Страница 2: ДСТУ EN 13124-2:2006. Стійкість до вибуху метод випробування частина 2. діапазон випробування (29984)

b) після випробовування між зразком для випробовування і випробовувальним стендом неповинно бути отворів, через які може легко пройти твердий стрижень з притупленим кінцем діаметром 10 мм;

c) після випробовування у зразку для випробовування не повинно бути отворів чи щілин, що утворились відділянням або вириванням матеріалу із цього зразка;

d) зі зворотного боку зразка не повинні виштовхуватись елементи рами або металеві деталі;

е) для безпеки лицьовий бік повинен бути заздалегідь захищений замками або замикальними механізмами; у разі отримування доступу до зразка для випробовування у протоколі випробовувань потрібно зазначити про це;

f) потрібно зазначити наявність чи відсутність осколків, що можуть відділятись зі зворотного боку зразка для випробовування; результати потрібно внести у протокол випробовувань та в сертифікат з суфіксом S чи NS відповідно до EN 13123-2, таблиця 1.

9.3 Випробовування вважають позитивним навіть якщо після його проведення відкриваннямеханізмів не перевищує визначених норм або якщо не можуть бути виконані інші вимоги (наприклад повітряпроникність, вологощільність, опір до вітрової навантаги тощо) за винятком вимог, щостосуються безпеки.

У разі непевності щодо результатів випробовування слід провести повторне випробовування на новому зразку.

Якщо ці вимоги виконані, то вікно, двері чи жалюзі можуть отримати певний клас тривкості до вибуху згідно з EN 13123-2.

9.4 Результати випробовування

Результати випробовування, проведеного зі зразком вікна, дверей чи жалюзі, підтверджуються тільки зразком для випробовування. У випадку внесення змін до конструкції, випробовувальна лабораторія буде визначатись щодо можливості розповсюдження того самого протоколу випробовувань відповідно до цієї модифікації чи необхідності проведення додаткового випробовування.

Це можливо у випадку несуттєвих змін в устаткованні, в другорядних елементах і т. ін. В такому випадку про це потрібно відзначити у новому протоколі випробовування.

10ПРОТОКОЛ ВИПРОБОВУВАННЯ

Протокол випробовування, який передає замовнику випробовувальна лабораторія, повинен містити такі дані:

a)особу замовника випробовування;

1. посилання на заявлений тип торгової марки виробника продукції;
2. детальний опис складових частин (матеріал, з'єднання, кріплення, устатковання, приладдя тощо) та метод монтування, що заздалегідь був наданий замовником;
3. кресленик зразка для випробовування, на якому зазначено усі розміри та деталі, зокремапознаки лицьового боку атаки; бік атаки повинен бути позначений на кресленнях, що є складовою частиною протоколу випробовувань;
4. умови: температура довкілля, барометричний повітряний тиск, відносна вологість і температура поверхні зразка для випробовування;
5. опис вибухового заряду, застосовуваного під час випробовування;

g)результати випробовування реєструють згідно з EN 13123-2 із зазначанням відповідного класу тривкості до вибуху;

h)рівень пошкодження зразка для випробовування протягом випробовування оцінюють згідно з розділом 9;

і)дата(и) проведення випробовування;

j) номер протоколу випробовування;

k) посилання на цей стандарт.

Примітка. На вимогу замовника для деяких специфічних матеріалів, що мають тривкість до вибуху, в протоколі випробовувань потрібно зазначити, що ці матеріали були правильно надані замовником у випробовувальну лабораторію для реєстрації, але не описані в протоколі випробовувань тому, що є комерційною таємницею або конфіденційною інформацією.

11ВИСНОВКИ ПРОТОКОЛУ ВИПРОБОВУВАННЯ

Випробовувальна лабораторія повинна опублікувати висновок протоколу випробовування для надання замовнику можливості використання результатів випробовування зразка у рекламних цілях.

Висновок протоколу випробовування повинен містити тільки інформацію щодо окремого вікна, дверей чи перевіреної конструкції жалюзі, з детальними відомостями, зареєстрованими розмірами зразка для випробовування, а також орієнтацію будь-яких елементів відкривання (внутрішнє відкривання, нахил, повертання, вертикальне чи горизонтальне ковзання та ін.).

Висновок повинен містити:

a)відповідну класифікацію тривкості до вибуху, отриману згідно з EN 13123-2;

1. посилання на протокол випробовування та дату видання;
2. код випробовувальної лабораторії;
3. посвідчення замовника;

е)посилання на цей стандарт;

f)посилання на заявлений тип торгової марки виробника продукції і розміри зразка для випробовування;

g) орієнтацію зразка для випробовування щодо тримальної конструкції, метод, розмір і кількість приладдя;

h) будь-які спостереження стосовно специфічних явищ, що безпосередньо пов'язані з поведінкою зразка для випробовування, зокрема опис рівня пошкодження, який зазнав зразок для випробовування під час випробовування, у зокрема перфорацію та розколювання.

Додаток А

(обов'язковий)

ВИБУХОВИЙ ЗАРЯД TNT

А.1Цілі

Подробиці цього додатка визначають вибухові заряди TNT для проведення випробовувань відповідно до цього стандарту (див. розділ 1).

Прийнятні вибухові заряди ряду тринітротролуіну (TNT) сформовані, розміщені і підірвані згідно з методиками, описаними у цьому стандарті. Альтернативні джерела вибуху можна використовувати тільки якщо це підтверджено результатами випробовувань, що демонструють еквівалентні вибухові ефекти, і тільки за згодою акредитованного органу і CENCER сертификаційного комітету.

Кожен заряд повинен мати масу, що відповідає певному класу тривкості (див. таблицю В.1). Класифікація зарядів - 3 кг, 12 кг і 20 кг, з допуском для кожного ± 2 % від маси.

А.2Склад

Потрібно застосовувати заряди, що виготовлені з тринітротолуіну (TNT), та мають граничні величини встановлювання, обмежені від 80,4 °С до 80,9 °С.

А.3Методика випробовування

Формування сферичних зарядів методом, який гарантує всюди однорідну послідовність і щільність. Кінцева щільність не повинна бути менша ніж 1580 кг/м3. Застосований метод повинен бути зазначений у протоколі випробовування і може бути такий, як це описано нижче, або еквівалентний, що погоджено до початку випробовування з замовником та не залежить від атестаційної комісії:

а)формують TNT у формі кульок товщиною близько 1 мм;

1. формують напівсферичну форму траєкторії, по якій слід кинути TNT сфери в межах необхідної маси та з достатньою розмірною стабільністю, щоб отримати гладеньку поверхню з допуском ± 4 % від фактичного розміщення відносно центра;
2. заповнюють форми рівними шарами товщиною не більше 50 мм, вливають нагрітий до температури (90 ± 2) °С TNT і добавляють швидко, збовтуючи тверді шматочки TNT для формування густого розчину. Зупиняють добавляння твердих шматків під час розмішування доки маса не застигла. Повторюють процес, доки кожна напівсфера не заповниться повністю таким чином: для кожної сфери заповнюють одну напівсферу повністю (до оправи), а саме до повної глибини радіуса, і заповнюють іншу напівсферу на глибину 3 мм нижче оправи;
3. просвердлюють отвір діаметром 8 мм через вісь, що проходить через центр повністю заповненої напівсфери;
4. для формування сфери беруть форму, що заповнена на 3 мм нижче оправи і добавляють нагрітий потік TNT для оправи. Негайно розміщують напівсферу з просвердленим зверху отвором для розкриття двох складових частин разом в єдиний блок без зчленування і без тріщин на поверхні. Протягом декількох хвилин пластикові форми можуть бути видалені, і будь-які неоднорідності поверхні на кільцевому з'єднанні повинні бути виправлені;
5. вставляють свердло діаметром 8 мм, просвердлюють центр сфери, і заглиблюють отвір на 5 мм, щоб гарантувати розміщення детонатора в сухому центрі сфери;

g)перевіряють масу на відповідність границь допуску;

h)формують та розкладають заряди таким чином, щоб не було будь-яких тріщин чи неоднорідностей під час вибуху. Поверхню зразка, просушену чи стягнуту з відхилом, потрібно обмежити шириною не більше ніж 0,5 мм і глибиною до 10 мм і повинна бути двовимірного характеру, щоб не спричиняти скачкоподібного вибуху.

Примітка 1. Приблизна щільність TNT, сформованого таким методом - 1 590 кг/м 3, і приблизний середній діаметр сфер становитиме:

• для 3 кг:153,4 мм± 0,66 % = ± 1,0 мм з допуском маси ±2 %;
• для 12 кг:243,4 мм± 0,66 % = ± 1,6 мм з допуском маси ±2 %;
• для 20 кг:288,6 мм± 0,66 % = ± 1,9 мм з допуском маси ±2 %.

Примітка 2. Допуск величиною ± 4 % (див. b)) - для місцевих відхилів, не є середнім радіусом. У разі радіуса 144,3 мм (20 кг) це відповідає 5,8 мм, що відповідає потенційному відхилу між локальною порожниною і випуклістю 11 мм.

А.4 Розміщення заряду

Центр заряду розміщують на відстані згідно з класифікацією з допуском ± 25 мм навпроти головного групового елемента зразка для випробовування.

Центр заряду розміщують на стійкій підставці навпроти зразка для випробовування, закріпленого у випробовувальному стенді на такій висоті від поверхні твердого майданчика з допуском ± 50 мм:

• 3-кілограмовий заряд: висота від центра = 500 мм;
• 12-кілограмовий заряд: висота від центра = 800 мм;
• 20-кілограмовий заряд: висота від центра = 800 мм.

Цей майданчик повинен бути твердий, еквівалентний поверхні бетону, що перебуває нижче та між зарядом і випробовувальною установкою зразка та повинен бути рівним. На майданчику під зарядом може бути розміщена сталева захисна пластина товщиною не більше 100 мм.

Заряд чи підставку встановлюють на матеріалі типу пінопласту чи стирофому таким чином, щоб ніякі фрагменти від системи підримування не впливали на вибух.

А.5 Детонаційна система

Детонатор вводять в центр сферичного заряду методом, що гарантує негайну, однорідну і завершену детонацію цілого заряду. Детонаційна система повинна відповідати А.6 чи еквіваленту, що виконає детонування.

Далі розміщують від 10 г до 20 г потужної пластичної вибухової речовини чи еквівалент в отворі у центрі заряду і вставлюють низьковольтний детонатор типу L2A1 чи 8 star в отвір у центрі сфери з гарантією його надійного контакту з вибуховою динамомашиною.

А.6 Підтвердження повного детонування

Переконуються, що повне детонування має місце. Застосований метод повинен бути відзначений у випробовувальному протоколі. У загальному випадку метод містить вимірювання тиску та рівня імпульсу таким чином.

Вимірювання параметрів потрібно проводити на відстані згідно з класифікацією та висотою розміщення заряду, з використанням відкаліброваного п'єзоелектричного чи п'єзормічного резистора з відповідним опором для цієї цілі.

Параметри повинні бути виміряні з використанням електронного устатковання, що здатне реєструвати та репродукувати на екран зображення у вигляді надрукованого візуального сліду з відображенням протягом часу тиску з кроком не менше 0,1 мс.

Протягом часу тиск повинен бути зареєстрований та відображений принаймні в п'ять разів більше періоду позитивної фази тиску.

Екран повинен бути розміщений від будь-якої перешкоди на відстані не меншій ніж у класифікації, зокрема між зразком для випробовування і випробовувальною установкою.

Детонування можна вважати повним та таким, що відбулось, якщо піковий тиск (Pso) та позитивний імпульс (/so) перевищує величини, наведені в таблиці А.1.

Таблиця А.1 - Піковий тиск (Pso) та позитивний імпульс (/so)

Додаток В

(довідковий)

ЗМІНА ТИСКУ ВИБУХОВОЇ ХВИЛІ В ЧАСІ,

ТИПОВЕ РОЗМІЩЕННЯ ЗРАЗКА

ДЛЯ ВИПРОБУВАННЯ І ВИБУХОВОГО ЗАРЯДУ

Рисунок В.1 - Зміна тиску вибухової хвилі в часі

Таблиця В.1 - Класи тривкості, маса вибухового заряду і відстань