Новини
1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих є особами працездатного та репродуктивного віку, епідемія негативно впливає на соціально-економічний розвиток країни та створює загрозу національній безпеці. Світовий досвід свідчить, що поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу призводить до зменшення тривалості життя, зростання потреби в медичних послугах, загострення проблем бідності, соціальної нерівності та сирітства, подолання яких потребує постійного збільшення видатків з державного бюджету.

Законом України від 20 жовтня 2014 року № 1708-VII затверджено Загальнодержавну цільову соціальну програму протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки, якою передбачено заходи спрямовані на підтримку людей, які живуть з ВІЛ, зокрема дотримання їх прав. Відповідно до положень Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог статті 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників за підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД. Відповідно до умов статті 4 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» держава гарантує забезпечення: реалізації послідовної політики, спрямованої на формування толерантного ставлення до людей, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, та людей, які живуть з ВІЛ.

Порушення права на рівність людей, які живуть з ВІЛ у сфері праці має місце, і таке порушення проявляється у вигляді стигми і дискримінації. Стигма — це прояви негативного ставлення на рівні думок та висловлювань, а дискримінація — це прояви негативного ставлення на рівні дій, в тому числі порушення прав людини. Дискримінація у сфері праці людей з ВІЛ — ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі у сфері праці, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними та прямо передбачені законодавством України. Зокрема, таке виключення стосується випадків передбачених законодавством: обов'язкового проходження первинного (періодичного) медичного огляду та передбачені протипоказання на виконання певної роботи.

Згідно вимог статті 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» звільнення з роботи, відмова у прийнятті на роботу, обмеження інших прав людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також обмеження прав їхніх рідних і близьких на цій підставі забороняється. Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права людей, які живуть з ВІЛ, їхніх рідних і близьких, можуть бути оскаржені до суду. Звернення до суду є основною формою захисту від дискримінації у сфері праці. Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися до суду із заявою про відновлення порушених прав, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. До юридичного складу виявлення дискримінації у сфері праці відносно працівника включається перш за все, факт наявності трудових правовідносин, тобто укладення трудового договору, та факт дії чи бездіяльності роботодавця, що спричинило нерівне ставлення до позивача. Реалізація права на захист до суду не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.

За наявності підстав роботодавці за допущення дискримінації у сфері праці несуть відповідальність встановлену законодавством. Зокрема, за порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів дискримінаційних ознак може бути кваліфіковане, як суспільно небезпечне діяння, яке містить склад злочину передбаченого статтею 161 Кримінального кодексу України — порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками, якою встановлена відповідальність — штраф від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого, а за ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, — караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Обов'язком держави є попередження всіх форм дискримінації на робочому місці, зокрема через ВІЛ-позитивний статус. Це стосується й роботодавців приватного сектору. У більшості випадків міфи та дезінформація про ВІЛ/СНІД породжують відчуженість та дискримінацію у сфері праці. Роботодавці не мають стояти осторонь проблеми розповсюдження ВІЛ/СНІДу, а мають підвищувати безпеку своїх співробітників. Висока ефективність досягається шляхом запровадження на рівні підприємства програм профілактики на робочому місці та вжиття заходів толерантного ставлення між працівниками. Програма повинна ґрунтуватись на сучасні уявлення про ВІЛ/СНІД, в тому числі на знання про наявність/відсутність ризику інфікування на робочому місці. Реалізація таких заходів має відбуватись за участю соціальних партнерів — профспілок. На сьогодні профілактика ВІЛ/СНІДу, зокрема у виробничому середовищі, має виняткову значимість.



До списку новинВпередНазад