Кодекс законів про працю України


У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.


(Доповнено статтею 1353 згідно з Указом Президії

 Верховної Ради Української РСР від 24.12.76 р. N 1616-IX;

 із змінами, внесеними згідно з указами Президії

 Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X,

 від 27.06.86 р. N 2444-XI;

 Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)


Стаття 136. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником


Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.


(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

 Верховної Ради Української РСР від 24.12.76 р. N 1616-IX,

 від 21.12.83 р. N 6237-X;

 у редакції Указу Президії Верховної Ради

 Української РСР від 27.06.86 р. N 2444-XI,

 із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)


Стаття 137. Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування


Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.


(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

 Верховної Ради Української РСР від 24.12.76 р. N 1616-IX)


Стаття 138. Обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника


Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.


Глава X

ТРУДОВА ДИСЦИПЛІНА


Стаття 139. Обов'язки працівників


Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.


(У редакції Закону України

 від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)


Стаття 140. Забезпечення трудової дисципліни


Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.


(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

 Верховної Ради Української РСР від 27.02.85 р. N 8474-X,

 від 27.05.88 р. N 5938-XI)


Стаття 141. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу


Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.


Стаття 142. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну 


Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.


(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

 Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X,

 від 27.02.85 р. N 8474-X;

 Законом України від 18.02.92 р. N 2134-XII)


Стаття 143. Заохочення за успіхи в роботі


До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.


(У редакції Закону Української

 РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)


Стаття 144. Порядок застосування заохочень


Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.


(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

 Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;

 Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)


Стаття 145. Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки


Працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов і т. ін.). Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі.


Стаття 146. Заохочення за особливі трудові заслуги


За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, і нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією.


Стаття 147. Стягнення за порушення трудової дисципліни


За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана; 

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.


(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами

 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.12.83 р. N 6237-X,

 від 27.06.86 р. N 2444-XI,

 від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української

 РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

 Законом України від 18.02.92 р. N 2134-XII)


Стаття 1471. Органи, правомочні застосовувати

дисциплінарні стягнення


Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.


(Доповнено статтею 1471 згідно із

 Законом України від 18.02.92 р. N 2134-XII)


Стаття 148. Строк для застосування дисциплінарного стягнення


Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.


Стаття 149. Порядок застосування дисциплінарних стягнень


До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.


Стаття 150. Оскарження дисциплінарного стягнення


Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).


Стаття 151. Зняття дисциплінарного стягнення


Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.


(Із доповненнями, внесеними згідно із

 Законом України від 18.02.92 р. N 2134-XII)


Стаття 152. Передача питання про порушення трудової

дисципліни на розгляд трудового колективу

або його органу


Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу. 


(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

 Верховної Ради Української РСР від 27.02.85 р. N 8474-X;

 у редакції Закону Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)


Глава XI

ОХОРОНА ПРАЦІ


Стаття 153. Створення безпечних і нешкідливих умов

праці


На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.


(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

 Верховної Ради Української РСР від 27.02.85 р. N 8474-X;

 Законом України від 15.12.93 р. N 3694-XII)


Стаття 154. Додержання вимог щодо охорони праці при

проектуванні, будівництві (виготовленні)

та реконструкції підприємств, об'єктів і

засобів виробництва


Проектування виробничих об'єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.