Страница 11: ДСТУ 7113:2009. Вибухонебезпечні середовища. Частина 0. Електрообладнання. Загальні вимоги (62355)

Перед кожним випробуванням необхідно переконатися, що поверхня бойка перебуває в хоро­шому стані.

Випробування на удароміцність проводять на повністю складеному та готовому до використання електрообладнанні. Якщо це неможливо (наприклад для світлопроникних частин), то випробування проводять на знятих частинах, закріплених у своїх або аналогічних пристроях. Випробування на по­рожніх оболонках припустимі, тільки якщо це обумовлено в документації згідно з розділом 24.

Для світлопроникних частин, виготовлених зі скла, випробовування варто проводити один раз на кожному із трьох зразків. У всіх інших випадках випробовування треба проводити на двох зразках у двох різних місцях на кожному зразку згідно з 26.4.1.

Місця нанесення ударів варто вибирати там, де передбачена мінімальна міцність, і на зовнішніх частинах, які можуть бути піддані удару. Якщо оболонка захищена додатковою оболонкою, випробо­вуванню на удароміцність піддають тільки зовнішні частини складеного обладнання.

Електрообладнання треба встановлювати на сталевій основі так, щоб напрямок удару був пер­пендикулярний випробовуваній поверхні, якщо вона плоска, або перпендикулярний дотичній до по­верхні в точці удару, якщо поверхня не плоска. Основа має бути масою щонайменше 20 кг і бути жор­стко закріпленою у підлозі, наприклад залита бетоном.

Приклад випробовувального стенда наведено у додатку С.

Якщо надане на випробування електрообладнання має низьку тривкість до механічних впливів, тоді, щоб позначити умови застосування, його треба маркувати символом «X» згідно з 29.2 і).

Випробовування треба проводити за температури навколишнього середовища (20 ± 5) °С, за винятком випадків, коли наявні дані свідчать про можливість зменшення механічної міцності під часзниження температури в межах обумовленого діапазону. У такому випадку випробовування треба про­водити за найнижчої температури згідно з 26.7.2.

Якщо електрообладнання має оболонку або частину оболонки з неметалевого матеріалу, зокре­ма неметалеві кожухи вентиляторів і вентиляторні жалюзі обертових електричних машин, то випро­бовування треба проводити і за верхньої межі, і за нижньої межі температури згідно з 26.7.2.

Національний відхил

Доповнити:

Вибухонепроникні оболонки та їхні частини пересувного електрообладнання групи І, які вказані в таблиці 8, що призначені для роботи в очисних та підготовчих вибоях (наприклад бурильні машини загального використання, електродвигуни вибійних конвеєрів, електроблоки, запускувачі), мають витримувати удар з енергією не менше ніж 70 Дж у разі маси випробовувального вантажу (7 ± 0,1) кг.

Додатково до випробовувань на удароміцність, згідно з 26.4.2, електрообладнання індивідуаль­ного користування або переносне треба скидати чотири рази в готовому до роботи стані з висоти що­найменше 1 м на горизонтальну бетонну поверхню. Під час скидання вибирають положення зразка, яке вважають найнесприятливішим.

Випробовування скиданням треба проводити з будь-яким змінним батарейним блоком, під’єдна­ним до обладнання.

Випробовування електрообладнання у металевих оболонках треба проводити за температури (20 + 5) °С за винятком випадків, коли наявні дані свідчать про можливе зменшення механічної міцності у разі зниження температури в межах обумовленого діапазону температури. У такому випад­ку випробовування треба проводити за нижньої межі температури згідно з 26.7.2.

Для електрообладнання, у якого оболонка або її частини виконані з неметалевого матеріалу, вип­робовування треба проводити за нижньої межі температури згідно з 26.7.2.

Випробовування на удароміцність і скидання не повинні призводити до пошкоджень, що порушу­ють вид вибухозахисту електрообладнання.

Поверхневі пошкодження, відшарування фарби, поломка ребер охолодження інших подібних час­тин електрообладнання та невеликі вм’ятини не враховують.

Захисні кожухи вентиляторів і вентиляційні жалюзі мають витримувати випробовування без зсувів і деформацій, що спричиняють тертя рухомих частин.

Випробовування треба проводити згідно з ІЕС 60529. Виняток становлять обертові електричні машини, випробовувані згідно з ІЕС 60034-5.

Під час проведення випробовувань згідно з ІЕС 60529:

• оболонки треба відносити до «оболонки категорії 1» згідно з ІЕС 60529;

• електрообладнання має бути під’єднане;

• якщо необхідно, то випробовування електричної міцності ізоляції згідно з ІЕС 60529 треба про­водити за середньоквадратичного значення напруги [(2С/_НОМ⁺1 000) ± 10 %] В протягом (10—12) с, де С/_ном — максимальна номінальна напруга електрообладнання.

Примітка. Визначення «оболонка категорії 1» наведено у ІЕС 60529 і не має відношення до «категорії 1» відповідно до ди­рективи ATEX 94/9/ЕС.

Для електрообладнання, випробовуваного згідно ІЕС 60529, критерії відповідності результатів випробовувань мають відповідати цьому стандарту, за винятком тих випадків, коли виробник установ­лює більш жорсткі критерії, наприклад, згідно з відповідним стандартом на виріб. У таких випадках, якщо це не впливає негативно на вид вибухозахисту, треба використовувати критерій позитивного оцінювання відповідного стандарту на виріб.

Критерії оцінювання згідно з ІЕС 60034-5 треба застосовувати до обертових електричних машин, якщо відповідність стандарту на вид вибухозахисту розглядають як додаткову до вимог згідно з ІЕС 60034-5.

Якщо критерії відповідності ІРХХ зазначені в стандартах на вибухозахищене електрообладнання, то саме їх треба використовувати замість аналогічних згідно з ІЕС 60529 або ІЕС 60034-5.

Для електрообладнання, використовуваного в різних положеннях, температуру треба визначати в кожному з положень. Під час вимірювання температури тільки для певних положень електрооблад­нання згідно з 29.2 е) маркують символом «X».

Вимірювальні пристрої (термометри, термопари тощо) і з’єднувальні проводи треба вибирати і установлювати так, щоб вони не могли робити помітного впливу на тепловий режим електрооблад­нання.

Температуру вважають сталою, якщо швидкість її підвищення не перевищує 2 К/год.

Температуру треба визначати в найбільш нагрітій точці оболонки або частині оболонки з немета­левого матеріалу (див. 7.1.4).

Для електрообладнання групи III, оцінюваного з шарами пилу згідно з 5.3.2.3.2, випробовуваний виріб треба монтувати відповідно до інструкцій і його треба обгортати з усіх сторін шаром пилу, рівним щонайменше заданому шару товщиною L. Вимірювання максимальної температури поверхні треба проводити з використанням пилу, що має теплопровідність не більше ніж 0,10 Вт/(м ■ К), виміряну за (100 + 5) °С.

Примітка. Окреме електрообладнання, наприклад деякі електродвигуни, лампи денного світла, можуть потребувати наявність інтегральних термочутливих елементів для обмеження температури поверхні.

Усі теплові випробовування, за винятком випробовувань з визначання максимальної температури поверхні, треба проводити за номінальної потужності електрообладнання.

Випробовування з визначання максимальної температури поверхні проводять за найбільш не­сприятливих відхилів напруги в діапазоні від 90 % до 110 % номінальної напруги електрообладнання.

Для електричних машин визначання максимальної температури поверхні можна проводити за найгірших умов випробовувальної напруги в межах «Зони А» згідно з ІЕС 60034-1. У цьому випадку електрообладнання треба маркувати символом «X» згідно з 29.2 е), а особливі умови експлуатування мають містити в собі інформацію про те, що визначання температури поверхні ґрунтувалося на ро­боті всередині «Зони А» (ІЕС 60034-1), зазвичай ± 5 % номінальної напруги.

Примітка 1. Якщо вхідна напруга безпосередньо не впливає на ріст температури електрообладнання або Ех-компонентів, наприклад клемника або вимикача, то, можливо, має бути збільшений випробовувальний струм до 110 % номінального, щоб моде­лювати збільшення сили струму, що могло бути спричинене збільшенням вхідної напруги.

Примітка 2. Якщо номінальний діапазон роботи електрообладнання становить, наприклад від 90 В до 264 В, то випробо­вування треба проводити за найважчих імовірних номінальних умов. Якщо ці умови не можна визначити, то випробовують за всіх номінальних умов. Наприклад, у процесі визначання температури поверхні випробовування треба проводити за 90 % найнижчої та — 110 % найвищої напруги діапазону. Під час визначання робочої температури випробовування треба проводити за найвищої і най­нижчої напруги діапазону.

Примітка 3. Якщо виробник не вказав діапазон частот джерела, то можна виходити з їхнього нормального відхилу в обидва боки, що настільки мале, що під час випробування можна не враховувати.

Вимірювана максимальна температура поверхні не має перевищувати:

• для електрообладнання групи І — значень, наведених у 5.3.2.1;

• для електрообладнання групи II, що підлягає контрольним випробовуванням з визначання максимальної температури поверхні, — температури або температурного класу, зазначених у мар- кованні;

• для електрообладнання групи II, що підлягає типовим випробовуванням з визначання макси­мальної температури поверхні, — температури або температурного класу, зазначених у маркованні та зменшених на 5 К для температурних класів Т6, Т5, Т4 і ТЗ (або температури, зазначеної у маркованні до 200 °С) і зменшеної на 10 К для температурних класів Т2 і Т1 (або температури, зазначеної у мар­кованні, що перевищує 200 °С);

• для електрообладнання групи III — значень, визначених згідно з 5.3.2.3.

Результати треба коригувати з урахуванням можливої максимальної температури навколишнього середовища.

Згідно з вимогами цього стандарту та стандартів на конкретні види вибухозахисту вимірювати температуру поверхні треба за нормальних умов навколишнього середовища, а електрообладнання монтувати в нормальному робочому положенні.

Скляні частини світильників і оглядові вікна електрообладнання мають витримувати без руйну­вання тепловий удар, спричинений дією струменя води діаметром приблизно 1 мм за температури (10 ± 5) °С, який діє на них, коли вони нагріті до максимальної робочої температури.

Для підтвердження того, що малі елементи не можуть бути причиною температурного підпалю­вання горючої суміші згідно з 5.3.3 а), їх треба випробовувати у цій газоповітряній суміші згідно з 26.5.3.2.

Випробовування треба проводити з елементами:

• змонтованими всередині обладнання у разі забезпечення контакту випробовувальної суміші з елементами; або

• на моделі, що гарантує одержання об’єктивного результату. При цьому модель має врахову­вати вплив розташованих поруч частин електрообладнання на температуру та швидкість потоку суміші за рахунок вентиляції та теплових ефектів.

Елементи треба випробовувати в нормальних або аварійних режимах, обумовлених стандартом на конкретний вид вибухозахисту, за яких досягається максимальне значення температури поверхні. Випробовування проводять доти, доки не буде досягнута температурна рівновага між елементом і на­вколишніми частинами, або доки температура випробовуваного елемента не почне знижуватися. Якщо спад температури спричинений пошкодженням елемента, то випробовування необхідно повторити на п’яти додаткових елементах. Якщо за нормальних або аварійних умов, обумовлених у стандарті на конкретний вид вибухозахисту, температура більш ніж одного елемента перевищує температурний клас обладнання, тоді випробовування треба проводити з усіма подібними малими елементами за їх максимальної температури.

Коефіцієнт безпеки, згідно з 5.3.3, може забезпечуватися або підвищенням до необхідного зна­чення температури середовища, у якому проводять випробовування, або (там де це можливо) підви­щенням температури випробовуваного елемента та суміжних поверхонь.

Для електрообладнання групи І треба використовувати гомогенну суміш метану, як випробуваль­ну, що містить від 6,2 % до 6,8 % об’ємних частин метану й повітря.

Для температурного класу Т4 треба використовувати такі суміші:

1. гомогенна суміш, що містить від 22,5 % до 23,5 % об’ємних часток діетилового етеру та по­вітря; або

2. суміш діетилового етеру та повітря, отримана випаровуванням невеликої кількості діетилового етеру у випробовувальній камері під час проведення випробовування на займання.

Для інших температурних класів вибирають випробовувальну суміш на розсуд випробовуваль­ної організації.

26.5.3.3 Критерій відповідності

Поява «холодного полум’я» вважається займанням. Фіксацію займання проводять візуально або вимірюванням температури за допомогою, наприклад, термопари.

Якщо під час випробовування займання не відбувається, то наявність вибухонебезпечної суміші контролюють підпалюванням її від інших джерел.