Керівники підприємств малого,
середнього бізнесу та приватних
фірм мало обізнані з промисловою
гігієною та технологічною
дисципліною на виробництві або
взагалі не усвідомлюють їх
значення. Більшість з них не знає
санітарного законодавства. Нові
роботодавці не виділяють кошти на
поліпшення умов праці найманих
працівників. На більшості з цих
підприємств немає пунктів охорони
здоров’я, захворюваність з
тимчасовою втратою працездатності
не аналізується. Хворі працівники
практично не перебувають на
лікарняних листках.
Почастішали випадки, коли
керівники підприємств чинять опір
та створюють усякі перепони
держсанепідслужбі під час
складання санітарно-гігієнічних
характеристик та розслідування
випадків професійних захворювань.
Тож звертатися по допомогу у
розслідуванні професійних
захворювань держсанепідслужба
змушена до районної та міської
прокуратури. Характерний приклад —
розслідування профзахворювання у
лаборанта АТ «Силікат» у 2003 р. І це
не поодинокий випадок. Фахівці
держсанепідслужби юридично не
захищені від необгрунтованого
втручання у їхню діяльність
адміністрації підприємств.
Роботодавцями практично не
виконується п. 76 Порядку
розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на
виробництві, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів від
25.08.2004 р. № 1112, щодо організації
розслідування причин виникнення
профзахворювань. Розслідування
здійснюються лише за ініціативи
держсанепідслужби.
Проблемним є і механізм взаємодії з
управлінням виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань щодо
участі його представників у
розслідуванні професійних
захворювань, які перебирають на
себе функцію експертизи якості
складених СЕС характеристик умов
праці на робочих місцях, начебто
здійснювати експертну оцінку
якості діяльності СЕС з
відповідних питань є їх
завданням.
Одним з болючих питань є
несвоєчасне виявлення професійної
патології у хворих, що певною мірою
зумовлено неякісним медичним
обслуговуванням працюючих. І
наслідок — запізніле виявлення
професійної патології, коли
професійна реабілітація
працівника вже неможлива.
Внаслідок руйнування цехової
медичної служби не проводиться у
динаміці спостереження за станом
здоров’я працюючих. Так, у зв’язку
з ліквідацією медико-санітарної
частини при АТ «Одессільмаш»,
одного з найбільших промислових
підприємств міста, не виконується
відповідний комплекс
лікувально-профілактичних
заходів: спочатку установа була
скорочена до рівня поліклініки,
потім до медпункту, а зараз там
залишено лише одного головного
лікаря. Тож і не дивно, що у минулому
році на цьому підприємстві одному
працівникові встановлено
профзахворювання. Аналогічна
ситуація й у філії АТ «Стальканат»,
«Лукойл-ОНПЗ»,
«Ексімнафтопродукт» (всі у
Суворовському районі міста),
«Краян» (Малиновський район).
Досі обласним і міським
управліннями охорони здоров’я не
виконується наказ МОЗ України від
23.02.2000 р. № 33 щодо введення до
штатного розпису відповідних
лікувально-профілактичних
закладів посади профпатолога.
Одеською міською СЕС за підтримки
Центру професійного здоров’я
ініційовано тематичні виїзні курси
з профпатології. З 22
лікувально-профілактичних
закладів міста, що здійснюють
профілактичні медогляди, фахівці з
відповідною підготовкою є у 17. У 1996
р. відповідну підготовку мали
фахівці у 7
лікувально-профілактичних
закладах міста.
Для практичної діяльності лікаря з
гігієни праці не завадило б мати
Інструкцію з експертної оцінки
якості профілактичних медоглядів,
про яку згадується у п. 3.1.17
Положення про медичний огляд
працівників певних категорій і яка
досі до санепідслужби не надійшла
(незважаючи на набуття чинності
документа з 31.03.94 р. згідно з наказом
МОЗ України № 45). Одеською міською
СЕС самостійно за участі Центру
професійного здоров’я з даного
питання розроблено методичні
рекомендації для районних СЕС
міста.
Певну увагу необхідно звернути на
недостатнє і несвоєчасне
забезпечення СЕС 2-го рівня
нормативними документами. За
наявності в Одесі об’єктів чорної
металургії немає ДСП 3.3.1.038-99
Санітарні правила для підприємств
чорної металургії. Немає і СП №
4224-86 Санітарні правила для
процесів обробки металів різанням,
ДСП 3.3.3.034-99 Санітарні правила для
виробництва зварювальних
матеріалів, ДСП 3.3.2.032-99 Санітарні
правила для водіїв автотранспорту,
СП 5183-90 Санітарні правила для
виробництва меблів, СП № 1889-79
Санітарні правила устрою та
утримання підприємств шкіряної
промисловості та ін. Зазначені
нормативні документи так і не
надійшли до міської СЕС для
подальшого їх впровадження у
держсанепіднагляд безпосередньо
на місцях.
У зв’язку з утворенням об’єктів
нових напрямів господарської
діяльності постала необхідність у
розробці ряду нових санітарних
норм та правил. Останніми роками
різко зросла кількість майстерень,
пунктів ремонту та станцій
технічного обслуговування
автомобілів, кількість яких
постійно збільшується. Але при
цьому нормативні документи від МОЗ
до санепідслужби не надходили.
Аналогічна ситуація з
копіювальними дільницями, пунктами
ремонту побутової техніки та
автозаправними станціями, які
останніми роками набули особливого
поширення.
Виходячи з вищевикладеного, зараз
вже недостатньо спрацьовують
Інструкція по санітарному
утриманню приміщень і обладнанню
виробничих підприємств № 658-66 (у 2006
р. вона святкує 40-річний ювілей) та
Санітарні правила організації
технологічних процесів та
гігієнічні вимоги до виробничого
обладнання (СП № 1042-73). Свого часу
вони були універсальними під час
здійснення держсанепіднагляду, але
не пройшли реєстрацію у Мін’юсті.
Впровадження більш досконалих
технологій ускладнить
застосування Санітарних правил при
фарбувальних роботах із
застосуванням ручних розпилювачів
(СП № 991-72), Санітарних правил при
зварюванні, наплавленні, різанні
металів (СП №1009-73), Санітарних
правил організації процесів паяння
дрібних виробів сплавами, які
містять свинець (СП № 981-72) та
інших, які давно не переглядались.
Відсутність реєстрації у Мін’юсті
вищезазначених документів
ускладнює на місцях діяльність
посадових осіб держсанепіднагляду
щодо вжиття всіх передбачених
санітарним законодавством заходів,
у т. ч. фінансових санкцій за
порушення санітарного
законодавства, затвердженого
наказом МОЗ України від 20.07.1995 р. №
135.
Відсутність санітарних правил щодо
складу, порядку розробки і
погодження проектної і
передпроектної документації
ускладнює діяльність посадових
осіб держсанепідслужби на місцях у
разі виявлення порушень,
передбачених пп. 1.2.1-1.2.3
вищезазначеного Порядку. Діючі
відповідні ДБН А.2.2-3-2004 Склад,
порядок оформлення, погодження і
затвердження проектної
документації для будівництва,
якими керуються лікарі з гігієни
праці під час державної
санітарно-епідемічної експертизи
проектної документації на
споруджувані (або ті, що підлягають
реконструкції) об’єкти, є
будівельними нормами.
За наказом МОЗ від 23.02.2000 р. № 33 під
час розрахунку навантаження на
одного лікаря з гігієни праці і
одного помічника враховується
кількість працюючих на
підконтрольних підприємствах. При
цьому не береться до уваги щорічний
приріст об’єктів нагляду (середній
багаторічний показник по Одесі —
(+100), кількість яких з кожним роком
збільшується за рахунок створення
нових об’єктів недержавних форм
власності. А це позначається і на
кількості приписів, вжитих заходів,
що аж ніяк не залежить від
кількості працюючих на об’єкті.
Реальне підтвердження цьому —
Суворовський та Малиновський
райони м. Одеси, на території яких
розташовано 2/3 промислових
підприємств міста.
На місцях не реалізується ст. 38
Закону «Про забезпечення
санітарного та епідемічного
благополуччя населення» щодо
забезпечення посадових осіб, які
безпосередньо здійснюють
перевірки об’єктів нагляду,
проїзними документами на
відповідні види транспорту, що
негативно позначається на
своєчасності обстеження
підприємств та на оперативності
виконання доручень і
функціональних обов’язків
спеціалістами.
Слід зазначити також, що структурні
підрозділи закладів
держсанепідслужби мають слабку
матеріально-технічну базу,
недостатньо забезпечені
нормативними документами,
копіювальною та сучасною
комп’ютерною технікою, модемним
зв’язком, виходом до Internet та
електронною поштою, що
позначається на своєчасності і
якості опрацювання
аналітично-інформаційних
матеріалів.
Це болючі питання не тільки
гігієністів праці Одеси, а й всієї
Одеської області. Ми впевнені, що ці
проблемні питання характерні для
всієї держсанепідслужби країни.
Тому, виходячи з вищевикладеного,
можна дійти висновку, що для
поліпшення роботи СЕС
необхідно:
1. Внести корективи або переглянути
Посадові інструкції лікаря з
гігієни праці, затверджені
заступником Головного державного
санітарного лікаря Української
РСР у 1978 р.
2. Відпрацювати механізм взаємодії
держсанепідслужби з дирекцією
Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві
та профзахворювань під час
розслідування профзахворювань.
3. Розробити нові санітарні норми і
правила з урахуванням нових
напрямів діяльності (пункти
ремонту та станції технічного
обслуговування автомобілів,
копіювальні дільниці, пункти
ремонту побутової техніки,
автозаправні станції і т. ін.).
4. Переглянути інструкції по
санітарному утриманню приміщень і
обладнанню виробничих підприємств
№ 658-66, СП № 1042-73, СП № 991-72, СП №
1009-73, СП №981-72 та ін., які мають
значний термін дії (понад 30 років) з
подальшою реєстрацією їх у
Мін’юсті.
5. Своєчасно забезпечувати
нормативними документами
санепідстанції хоча б 2-го
рівня.
6. Розробити санітарні правила
щодо складу, порядку розробки і
погодження проектної і
передпроектної документації з їх
реєстрацією у Мін’юсті.
7. Переглянути навантаження на
одного лікаря та одного помічника
лікаря з гігієни праці з
урахуванням сучасних реалій.
8. Забезпечити виконання ст. 38
Закону «Про забезпечення
санітарного та епідеміологічного
благополуччя населення» відносно
забезпечення посадових осіб
проїзними документами на проїзд у
місцевому транспорті.
9. Забезпечити структурні
підрозділи сучасною
матеріально-технічною базою.
І. КЛІМЕНТЬЄВ, головний державний
санітарний лікар м. Одеси; М.
ГАВРИЛЕНКО, завідувачка відділу
гігієни праці Одеської міської СЕС
