Страница 18: ДБН В.2.5-74:2013. Водопостачання зовнішні мережі та споруди основні положення проектування (32623)

Контакт хлорвмісних реагентів з водою слід здійснювати в резервуарах чистої води або спеціальних контактних резервуарах. За відсутності супутнього водорозбору допускається враховувати тривалість контакту у водоводах.

1. Для систем питного водопостачання дозу хлорвмісних реагентів для знезараження води рекомендується встановлювати на основі технологічних досліджень і за експериментально побудованою кривою хлоропоглинання за умов забезпечення залишкової концентрації вільного хлору у воді, що надходить до споживача, відповідно до вимог ДСанПіН 2.2.4-171 (тобто, в 1 л води повинно залишатись від 0,3 мгдо 0,5 мг включно вільного хлору, який не вступив в хімічну реакцію).

Для попередніх розрахунків та у разі відсутності даних технологічних досліджень дозу хлорвмісних реагентів (за активним хлором) можна приймати:

• для знезараження підземних вод - від 0,7 мг/дм3 до 1,0 мг/дм3 включно;
• для знезараження поверхневих вод - від 2 мг/дм3 до 3 мг/дм3 включно.

1. Організація видаткових складів рідкого хлору здійснюється відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.23.
2. Система відбору та дозування хлору у воду, яку обробляють, повинна відповідати НПАОП 0.00-1.23 з урахуванням наступних додаткових вимог:

• здійснення вагового обліку поточної витрати хлору та ступінь спорожнення тари;
• для дозування газоподібного хлору необхідно застосовувати виключно вакуумні хлор-доза- тори (хлоратори) ручного або автоматичного регулювання, які мають у своєму складі пристрої для забезпечення автоматичного відключення подачі хлору в апарат, тобто виключають можливість надходження хлорної води через ежектор у систему подачі газоподібного хлору (ця вимога не поширюється на дозування оксидантних газів);
• не допускається робота одного ежектора на дві або більше точки введення хлору, а також двох або більше працюючих ежекторів на одну лінію хлорної води;
• кількість резервних хлораторів приймається за умови не менше одного на два робочих. Сумарна продуктивність встановлених апаратів повинна забезпечувати подвійне збільшення подачі хлору на час проведення аварійних і планових робіт, пов’язаних із виключенням на ремонт або очищення резервуарів питної води і скороченням часу контакту хлору з оброблюваною водою;
• діаметр хлоропроводів рекомендується приймати за умов:

а)трикратної розрахункової витрати хлору;

б) об’ємної маси рідкого хлору 1,4 т/м3, газоподібного - 0,0032 т/м3

в)швидкості в трубопроводах для рідкого хлору не більше ніж 0,8 м/с та для газоподібного від 10 м/с до 15 м/с;

• кількість хлоропроводів (ліній подачі хлору) повинна бути не менше двох, один з яких - резервний. Кількість запірної арматури на хлоропроводах і зв’язок між ними повинні бути мінімальними.

1. Електролітичне приготування гіпохлориту натрію слід передбачати з розчину повареної солі або природних мінералізованих вод із вмістом хлоридів не менше ніж 50 г/дм3 на станціях водопідготовки з витратою активного хлору до 80 кг/добу. Згідно з завданням на проектування допускається застосовувати метод електролітичного приготування гіпохлориту натрію на станціях більшої продуктивності.

За категорією надійності електропостачання електролізні слід відносити до об’єктів I категорії.

Категорію будівель та приміщень для розміщення електролізерів з виробництва гіпохлориту натрію слід визначати з урахуванням технічної документації виробника та відповідно до вимог НАПБ Б.03.002.

1. Електролізери рекомендується розміщувати в окремому сухому приміщенні з опаленням і вентиляцією або встановлювати в одному приміщенні з іншим обладнанням електролізних. Відповідно до завдання на проектування та технологічних розрахунків допускається установка більшої кількості електролізерів.

Місткість видаткових баків гіпохлориту повинна забезпечувати не менше добової потреби станції в реагенті. До видаткових баків потрібно здійснювати підведення води та відведення стічних вод (при промиванні та спорожненні).

Спосіб зберігання хлориду натрію (NaCl) рекомендується здійснювати в залежності від об’ємів та умов його поставки. При "мокрому" зберіганні солесховище потрібно розраховувати з умов - 1 м3 його корисної ємкості на 300 кг хлориду натрію. При "сухому" зберіганні для отримання насиченого розчину потрібно передбачати витратні баки, які слід розміщувати в приміщенні електролізної. При цьому місткість кожного бака повинна забезпечувати не менше добової витрати хлориду натрію, а їх кількість - не менше двох.

1. Для дозування відбір розчину гіпохлориту натрію рекомендується здійснювати з видаткових баків насосами-дозаторами з матеріалу, стійкого до гіпохлориту натрію. Для двох робочих насосів слід передбачати не менше одного резервного.
2. Використання розчинів гіпохлориту натрію заводського виготовлення доцільно на об’єктах, розташованих на відстані не більше ніж 250 км - 300 км від його виробника. При використанні розчинів або сухих гіпохлоритів у технологічній схемі необхідно передбачати системи промивання трубопроводів і ємкостей.
3. Приготування розчинів гіпохлориту кальцію (СаСІ2) необхідно передбачати у видаткових баках (не менше двох) загальною місткістю, що визначається з розрахунку одного циклу приготування на добу та масової концентрації розчину від 1 % до 2 %. Баки для гіпохлориту кальцію слід обладнувати мішалками. Використовувати розчин допускається після відстоювання (не раніше ніж за 12 год після приготування). З баків і дозаторів слід передбачати періодичне видалення осаду.

Баки та трубопроводи для розчинів гіпохлориту кальцію повинні бути з корозійностійких матеріалів або мати антикорозійне покриття.

1. Згідно з завданням на проектування або технічними умовами допускається знезаражувати воду діоксидом хлору (ClO2) або оксидантним газом (склад якого суміш: хлор-газу, діоксиду хлору та атомарного кисню). Дозу діоксиду хлору або оксидантного газу для знезараження води слід приймати на підставі технологічних досліджень відповідно до вимог 10.18.3.
2. Установки для виробництва розчинів діоксиду хлору та оксидантного газу слід розташовувати безпосередньо в місці знезараження води. Вони повинні бути компактними, зручними в обслуговуванні та безпечними в експлуатації.

Категорію будівель та приміщень для розміщення технологічного обладнання з виробництва діоксиду хлору та оксидантного газу слід визначати з урахуванням технічної документації виробника та відповідно до вимог НАПБ Б.03.002.

При виробництві діоксиду хлору необхідно дотримуватися наступних вимог:

• концентрація виготовленого розчину діоксиду хлору не повинна перевищувати 5 г/дм3 ClO2;
• отриманий хлорит натрію рекомендується повністю перетворювати в діоксид хлору;
• слід унеможливлювати утворення небажаних побічних продуктів;
• забезпечувати на тривалий час стабільність розчину діоксиду хлору.

1. Знезараження води прямим електролізом рекомендується застосовувати при: вмісті хлоридів у воді не менше ніж 40 мг/дм3, її жорсткості не більше ніж 7 ммоль/дм3, продуктивності станцій водопідготовки до 5000 м3/добу. Установки для знезараження води прямим електролізом слід розташовувати в приміщенні поруч із трубопроводами, що подають воду в резервуари фільтрованої води. Необхідно передбачити одну резервну установку.
2. Сумісну амонізацію та знезараження води хлорвмісними реагентами рекомендується здійснювати для запобігання утворенню хлорорганічних речовин, хлорфенольного запаху, а також за необхідності збільшення терміну дії ефекту знезараження (при тривалому зберіганні чи транспортуванні на значні відстані).

Для амонізації можна використовувати аміачну воду з концентрацією від 20 % до 25 % або інші амонійвмісні реагенти відповідно до 5.10.

Устаткування аміачного господарства необхідно передбачати в вибухобезпечному виконанні.

Аміачне господарство повинне розміщуватися в окремих приміщеннях. Установки для дозування аміаку слід проектувати з урахуванням 10.18.7.

Введення аміаку слід передбачати за 2 хв - 3 хв до введення хлорвмісних реагентів:

• при преамонізації - перед спорудами водопідготовки;
• при постамонізації - у фільтровану воду перед РЧВ.

1. Знезараження озонуванням систем централізованого питного водопостачання рекомендується застосовувати за необхідності комплексної обробки води для знебарвлення, видалення заліза, марганцю, присмаків і запахів, нітритів, сірководню тощо.
2. Озонаторні установки складаються з наступних основних елементів: устаткування для підготовки і транспортування повітря, озонаторів для синтезу озону, пристроїв електроживлення, системи введення озону у воду і його змішування, контактних камер, устаткування для рекуперації та знешкодження відпрацьованої газової суміші перед викидом її в атмосферу.

Категорію будівель та приміщень для розміщення генераторів озону, устаткування для рекуперації та знешкодження відпрацьованої газової суміші слід визначати з урахуванням технічної документації виробника та відповідно до вимог НАПБ Б.03.002.

Як правило, озонаторні установки слід розміщувати в окремих будівлях. Допускається блокування озонаторної з камерами для змішування озоно-повітряної суміші з водою.

1. Дози та час контакту води з озоно-повітряною сумішшю слід приймати на основі технологічних досліджень. Для попереднього розрахунку дозу озону для знезараження води можна приймати:

• для поверхневих джерел водопостачання - від 1 мг/дм3 до 3 мг/дм3 включно,
• для підземних джерел водопостачання - від 0,7 мг/дм3 до 1 мг/дм3 включно.

Після озонування рекомендується здійснювати обробку води активованим вугіллям. Залишкові концентрації озону у воді повинні відповідати вимогам ДСанПіН 2.2.4-171.

Трубопроводи для озоно-повітряної суміші слід проектувати із матеріалів, які мають корозійну стійкість по відношенню до озону.

1. Продуктивність озонаторних установок слід розраховувати за максимальною годинною витратою оброблюваної води.
2. Знезараження води за допомогою бактерицидного ультрафіолетового випромінювання (УФ-знезараження) допускається застосовувати для підземних вод за умови забезпечення вимог ДСанПіН 2.2.4-171 за фізико-хімічними показниками.

Необхідність застосування УФ-знезараження або комбінованого методу (УФ-знезараження та хлорування) повинна прийматись за результатами науково-технологічних досліджень з урахуванням місцевих умов і принципової схеми водопостачання (наявності РЧВ, протяжності водоводів і мереж від місця знезараження до місця водоспоживання, матеріалу та технічного стану трубопроводів тощо).

1. Вода, що подається на установку з УФ-знезараженням, повинна відповідати наступним вимогам:

• загальний вміст сполук заліза - від 2 мг/дм3 до 3 мг/дм3;
• загальний вміст сполук марганцю - не більше ніж 0,5 мг/дм3;
• каламутність - не більше ніж 3,4 НОК (20 мг/дм3);
• забарвленість - не більше ніж 60°;
• вміст завислих речовин - не більше ніж 30 мг/дм3.

1. Кількість бактерицидних установок потрібно визначати розрахунком з урахуванням їх технічних характеристик та результатів технологічних досліджень.
2. Бактерицидні установки слід розташовувати якнайближче до місць водоспоживання.
3. За наявності позитивних результатів технологічних досліджень та згідно з вимогами чинного законодавства [6] допускається застосування установок УФ-знезараження для поверхневих джерел водопостачання.
4. Видалення органічних речовин, присмаків та запахів
5. Видалення з води органічних речовин або зниження інтенсивності присмаків і запахів рекомендується здійснювати окиснювачами з наступною сорбційною обробкою води фільтруванням через гранульоване активоване вугілля з періодичною їх регенерацією або заміною.

У разі короткотермінового використання активованого вугілля за результатами технологічних досліджень допускається застосовувати активоване вугілля у вигляді порошку, що вводиться у воду перед її коагуляційною обробкою або перед фільтрами.

Примітка. Видалення невеликих концентрацій легкоокиснюваних органічних речовин тільки за допомогою окиснювачів (без сорбційної очистки) приймається за умови отримання питної води, що відповідає вимогам ДСанПіН 2.2.4-171.

1. Для видалення органічних речовин із води, зниження інтенсивності присмаків і запахів в якості окиснювачів рекомендується застосовувати хлорвмісні реагенти (гіпохлорит натрію, діоксид хлору та оксидантний газ), перманганат калію, озон або їх комбінації. Вид окиснювача та його дозу потрібно встановлювати на підставі технологічних досліджень. Для попередніх розрахунків орієнтовні дози окиснювачів допускається приймати відповідно до таблиці 29.

Таблиця 29 - Вид окиснювача та його дози

1. Основні місця введення окиснювачів і послідовність введення реагентів слід приймати відповідно до таблиці 30.

Таблиця 30 - Місце введення окиснювачів і послідовність їх введення