Питання сертифікації, стандартизації та регулювання обігу бронежилетів в Україні має вирішальне значення для забезпечення безпеки як військовослужбовців, так і цивільного населення, залученого до оборонних заходів. В умовах повномасштабної війни, українська нормативна база була змушена швидко адаптуватися до сучасних викликів. Нижче розглянуто ключові законодавчі акти, технічні стандарти та інші нормативні документи, що регулюють виготовлення, продаж і використання такого спорядження як бронежилет в Україні.
До 2014 року в Україні фактично не існувало розвиненої системи стандартів для бронезахисного спорядження, зокрема бронежилетів. Основним орієнтиром були стандарти колишнього СРСР або адаптовані міжнародні документи. Проте з початком бойових дій було ухвалено низку нормативів, які лягли в основу нової системи оцінювання якості та надійності засобів індивідуального захисту.
Головним технічним стандартом для бронежилетів є ДСТУ В 4103:2021 «Засоби індивідуального бронезахисту. Загальні технічні вимоги». Цей документ регламентує рівні захисту, методики випробувань, допустимі матеріали, а також умови експлуатації та маркування продукції. Він узгоджується з міжнародними підходами, зокрема STANAG 2920 (стандарт НАТО) та американським NIJ (National Institute of Justice).
ДСТУ В 4103:2021 вводить поняття класів бронезахисту згідно з українською системою — від 1 до 6 класу. При цьому 1 клас забезпечує мінімальний рівень захисту (переважно від пістолетних куль), а 6 клас — максимальний (від бронебійних кулеметних набоїв). Також у стандарті прописано, що плити бронежилетів повинні проходити серію обстрілів, включаючи випробування на багатократне влучення, температурну стабільність і вологу.
Паралельно, на практиці часто використовуються позначення за системою NIJ (наприклад, Level IIIA, Level III, Level IV), оскільки багато бронеплит постачаються з-за кордону або виготовляються з урахуванням американських технічних умов.
На території України виробники та імпортери зобов’язані отримувати сертифікат відповідності на бронежилети. Такий сертифікат видається після проходження продукцією лабораторних випробувань у спеціалізованих сертифікаційних центрах, наприклад у Державному науково-дослідному інституті МВС України.
Маркування бронежилетів має містити інформацію про клас захисту, модель, серійний номер, дату виготовлення, строк придатності та попередження щодо умов використання. У разі порушення вимог до маркування продукція може бути вилучена з обігу.
До 2022 року бронежилети належали до категорії товарів подвійного призначення, їх імпорт та експорт потребував спеціального дозволу Держекспортконтролю. Проте на початку повномасштабного вторгнення було ухвалено постанови Кабміну, які тимчасово скасували ці обмеження для спрощення гуманітарного постачання. Зокрема, Постанова КМУ №246 від 6 березня 2022 року дозволила ввозити бронежилети без ліцензії, за умови використання їх для потреб оборони.
Окрему категорію складають закупівлі за державним замовленням. Вони регламентуються законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі», а також наказами Міноборони, які можуть визначати додаткові вимоги до технічних характеристик бронежилетів та гарантій з боку постачальників.
Офіційна нормативна база також передбачає вимоги до умов зберігання засобів бронезахисту. Виробники зобов’язані інформувати про температурні та вологісні обмеження. Зазвичай бронежилети зберігаються при температурі від -25 до +55°C у приміщеннях без прямого сонячного світла.
У випадку пошкодження або закінчення терміну експлуатації бронежилет підлягає утилізації згідно з вимогами щодо безпечного поводження з полімерними матеріалами та металами. У військових підрозділах зазвичай ведеться облік експлуатаційного ресурсу кожного бронежилета.
У 2023–2024 роках в Україні тривав процес адаптації нормативної бази до стандартів НАТО. Було оновлено вимоги до імпортної продукції, посилено контроль за якістю бронеплит та їх відповідністю заявленому класу. У сфері волонтерських поставок часто виникають труднощі з офіційною реєстрацією виробів, особливо якщо вони виготовлені кустарним способом або на основі іноземних стандартів без відповідної сертифікації.
Також виникла проблема фальсифікації маркування. Окремі виробники вказують завищений рівень захисту без підтвердження реальними випробуваннями. У зв'язку з цим Міноборони, СБУ та інші органи посилили перевірки якості бронежилетів, особливо в контексті закупівель для ЗСУ та ТРО.
Українська нормативна база щодо бронежилетів поступово наближається до міжнародних стандартів, однак потребує подальшого вдосконалення. Створення єдиного реєстру сертифікованих виробів, посилення контролю за імпортом, а також підтримка вітчизняних виробників високоякісної бронезахисної продукції — це ключові завдання найближчого часу.
Джерело: Specprom-KR
