Якщо після вдування повітря грудна клітина не розпрямлюється, слід змістити нижню щелепу потерпілого допереду. Для цього чотирма пальцями обох рук нижню щелепу захоплюють ззаду за кути та, впираючись великими пальцями в її край нижче куточків вуст, відтягують її допереду так, щоб нижні зуби знаходились перед верхніми.

Якщо щелепи потерпілого міцно затиснені, а відкрити рот не вдається, слід виконувати штучне дихання «з вуст до носа».

Припиняють штучне дихання після відновлення у потерпілого достатньо глибокого та ритмічного самостійного дихання.

Зовнішній масаж серця

У разі зупинки серця слід, не гаючи ані секунди, покласти потерпілого на рівну, жорстку основу: лаву, підлогу, підкласти під спину дошку (ніяких валиків під плечі та шию підкладати не можна).

Якщо допомогу подає одна людина, вона розміщується збоку від потерпілого і нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (способом «з вуст до вуст» або «з вуст до носа»), потім піднімається, лишаючись на тому ж боці від потерпілого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудини, а пальці злегка піднімає. Долоню другої руки вона накладає на першу долоню упоперек або повздовж і натискає, допомагаючи нахилом свого корпусу. Руки при натисненні повинні бути розпрямлені у ліктьових суглобах.

Натискання слід виконувати швидкими поштовхами, таким чином, щоб зміщувати грудину на 4-5 см; тривалість натиснення щонайбільш 0,5 с, інтервал поміж окремими натисненнями 0,5 с.

В часі пауз руки з грудини не знімають, пальці лишаються прямими, руки повністю випрямленими у ліктьових суглобах.

Якщо оживлення виконує одна людина, то на кожні два вдування вона виконує 15 натиснень на грудину. За хвилину слід виконати не менш 60 натиснень та 12 вдувань.

Якщо в оживленні приймають участь дві особи, співвідношення «дихання-масаж» складає 1:5. У часі штучного вдиху потерпілого той, що виконує масаж серця натиснення не виконує.

Якщо реанімаційні заходи здійснюються як слід шкірні покрови рожевіють, зіниці звужуються, самостійне дихання відновлюється. Пульс на сонних артеріях в часі масажу мусить добре відчуватись. Після відновлення серцевої діяльності та визначення доброго пульсу масаж серця негайно припиняють, продовжуючи штучне дихання у разі слабкого дихання потерпілого. З відновленням повноцінного самостійного дихання штучне дихання також припиняють.

Перенесення або перевезення потерпілого

Для перенесення потерпілого наслідком травми використовують ноші, які слід швидко принести до місця пригоди та поставити поряд з потерпілим, з боку ураженої частини тіла.

В часі піднімання, перенесення та перевезення потерпілого необхідно не завдавати йому непокою та болю, не припускати струшень, не надавати йому незручного або небезпечного положення.

Піднімати потерпілого та класти його на ноші слід обережно, без хапанини та поспіху. Найкраще це робити втрьох, стоячи на одному коліні з одного боку потерпілого (де немає ушкоджень), причому один з тих, що піднімають потерпілого, підсовує руки під його голову та лопатки, другий - під поперек та під верхню частину стегон, а третій - під стегна та голмілки.

Слід не переносити потерпілого до нош, а лише підняти його, не встаючи з колін з тим, щоб хтось інший підсунув в цей час ноші під потерпілого. Особливо важливо це при різних переломах. При переломах хребта, якщо ноші м’які, а також у разі перелому нижньої щелепи, коли потерпілий задихається його слід класти на ноші долілиць.

Переносити потерпілого на ношах можна вдвох або у чотирьох. По рівному місцю потерпілого несуть ногами наперед, а при підійманні до гори або по сходах навпаки - головою наперед.

Щоб не гойдати ноші, носії мусять іти не в ногу, піднімаючи ноги можливо менше, та дещо зігнувши їх у колінах, щоб уникнути струсів.

Знімаючи потерпілого з нош, слід діяти таким же чином, як при його підніманні на ноші з землі, ноші необхідно негайно віднести на місце до цеху.

При перевезенні важкопотерпілого, якщо є відповідна можливість, слід потерпілого перевозити на тих же ношах, поставивши їх до машини. Необхідно бути завжди готовими для перенесення потерпілих без нош. Потерпілого переносять звичайно удвох. Для цього найзручніше зробити для нього сидіння з чотирьох або з трьох рук.

У першому випадку потерпілий охоплює за плечі носіїв, у другому - один з носіїв свою вільну руку кладе на плече другого носія.

Додаток 21 Рекомендований

Рекомендації щодо оснащення об’єктів первинними засобами пожежогасіння

  1. До первинних засобів пожежогасіння відносяться: вогнегасники; пожежний інвентар ( покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати); пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).
  2. Для визначення видів та кількості первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.
  3. Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для стажерок відкритих установок.

Якщо в одному приміщенні знаходяться декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.

  1. Покривала (з матеріалів, вказаних у п.1 цього додатку) повинні мати розмір не менше 1 м х 1 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж в разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до величин: 2 м х 1,5 м, 2 м х 2 м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів «А», «В», «D», (Е).
  2. Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та наявності горючих матеріалів, а також на території об’єктів. Їхня кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250-300 кв.м захищуваної площі.
  3. Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.00983 повинні мати місткість не менше 0,2 куб.м і бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 0,008 куб.м.
  4. Пожежні щити (стенди) встановлюються на теріторії об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площину 5000 кв.м.

До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщуються на ньому, слід включати: вогнегасники - 3 одиниці, ящик з піском - 1 одиниця, покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром до 2 м х 2 м - 1 одиниця, гаки - 3 одиниці, лопати - 2 одиниці, ломи - 2 одиниці, сокири - 2 одиниці.

  1. Ящики для піску повинні мати місткість 0,5;1,0 або 3,0 куб.м та бути укомплектованими совковою лопатою.

Вмістилища для піску, що є елементом констукції пожежного стенду, повинні бути місткістю не менше 0,1 куб.м. Конструкція ящика (вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів.

  1. Склади лісу, тари та волокнистих матеріалів слід забезпечувати збільшеною кількістю пожежних щитів з набором первинних засобів пожежогасіння, виходячи з місцевих умов.
  2. Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників:
    1. Вибір типу та визначення потрібної кількості вогнегасників здійснюється за таблицями 1 або 2 в залежності від їх вогнегасної спроможності, граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні або об’єкті (стандарт ISO № 3941-77):

клас А — пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);

клас В — пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються;

клас С — пожежі газів;

клас Д — пожежі металів та їх сплавів;

клас (Е)* — пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.

Крім перерахованих параметрів, береться до уваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

  1. Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) обумовлений розмірами можливих осередків пожеж; у разі збільшених їх розмірів рекомендується використовувати пересувні вогнегасники (таблиця 2).

Для гасіння великих площ горіння, коли застосування ручних та пересувних вогнегасників є недостатнім, на об’єкті мають бути передбачені додатково ефективні засоби пожежогасіння.

  1. В таблицях 1 та 2 знаком «++» позначені рекомендовані до оснащення об’єктів вогнегасники, знаком «+» — вогнегасники, застосування яких допускається в разі відсутності рекомендованих та за наявності відповідного обгрунтування; знаком «-» — вогнегасники, котрі не допускаються для оснащення об’єктів.
    1. Необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, вибираючи вогнегасник з відповідною температурною межею використання.
    2. Якщо на об’єкті можливі комбіновані осередки пожеж, то перевага у виборі вогнегасника віддається більш універсальному щодо області застосування.
    3. Для граничної площі приміщень різних категорій (максимальної площі, захищуваної одним або групою вогнегасників) необхідно передбачати кількість вогнегасників одного з типів, зазначену в таблицях 1 та 2 перед знаками «++» або «+».
    4. Громадські будівлі та споруди повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників.
    5. Комплектування технологічного устаткування вогнегасниками здійснюється відповідно до вимог технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки, затверджених у встановленому порядку.
    6. Комплектування імпортного устаткування вогнегасниками здійснюється згідно з вимогами договору на його поставку.
    7. У місцях зосередження коштовної апаратури й устаткування кількість засобів пожежогасіння може бути збільшена.
    8. Коли від пожежі захищаються приміщення з OM, телефонних станцій, музеїв, архівів тощо, слід враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.
    9. Виробничі приміщення категорії Д, а також ті, які містять негорючі речовини й матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 кв.м. необхідність установлення вогнегасників у таких приміщеннях визначають власники підприємств.
    10. Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд; 30 м — для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м — для приміщень категорій В, Г; 70 м — для приміщень категорії Д.
    11. За наявності декількох невеликих приміщень з однаковим рівнем пожежонебезпеки кількість необхідних вогнегасників визначається згідно з п. 10.13 та таблицями 1 або 2 з урахуванням сумарної площі цих приміщень.

Додатковий клас, прийнятий у ППБ для позначення пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок

  1. Окремі пожежонебезпечні виробничі установки (фарбувальні камери, загартовувальні ванни, випробувальні стенди, установки для миття та знежирювання деталей, сушильні камери тощо) обладнуються не менше ніж двома вогнегасниками кожна або одною стаціонарною установкою пожежогасіння.
    1. Окремо розташовані відкриті ректифікаційні, адсорбційні колони та інші технологічні установки забезпечуються вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами. Їх кількість визначається адміністрацією об’єкта залежно від потужності установок та кількості горючих легкозаймистих рідин і газів, які містяться в апаратах.
    2. У місцях наявності великої кількості ЛЗР, ГР та легкогорючих матеріалів (каучук, гума тощо) доцільно встановлювати стаціонарні або пересувні вогнегасники типу ОВП-100, ОУ-25, ОУ-80, ОП-100, ОПА-100, ОП-250 і подібне.
    3. Приміщення, обладнані автоматичними стаціонарними установками пожежогасіння, забезпечуються вогнегасниками на 50%, виходячи з їх розрахункової кількості.
    4. Приклади визначення кількості та типу вогнегасників за таблицями 1 і 2 з урахуванням вимог п.10.13:
  • приміщення категорії А площею 970 кв. м (клас пожежі — В) повинне захищуватися п’ятьма порошковими вогнегасниками типу ОП-10 (таблиця 1). Відстань між вогнегасниками та місцями можливого загоряння повинна становити не більше 30 м;

Рекомендації щодо оснащення приміщень переносними вогненасниками

  • приміщення категорії Д площею 1200 кв.м повинне захищатися двома вогнегасниками ОУ-5 (таблиця 1) (для гасіння загорянь електродвигунів верстатів). Відстань між вогнегасниками та місцями можливого загоряння не більше 70 м.

Категорія

приміщенн

я

Гранична захищуваль на площа, кв.м

Клас

пожеж

і

Пінні та водні вогнегасник и, міткістю 10 л

Порошкові

вогнегасники

Хладонові

вогенгасни

ки

місткістю 2 (3) л

Вуглекислотн

і

вогнегасники міскістю, л

2

5

10

2 (3)

5 (8)

А, Б, В

200

А

2++

-

2+

1++

-

-

-

(горючі

В

4+

-

2+

1++

4+

-

-

гази і

С

-

-

2+

1++

4+

-

-

рідини)

Д

-

-

2+

1++

-

-

-

(Е)

-

-

2+

1++

-

-

2++

В

400

А

2++

4+

2++

1+

-

-

2+

Д

-

-

2+

1++

-

-

-

(Е)

-

-

2++

1+

2+

4+

2++

Г

800

В

2+

-

2++

1+

-

-

-

С

-

4+

2++

1+

-

-

-

Г, Д

1800

А

2++

4+

2++

1+

-

-

-

Д

-

-

2+

1++

-

-

-

(Е)

-

2+

2++

1+

2+

4+

2++

Громадські

800

А

4++

8+

4++

2+

-

-

4+

будівлі та

(Е)

-

-

4++

2+

4+

4+

2++

споруди