не більше двох років.( Стаття 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка маєвійськове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас,може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину абокваліфікаційного класу. Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю 1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю може бути призначене як основне покарання настрок від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строквід одного до трьох років. 2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й увипадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкціїчастини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що зурахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язкуіз заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставинсправи суд визнає за неможливе збереження за ним права обійматипевні посади або займатися певною діяльністю. 3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посадиабо займатися певною діяльністю як додаткового покарання доарешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйонівійськовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - вонопоширюється на увесь час відбування основного покарання і, крімцього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законноїсили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моментувідбуття основного покарання, а при призначенні покарання у видіпозбавлення права обіймати певні посади або займатися певноюдіяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разізастосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законноїсили вироком.( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 56. Громадські роботи 1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим увільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно кориснихробіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. 2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесятидо двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири годинина день. 3. Громадські роботи не призначаються особам, визнанимінвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, якідосягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строковоїслужби. Стаття 57. Виправні роботи 1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строквід шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботизасудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робітпровадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленомувироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. 2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок тажінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, донепрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих,що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців,осіб рядового і начальницького складу Державної службиспеціального зв'язку та захисту інформації України, працівниківправоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів,державних службовців, посадових осіб органів місцевогосамоврядування. 3. Особам, які стали непрацездатними після постановленнявироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом ізрозрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуванихмінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.( Стаття 57 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1180-VI( 1180-17 ) від 19.03.2009 ) Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців 1. Покарання у виді службового обмеження застосовується дозасуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строковоїслужби, на строк від шести місяців до двох років у випадках,передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд,враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме заможливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк небільше двох років призначити службове обмеження на той самийстрок. 2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службовогообмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі,встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцятивідсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не можебути підвищений за посадою, у військовому званні, а строкпокарання не зараховується йому в строк вислуги років дляприсвоєння чергового військового звання. Стаття 59. Конфіскація майна 1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовомубезоплатному вилученні у власність держави всього або частинимайна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частинамайна, суд повинен зазначити, яка саме частина майнаконфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. 2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливотяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках,спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. 3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначаєтьсязаконом України. Стаття 60. Арешт 1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого вумовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шестимісяців. 2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. 3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцятироків, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семироків. Стаття 61. Обмеження волі 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи вкримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції відсуспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковимзалученням засудженого до праці. 2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'ятироків. 3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх,вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцятироків, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовцівстрокової служби та до інвалідів першої і другої групи. Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців 1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоніпризначається військовослужбовцям строкової служби на строк відшести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом,а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особузасудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі настрок не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоніна той самий строк. 2. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовцівзамість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, якіраніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк 1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляціїзасудженого та поміщенні його на певний строк докримінально-виконавчої установи закритого типу. 2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного доп'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальноючастиною цього Кодексу.( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008, N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009 ) Стаття 64. Довічне позбавлення волі 1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчиненняособливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках,спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає заможливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. 2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, щовчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65років, а також до жінок, що були в стані вагітності під часвчинення злочину або на момент постановлення вироку. Р о з д і л XI ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ Стаття 65. Загальні засади призначення покарання 1. Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частинистатті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачаєвідповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особувинного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. 2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання,необхідне й достатнє для її виправлення та попередження новихзлочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених завчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий видпокарання буде недостатній для виправлення особи та попередженнявчинення нею нових злочинів. 3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж цепередбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу завчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу. 4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповіднимистаттями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, можебути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироківзгідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.( Стаття 65 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання 1. При призначенні покарання обставинами, які йогопом'якшують, визнаються: 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяннярозкриттю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усуненнязаподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпіломубезпосередньо після вчинення злочину; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих,сімейних чи інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або черезматеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевногохвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діямипотерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чирозкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинноїорганізації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбаченихцим Кодексом. 2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що йогопом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієїстатті. 3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання,передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознаказлочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще развраховувати її при призначенні покарання як таку, що йогопом'якшує.( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання 1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують,визнаються: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою(частина друга або третя статті 28); 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чирелігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілимслужбового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого вікуабо особи, що перебуває в безпорадному стані; 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винногоперебувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній,службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи,що страждає психічним захворюванням чи недоумством; 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного абонадзвичайного стану, інших надзвичайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення злочину особою, що перебуває у станіалкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживаннямнаркотичних або інших одурманюючих засобів. 2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, невизнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статтіобставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9,10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення увироку. 3. При призначенні покарання суд не може визнати такими, щойого обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієїстатті. 4. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання,передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознаказлочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще развраховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті 1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд,керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступіньтяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинногонаміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено докінця. 2. За вчинення готування до злочину строк або розмірпокарання не може перевищувати половини максимального строку аборозміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцієюстатті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. 3. За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання неможе перевищувати двох третин максимального строку або розмірунайбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті(санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. 4. При призначенні покарання співучасникам злочину суд,керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховуєхарактер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.( Стаття 68 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом 1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покараннята істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зурахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, можепризначити основне покарання, нижче від найнижчої межі,встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливоїчастини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого видуосновного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкціїчастини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Уцьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче віднайнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальнійчастині цього Кодексу. 2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті,суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене всанкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексу як обов'язкове.( Стаття 69 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання 1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання,передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цьогоКодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також привизнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не можеперевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільшсуворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті(санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. ( Кодекс доповнено статтею 69-1 згідно із Законом N 270-VI( 270-17 ) від 15.04.2008 ) Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів 1. При сукупності з