Питання «яка група з електробезпеки потрібна нашому працівнику» щороку ставлять тисячі кадровиків і керівників дільниць. Відповідь залежить не від бажання роботодавця, а від того, що людина фактично робить з електроустановками — і від напруги, з якою вона працює.
Групи присвоюються від I до V і відображають рівень підготовки персоналу відповідно до Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів. Чим вища група, тим складніші роботи дозволено виконувати самостійно і тим більший обсяг відповідальності.
I група — для неелектротехнічного персоналу, який працює з обладнанням, де є ризик ураження струмом: прибиральники в цехах, оператори верстатів, персонал, що користується електроінструментом. Це не повноцінне навчання з іспитом, а інструктаж з подальшою перевіркою засвоєння, який проводять на самому підприємстві з визначеною періодичністю.
II група — початковий рівень для електротехнічного та електротехнологічного персоналу. Дає елементарне уявлення про небезпеку струму, вимагає знання правил надання домедичної допомоги при ураженні електрикою, але не дає права на самостійне обслуговування установок.
III група — робочий рівень для більшості електриків. Право самостійно обслуговувати електроустановки, бути виконавцем робіт, а за певних умов і членом бригади в установках понад 1000 В.
IV група — для тих, хто відповідає за електрогосподарство, керує роботами, готує робочі місця та видає наряди. Це рівень, який найчастіше шукають підприємства для призначення відповідального за електрогосподарство.
V група — найвища, для персоналу, що працює в установках напругою понад 1000 В на керівних інженерних позиціях і несе відповідальність за організацію робіт.
Перескочити через ступінь не можна. Для присвоєння наступної групи потрібен мінімальний стаж роботи в попередній, і цей стаж різниться залежно від освіти працівника: людина з профільною вищою освітою рухається швидше, ніж працівник без спеціальної підготовки. Саме тому спроби одразу отримати IV групу «бо так у вакансії написано» упираються не в гроші, а в календар.
Тут діє просте правило з важливим нюансом. Персонал, який безпосередньо обслуговує електроустановки, виконує в них ремонтні, монтажні чи налагоджувальні роботи або здійснює оперативні перемикання, проходить перевірку знань щорічно. Інженерно-технічні працівники, які не належать до цієї категорії, — рідше.
Позачергова перевірка потрібна після порушення правил безпеки, за вимогою органів державного нагляду, при перерві в роботі, а також при переведенні на іншу посаду, якщо нові обов'язки вимагають додаткових знань.
Найпоширеніша помилка підприємств — вести облік «за посвідченням», а не за фактичною роботою. Людина рахується інженером, але щодня лазить у щитову — отже, перевірку вона має проходити щороку, і жодна посада в трудовій цього не змінює.
Присвоєння та підтвердження груп проводиться комісією за результатами навчання й перевірки знань, з оформленням протоколу та посвідчення. НВЦ «Професійна безпека» проводить навчання з електробезпеки з присвоєнням і підтвердженням груп допуску — в очному форматі в Києві та Львові й дистанційно для підприємств по всій Україні.
Практична порада наостанок: складіть таблицю, де для кожного працівника вказані фактичні обов'язки, чинна група й дата останньої перевірки. У більшості компаній після такої вправи знаходиться щонайменше одна людина, яка виконує роботи, на які її група не дає права. Дешевше виявити це самостійно, ніж під час розслідування.
