Серологічні реакції з рикетсійними антигенами бувають позитивними не тільки при типових формах висипного тифу, але й атипових і стертих, коли за клінічними даними діагностувати рикетсіоз неможливо. При цьому антитіла, незалежно від клінічної форми, виявляються в кінці першого тижня захворювання.
При серологічній діагностиці висипного тифу необхідно проводити повторні дослідження сироваток крові хворого, щоб прослідкувати динаміку утворення антитіл: звичайно, на 6-7-й день хвороби, повторно - через 3-5 днів. При такому динамічному дослідженні особливе значення мають не стільки абсолютні значення титрів серологічних реакцій, скільки їх зміни в напрямку підвищення або зменшення. Випадки одноразового виявлення антитіл в діагностичних титрах може бути свідченням наявності висипнотифозної інфекції.
У деяких хворих спостерігається "випадіння" окремих серологічних реакцій. Тому необхідно досліджувати сироватки у двох серологічних реакціях одночасно, наприклад, в РАР або РЗК і РНГА. Поєднання РЗК і РНГА дозволяє, поряд з виявленням, проводити диференціацію свіжих антитіл від анамнестичних, що надзвичайно важливо для клінічної і ретроспективної діагностики. Об'єктивні дані щодо диференціації антитіл можна одержати також дослідженням сироватки в нМФА з визначенням класів специфічних імуноглобулінів.
Слід враховувати, що при застосуванні в ранні строки хвороби антибіотиків широкого спектру дії (тетрациклінів, рифампіцину) може спостерігатись не тільки зниження титрів серологічних реакцій, а й запізнення їх появи.
Обстеженню на висипний тиф підлягають:
- усі хворі, яким клінічно ставиться діагноз висипного тифу або хвороби Бриля;
- хворі, у яких гарячка триває більше 5-ти днів (незалежно від віку) і клінічно не може бути виключений діагноз висипного тифу (грип, тифо-паратифозні захворювання, пневмонія, менінго-енцефаліт, менінгіт та інші); при цьому необхідно мати на увазі, що наявність анамнестичних даних про перенесення в минулому епідемічної форми висипного тифу (так звана група ризику);
- провізорно госпіталізовані хворі з підозрою на наявність висипного тифу;
- особи, що спілкувались з хворими на висипний тиф - для виявлення джерела інфекції.
Досвід показує, що загальна кількість серологічних досліджень названих вище контингентів хворих становить 0,2-0,3% від загального числа населення регіону, може вважатись достатньою для виявлення усіх випадків висипнотифозної інфекції.
Диференціація епідемічної форми висипного тифу та хвороби Бриля (первинна і повторна висипнотифозна інфекція) проводиться на основі визначення у хворих класів специфічних імуноглобулінів (IgG та IgM) в нМФА із застосуванням антивидових проти IgG та IgM флуоресціюючих глобулінів (сироваток). При первинній інфекції спостерігається утворення спочатку макроглобулінів - IgM, а пізніше мікроглобулінів - IgG. При повторній інфекції (хворобі Бриля) вже на початку антитілоутворення спостерігається інтенсивне формування мікроглобулінів - IgG.
Однак наявність специфічних макроглобулінів класу M (IgM-антитіла) не завжди свідчить про епідемічну форму висипного тифу, особливо у хворих, які давно перенесли висипнотифозну хворобу. Виявлення специфічних імуноглобулінів класу G (IgG-антитіла) може бути характерним для хвороби Бриля тільки протягом перших трьох тижнів хвороби (до 19-го дня), оскільки і при первинній інфекції в пізніші строки спостерігається формування імуноглобулінів класу G.
В якості допоміжного методу диференціації первинної і повторної висипнотифозної інфекції використовують реакцію Вейль-Фелікса з протеєм ОХ19. При епідемічній формі висипного тифу ця реакція буває позитивною у високих титрах, при рецидивній формі - негативною або позитивною у низьких титрах. Для постановки реакції перевагу слід віддавати використанню живої культури протея ОХ19.
Внутрішньогрупова серологічна диференціація епідемічного і ендемічного висипного тифу основана на визначенні у хворого комплементзв'язуючих антитіл до двох антигенів - рикетсій Провачека і рикетсій Музера. Діагноз ендемічного висипного тифу ставиться при перевищенні титру РЗК досліджуваної сироватки з антигеном рикетсій Музера в порівнянні з титром даної сироватки відносно антигена рикетсій Провачека в 2-4-8 і більше разів. Діагностичний титр РЗК з антигеном рикетсій Музера - 1:160. В реакції мають використовуватись антигенні препарати однакової активності (2 або 4 антигенні одиниці) і дослід повинен супроводжуватись контрольною РЗК з стандартними сироватками проти двох антигенів.
3.2. Діагностика гарячки Ку. Для лабораторної діагностики гарячки Ку необхідно застосовувати реакцію зв'язування комплементу і непрямий метод флуоресціюючих антитіл; може застосовуватись також реакція аглютинації. Ці серологічні тести ефективні для діагностики гострих та хронічних форм гарячки Ку у людей, ретроспективної діагностики, виявлення інфекції у сільськогосподарських тварин, а також для серологічних досліджень в ендемічних вогнищах та вивчення інших питань епідемічного нагляду.
Реакція аглютинації вважається чутливою і специфічною при гарячці Ку. За допомогою цього методу можна виявляти свіжі захворювання, оскільки більш ніж у половини хворих аглютиніни появляються уже наприкінці 1-го тижня, а протягом 2-го тижня - у всіх хворих. Через 3 місяці від початку хвороби титри аглютинінів зменшуються в декілька разів, а через рік визначаються лише у окремих хворих. Запропоновано різні модифікації реакції аглютинації при гарячці Ку (макро- і мікроваріанти, з забарвленим або люмінесціюючим антигеном та інші). Однак для постановки реакції аглютинації необхідно мати високоочищені антигенні препарати з коксіел Бернета, оскільки при використанні звичайних корпускулярних антигенів можливі нечіткі та неспецифічні результати.
Для постановки реакції зв'язування комплементу та непрямого методу флуоресціюючих антитіл використовують корпускулярні антигени, одержані з коксіел Бернета з урахуванням фазового стану їх: II фази (глибинний) та I фази (поверхневий). Застосування коксіельозних антигенів з урахуванням їх фазового стану дозволяє виявляти специфічні антитіла, характерні для гострої та хронічної форм гарячки Ку, оцінювати ефективність лікування і прогнозувати перебіг хвороби. Промисловий випуск антигена коксіел II фази буде налагоджено в Пермському НВО "Біомед", експериментальні серії антигена I та II фаз виготовлені в лабораторії рикетсійних інфекцій Львівського НДІ епідеміології та гігієни.
Первинну лабораторну діагностику гарячки Ку слід проводити з використанням антигена коксіел Бернета II фази. Комплементзв'язуючі антитіла в крові до коксіел II фази в титрах 1:40-1:320, а іноді і вище, вияються з 2-го тижня хвороби у 65-70% хворих, на 3-му тижні - у 97%, у окремих хворих антитіла виявляються після 21-го дня і пізніше. Специфічні антитіла до антигена коксіел Бернета II фази виявляються у всі періоди хвороби. Після перенесеної інфекції анамнестичні антитіла в низьких титрах (1:10-1:20), як і при інших рикетсіозах, зберігаються протягом років (10 років і більше).
Комплементзв'язуючі антитіла до коксіел Бернета фази I формуються лише після 30-го дня від початку хвороби і тестуються протягом одного року, інколи до 2-3 років. При гострій формі гарячки Ку висота титрів антитіл до I фази збудника завжди менша, ніж до II фази, а при хронічній формі, навпаки, титри цих антитіл вищі або тотожні II фазі. Виявлення комплементзв'язуючих антитіл до коксіел Бернета I фази у високих титрах може свідчити про наявність хронічної Ку-рикетсійної інфекції і потребує додаткових досліджень з визначенням класів імуноглобулінів.
Висота титрів комплементзв'язуючих антитіл при гарячці Ку характеризуються значними коливаннями (від 1:10 до 1:2560) і залежить від важкості клінічного перебігу хвороби. Однак, при повторних дослідженнях сироватки хворого з інтервалом 10-12 днів спостерігається динаміка зростання їх рівня (в 2-4 рази і більше), що є підтвердженням діагнозу. При застосуванні антибіотиків етіотропної дії в ранній період хвороби, як і при інших рикетсіозах, може спостерігатись затримка утворення антитіл.
В непрямому методі флуоресціюючих антитіл специфічні антитіла до коксіел Бернета визначаються дещо раніше, ніж в РЗК, і в більш високих титрах, що свідчить про більшу чутливість цього серологічного тесту. З використанням люмінесціюючих кон'югатів проти глобулінів людини в нМФА можна визначати специфічні антитіла за класами імуноглобулінів, що надзвичайно важливо для диференціації свіжих антитіл від анамнестичних, визначення давності перенесеної хвороби та діагностики хронічних форм гарячки Ку.
Для гострої форми гарячки Ку характерні виявлення в крові специфічних імуноглобулінів класу М (IgM) до коксіел Бернета фази II наприкінці першого - початку другого тижня хвороби. В подальшому - поступове зростання концентрації імуноглобулінів класу G (IgG), які тестуються протягом багатьох років після одужання, а з 20-30-го дня поява також імуноглобулінів проти антигена фази I; однак, концентрація останніх залишається меншою, ніж до фази II і вони поступово зникають. Тому визначення в сироватці крові тільки імуноглобулінів класу G проти антигенів коксіел Бернета фази II свідчить про давню імунну відповідь, а наявність ще імуноглобулінів до фази I є свідчення про недавнє або свіже захворювання.
При хронічній формі гарячки Ку титри імуноглобулінів до коксіел Бернета фази I постійно зберігаються на однаковому або навіть більш високому, ніж до фази II, рівні. Характерна присутність поряд з імуноглобулінами класу G також імуноглобулінів класів М і А. Для остаточної верифікації наявності хронічної форми хвороби слід враховувати клініко-епідеміологічні, анамнестичні та інші дані.
Лабораторні дослідження на гарячку Ку проводяться від:
- хворих з гарячкою більше 5 днів, у яких за клінічними та епідеміологічними даними не може бути виключено діагноз Ку-рикетсійної інфекції;
- хворих з сільської місцевості, а також особи, професійно пов'язані з тваринництвом та переробкою продукції тваринництва, з захворюванням органів дихання (пневмонії, бронхіти, ГРВІ) у весняно-літній період;
- соматичних хворих з хронічними захворюваннями органів кровообігу, дихання, печінки, сечо-статевої системи, патологією вагітності та іншими хворобами невизначеної етіології - на ендемічних по Ку-рикетсіозу територіях.
- осіб з професійним ризиком захворювання на гарячку Ку під час профілактичних оглядів.
Парні сироватки з сумнівними результатами слід надсилати для контрольних досліджень в Український центр з рикетсіозів.
3.3. Діагностика рикетсіозів групи кліщової плямистої гарячки. Для лабораторної діагностики рикетсіозів групи кліщової плямистої гарячки, зокрема марсельської гарячки, яка зустрічається на території України, необхідно застосовувати РЗК з рикетсійним антигеном. Враховуючи спільність антигенної структури збудників рикетсіозів групи кліщової плямистої гарячки, для постановки РЗК допускається використання комерційного антигена R.sibirica, що дозволяє здійснювати діагностику і чітку диференціацію від інших груп рикетсійних інфекцій.
Комплементзв'язуючі антитіла у хворих починають виявлятися з 5-7-го днів хвороби, постійно виявляються з 10-го дня. Позитивні результати враховують з розведення сироватки 1:10 при умові зростання титрів в динаміці хвороби. Рівень РЗК при кліщових рикетсіозах буває невисоким - максимально 1:80-1:320, інколи 1:640. При ранньому застосуванні антибіотиків етіотропної дії можлива затримка утворення антитіл. Для підтвердження діагнозу слід обстежувати хворих в динаміці з інтервалом 1-2 тижні. При дослідженні сироваток в РЗК необхідно паралельно використовувати антиген рикетсій Провачека (або Музера) - для серологічної диференціації кліщового рикетсіозу від рикетсіозів групи висипного тифу.
При виявленні захворювань на нових ензоотичних територіях, а також при завізних захворюваннях, лабораторний діагноз може бути підкріплений епідеміологічним анамнезом та дослідженням переносників, зібраних у вогнищах інфекції. Виявлення рикетсій в переноснику, ідентифікація збудника є серйозним аргументом при діагностиці рикетсіозів групи кліщової плямистої гарячки.
Для ідентифікації рикетсій в кліщах застосовують прямий метод флуоресціюючих антитіл (МФА) з використанням комерційних люмінесціюючих сироваток проти R.sibirica. Сироватки хворих та партії кліщів з природних вогнищ необхідно надсилати для контрольних досліджень в Український центр з рикетсіозів.
За допомогою РЗК можливо проведення ретроспективної діагностики та вивчення імунологічної структури населення, оскільки комплементзв'язуючі антитіла в низьких титрах (1:10, інколи 1:20) у перехворілих зберігаються протягом багатьох років.
3.4. Діагностика волинської (п'ятиденної) гарячки. Для серологічної діагностики волинської (п'ятиденної) гарячки необхідно застосовувати реакцію зв'язування комплементу та непрямий метод флуоресціюючих антитіл. Специфічні антитіла проти Rochalimea (Bartonella) quintana серологічними методами визначаються у хворих, починаючи з другого тижня від початку захворювання і характеризуються динамічним зростанням в ході інфекційного процесу. Титри серологічних реакцій становлять при волинській гарячці 1:16-1:256. Позитивні результати враховують з розведення сироватки 1:8. Діагностичне значення має чотирьохкратне зростання титрів антитіл при дослідженні парних сироваток хворого в інтервалі 7-8 днів.
Найбільш інформативні дані при обстеженні хворих можна одержати при поєднанні двох серологічних тестів, що дозволяє на основі визначення класів специфічних імуноглобулінів (IgM та IgG) в нМФА проводити диференціацію свіжих антитіл від анамнестичних. Всі позитивні на волинську гарячку сироватки слід надсилати для контрольних досліджень Українському центру з рикетсіозів. Виявлені переносники (одежні або головні воші та ін.) у вогнищах інфекції необхідно надсилати в Український центр з рикетсіозів для дослідження на наявність збудника.
