Страница 28: ДБН Б.2.2-1-01. (Проект. Перша редакція) Містобудування. Планування і забудова населених пунктів (40681)

ПРИМІТКА. Залежно від метеоумов, які сприяють концентрації шкідливих домішок у приземному шарі, територія України передбачає 4 зони: 1 – низького потенціалу забруднення. Характеризується приземними інверсіями до 35%, швидкістю вітру 0-1 м/сек, рідкими туманами (менше 10%); 2 – помірного потенціалу забруднення. Повторюваність приземних інверсій до 40%, швидкість вітру 10-20 м/сек, тумани до 10% або тумани 10-20% при швидкості вітру до 10 м/сек; 3 – підвищеного потенціалу забруднення. Характеризується повторюваністю слабких вітрів і туманів до 10-20%, приземних інверсій до 40%; 4 – високого потенціалу забруднення. Повторюваність слабких вітрів і туманів більше 20%, приземних інверсій до 60% на рік.

10.10. Промислові і сільськогосподарські підприємства (вузли) необхідно розміщувати на підвищених ділянкахз достатнім природним провітрюванням, з підвітряної сторони відносно сельбищної території. При цьому необхідно орієнтуватися на середньорічну і сезонну (літню, зимову) розу вітру.

На територіях з гірським, передгірським і горбистим рельєфом житлову і виробничу зони необхідно розміщувати по різні сторони водорозділу. Не допускається розміщення промислової зони між водними об'єктами і сельбищною територією, а також вище за течією річки по відношенню до житлового району або рекреаційної зони.

Підприємства з джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами, що мають санітарно-захисну зону більше за 500 метрів, не треба розміщувати в районах з переважаючими вітрами швидкістю до 1 м/сек, з тривалими або що часто повторюються штилями, туманами (за рік більше за 30-40%, на протязі зими 50-60% днів).

Заходи щодо захисту атмосферного повітря необхідно передбачати згідно з Законом України і Санітарними правилами з охорони атмосферного повітря населених місць. Розрахунок забруднення атмосферного повітря потрібно провести відповідно до діючихнормативних документів.

10.11. Промислові, сільськогосподарські і інші виробництва не повинні забруднювати навколишнє середовище. Об'єкти які можуть бути потенційними джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними і біологічними чинниками, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відділятися від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Санітарно-захисні зони, для підприємств І-ІІІ класу шкідливості, необхідно встановлювати від джерела шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадськихустанов, будівель і споруд, в тому числі дитячих учбових, лікувально-профілактичних установ, установ соціального забезпечення, спортивних споруд і інш., а також територій парків, садів, скверів і інших об'єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих і фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівничих товариств і інших, прирівнянихдо них об'єктів.

10.12. Для промислових підприємств і виробництв ІV-V класу шкідливості, сантехнічних споруд і установок, об’єктів комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств і об’єктів санітарно-захисні зони установлюються від межі об’єктів згідно діючих нормативних документів.

10.13. Мінімальні санітарно-захисні розриви для усіх виробничих будівель і складів, які не виділяють у навколишнє середовище шкідливих, з неприємним запахом і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань і не вимагають під’їздних залізничних шляхів, повинні бути не менше 50 метрів.

10.14. На зовнішній межі санітарно-захисної зони, що звернена до житлової забудови, концентрації і рівні шкідливих чинників не повинні перевищувати їхгігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на кордоні курортно-рекреаційної зони 0.8 від значення нормативу.

Територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв розширення підприємства, сельбищної території і прирівняних до них об'єктів.

10.15. При розробці проектно-планувальної документації, розміри нормативно-уточнених санітарно-захисних зон для промислових підприємств і інших об'єктів І-ІІІ класу шкідливості, які є джерелами виробничих шкідливостей, необхідно встановлювати згідно діючих “Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" (ДСП 173-96) з урахуванням річної рози вітру.

10.16. На подальших, більш конкретних стадіях проектування, достатність розмірів санітарно-захисних зон підтверджується за “ Методикой расчёта концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий” – ОНД 86, з урахуванням рівнів шуму і електромагнітних випромінювань, з урахуванням реальної санітарної ситуації, (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози вітру і інш.), а також даних лабораторних досліджень відносно діючихпідприємств і об'єктів.

У тих випадках, коли розрахунками не підтверджується розмір нормативної санітарно-захисної зони, або неможлива її організація в конкретних умовах, необхідно приймати рішення про зміну технології виробництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.

Пріоритетами територіального розвитку в межахнаселених місць є питання житлового, соціально-культурного і рекреаційно-оздоровчого призначення.

10.17. Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі підприємства, ветеринарні установи, склади по зберіганню отрутохімікатів, біопрепаратів, добрив та інші пожежонебезпечні склади і виробництва, об’єкти і підприємства по утилізації відходів, очисні споруди, гноєсховища відкритого типу треба розміщувати з підвітряного боку (для вітрів переважаючого напрямку) стосовно до сельбищної території та інших підприємств і об’єктів виробничої зони відповідно до діючих нормативних документів.

Санітарно-захисні розриви від сільськогосподарських підприємств до меж житлової забудови треба приймати за табл. 10.1.

Територія санітарно-захисної зони повинна бути упорядкована і

озеленена. На межах санітарно-захисних зон розміром більше 100 м , з боку сельбищної зони треба створювати смугу дерево-чагарникових насаджень завширшки не менше 30м, при розмірах від 50 до 100 м

– завширшки не менше 10 м.

10.18. Заходи щодо захисту водойм, водотоків і морських акваторій треба передбачати відповідно до вимог водного законодавства і санітарних норм, забезпечуючи запобігання забрудненню поверхневих і підземних вод з дотриманням норм гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин у водних об’єктах, які використовуються для господарсько-питного водопостачання населення і у рибогосподарських цілях.

10.19. З метою запобігання забруднення прибережних вод морів установлюється район водокористування і два пояси санітарної охорони.

Організація району водокористування направлена на забезпечення епідеміологічної безпеки і обмеження водокористування внаслідок забруднення морських акваторій шкідливими речовинами. Межі такого району по береговій протяжності визначаються зоною

фактичного і перспективного організованого водокористування (ділянки моря, що використовуються в культурно побутових, рекреаційних і оздоровчо-лікувальних цілях) при ширині в сторону моря не менше двох морських миль (3.7км).

1-й пояс – зона санітарної охорони моря призначається для попередження перевищення установлених нормативних показників мікробного і хімічного забруднення води, в межах району фактичного і перспективного водокористування від організованих випусків стічних вод. Межа цього поясу повинна проходити на віддалі від 2 до 7 морських миль від берега (13км).

2-й пояс – зона санітарної охорони призначається для попередження забруднень води району водокористування і 1-го поясу санітарної охорони з

сторони моря від морських суден і промислових об’єктів що видобувають корисні копалини. Межа цього поясу повинна проходити на віддалі від 7 до 12 морських миль від морського берега (22 км).

10.20. Сельбищні території міських і сільських поселень, курортні зони і місця масового відпочинку треба розміщувати вище за течією водотоків і водойм відносно випусків виробничих і господарсько-побутових стічних вод. Розміщення їх нижче зазначених випусків допускається при відповідному обґрунтуванні, а також за Правилами охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами, Правилами санітарної охорони прибережних морів.

Підприємства, які потребують улаштування вантажних причалів, пристаней та інших портових споруд, треба розміщувати за течією річки нижче сельбищної території на відстані не менше 100 м.

Таблиця 10.1

10.21. Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, упередження їх забруднення, вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються охоронні зони, що складаються з водоохоронної зони і прибережної захисної смуги.

Водоохоронні зони являються природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронної зони забороняється :

         використання стійких і сильнодіючих пестицидів;

• влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
• скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску, гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон, за межею населених пунктів, визначаються за спеціально розробленими проектами землеустрою.

В межах населених пунктів водоохоронна зона і прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов за спеціально розробленими містобудівними проектами.

Експлуатація водосховищ та їхніх нижніх б’єфів, які використовуються, або намічаються до використання як джерела господарсько-питного і культурно-побутового водокористування, треба здійснювати з урахуванням Санітарних правил проектування, будівництва і експлуатації водосховищ.

10.22. З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

         для малих річок, струмків і потічків (площа водозбірного басейну до 2.0тис. км2) а також ставків площею менше 3 гектарів – 25 метрів;

• для середніх річок (площа водозбірного басейну 2-50тис. км2), водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів;
• для великих річок (площа водозбірного басейну більше 50тис. км2), водосховищ на них, озер – 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

10.23. Вздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (за межею населеного пункту).

У межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися за спеціально розробленими містобудівними проектами.

10.24. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах вздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: