ЗАКОН УКРАЇНИ
Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 21 грудня 2000 року N 2180-III,
від 22 лютого 2001 року N 2272-III,
від 10 січня 2002 року N 2921-III,
від 17 січня 2002 року N 2980-III,
від 3 квітня 2003 року N 660-IV,
від 25 березня 2005 року N 2505-IV,
від 16 червня 2005 року N 2664-IV,
від 20 грудня 2005 року N 3235-IV,
від 9 лютого 2006 року N 3421-IV,
від 22 лютого 2006 року N 3456-IV,
від 1 грудня 2006 року N 424-V,
від 12 грудня 2006 року N 435-V,
від 19 грудня 2006 року N 489-V,
від 23 лютого 2007 року N 717-V,
від 27 квітня 2007 року N 996-V,
від 3 травня 2007 року N 1000-V,
від 28 грудня 2007 року N 107-VI
(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
діють по 31 грудня 2008 року,
зміни, внесені пунктом 44 розділу II Закону України
від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),
від 3 червня 2008 року N 309-VI
Положенню частини третьої статті 34 цього Закону дано офіційне тлумачення
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 27 січня 2004 року N 1-рп/2004)
(Установлено, що у 2006 році у разі встановлення комісією з розслідування нещасного випадку, що ушкодження здоров'я настало не лише з причини, що залежить від роботодавця, а і внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги підлягає зменшенню, але не більш як на 50 відсотків, у порядку, визначеному Правлінням Фонду згідно із Законом України від 20 грудня 2005 року N 3235-IV) |
(Установлено, що у 2007 році відповідно до цього Закону у разі встановлення комісією з розслідування нещасного випадку, що ушкодження здоров'я настало внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги підлягає зменшенню, але не більш як на 50 відсотків, у порядку, визначеному Правлінням Фонду згідно із Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V) |
Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку).
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання страхування від нещасного випадку
Завданнями страхування від нещасного випадку є:
проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;
відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.
(дію абзацу четвертого статті 1 зупинено на 2006 рік в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV) |
(дію абзацу четвертого статті 1 зупинено на 2007 рік (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку) згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V) |
(абзац четвертий статті 1 у редакції
Закону України від 23.02.2007 р. N 717-V)
Стаття 2. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.
Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
(статтю 2 доповнено частиною другою згідно із
Законом України від 22.02.2001 р. N 2272-III)
Стаття 3. Гарантії забезпечення прав застрахованим у страхуванні від нещасного випадку
Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Стаття 4. Законодавство про страхування від нещасного випадку
Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 5. Основні принципи страхування від нещасного випадку
Основними принципами страхування від нещасного випадку є:
паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;
своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;
обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;
надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;
формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;
диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;
цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
Стаття 6. Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного випадку
Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник).
Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.
Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).
Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.
Стаття 7. Роботодавець
Роботодавцем відповідно до цього Закону вважається:
власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю;
власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 8. Особи, які підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку
Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;
3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.
Стаття 9. Страхування зародка та новонародженого
Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою та до 18 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років їй подається допомога Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
(стаття 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 03.05.2007 р. N 1000-V)
Стаття 10. Процедура страхування працівників та взяття на облік страхувальників страховиком
(назва статті 10 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 22.02.2006 р. N 3456-IV)
Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, перелічені у статті 8 цього Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків.
Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Взяття на облік Фондом соціального страхування від нещасних випадків юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - в день отримання від них відповідної заяви.
Роботодавці набувають статусу страхувальників:
юридичні особи - з дня взяття їх на облік;
фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, - у день одержання робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у встановленому порядку від органу державної служби зайнятості повідомлення про реєстрацію трудового договору (контракту) між фізичною особою - підприємцем та найманим працівником;
фізичні особи, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - з дня взяття на облік.
Повідомлення про взяття на облік роботодавця як платника страхових внесків та страхове свідоцтво надсилаються роботодавцю наступного робочого дня з дня взяття на облік. Форма повідомлення та страхового свідоцтва встановлюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Зняття з обліку роботодавця як платника страхових внесків здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - за їх заявою після розірвання останнього трудового договору з найманим працівником та проведення передбачених законодавством перевірок роботодавця, звірення розрахунків з ним і проведення остаточного розрахунку.
Внесення змін до особових справ страхувальників проводиться на підставі відповідних повідомлень державних реєстраторів і заяв роботодавців не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей або заяв.
(частини третю - п'яту статті 10 замінено п'ятьма частинами
згідно із Законом України від 22.02.2006 р. N 3456-IV)
Стаття 11. Добровільне страхування від нещасного випадку
Добровільно від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:
(абзац перший частини першої статті 11 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 23.02.2007 р. N 717-V)
1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, члени фермерського господарства;
(пункт 2 частини першої статті 11 у редакції
Закону України від 23.02.2007 р. N 717-V)
3) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, укладають з Фондом соціального страхування від нещасних випадків договір про добровільну участь у страхуванні від нещасних випадків.
(частина друга статті 11 у редакції
Закону України від 23.02.2007 р. N 717-V)
Порядок укладення та зразок договору про добровільне страхування затверджуються правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
(частина третя статті 11 у редакції
Закону України від 23.02.2007 р. N 717-V)
Стаття 12. Свідоцтво про страхування від нещасного випадку
Особам, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та є документом суворої звітності.