Статьи

2008-011.jpg Сергій Олександрович СТОРЧАК — Голова Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, доктор технічних наук, професор, член президії, академік Академії гірничих наук України, заслужений працівник промисловості України. Він є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки за наукове обгрунтування видобутку корисних копалин під діючими промисловими об’єктами та рудопородними масивами, що дало змогу запровадити сучасні методи розробки родовищ з використанням комплексного освоєння мінеральних ресурсів і підштовхнуло до розвитку гірничо-металургійного комплексу країни на вітчизняних сировинних запасах залізних руд.
Автор понад 70 наукових праць, 16 винаходів.
Нагороджений усіма знаками «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть».

Промислова безпека зі всіма своїми проблемами і наслідками давно вийшла за межі виробництва — і в територіальному, і в соціальному плані. Трагедія в Дніпропетровську, що сталася у жовтні 2007 р., коли вибух газу висадив у повітря житловий будинок, поховавши під уламками десятки людей, ще раз довела: виробничі аварії рикошетом б’ють по всьому суспільству. Це не тільки втрата основних фондів і кваліфікованих кадрів. Це завжди — сльози вдів і осиротілих дітей, покалічені долі та зруйновані сім’ї.
За великим рахунком, Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду стоїть на сторожі не лише конституційних прав громадян на безпечну працю, але й права на життя кожного з нас. Від його діяльності багато в чому залежить соціальний спокій країни, не кажучи вже про стан і розвиток економіки. Втім події останніх днів свідчать, що, схоже, цьому центральному органу виконавчої влади самому непогано було б отримати право на спокійну діяльність, перш ніж забезпечувати її іншим.
Голова Держгірпромнагляду С. Сторчак напередодні Всесвітнього дня охорони праці чутки про чергову хвилю реорганізації очолюваної ним структури не підтверджує і не спростовує, однак вважає таку хронічну нестабільність одним із основних чинників, що далеко не кращим чином позначається на роботі наглядової структури, зокрема й на стані промислової безпеки країни загалом.
— Останніми роками ми пережили не одну реорганізацію,— розповідає Сергій Олександрович. — Комітет двічі ліквідовували, передаючи його функції то Міністерству праці та соціальної політики, то МНС. Потім після того, як країна здригалася від чергової промислової катастрофи, знову відновлювали. Але ж поки триває реорганізація, державний нагляд за промисловою безпекою у країні практично паралізований. Він не може виконувати свої функції. Звідси, до певної міри, й аварії, і травматизм. А потім все необхідно розпочинати «з нуля». З системи держнагляду йшли досвідчені спеціалісти в ті структури, де була стабільність. Це на тривалий час негативно позначалося на якості нагляду, де ключовою фігурою є інспектор, на підготовку якого йдуть роки, оскільки він повинен знати виробничі процеси і технології навіть краще від головного інженера підприємства.
Про нас взагалі згадують, коли вдарить грім. Взяти хоча б дніпропетровську трагедію. Свого часу наша структура контролювала питання профілактики невиробничого травматизму, до яких, власне, і належать питання використання газу у побуті. Потім цю функцію передали Міністерству з надзвичайних ситуацій. Коли ж вибухнув житловий будинок у Дніпропетровську, саме наші спеціалісти, і тільки вони, змогли миттєво відреагувати на критичну ситуацію та виконати поставлені урядом завдання. Комітет узяв на себе технічне розслідування обставин аварії (тепер такі розслідування — знову у нашому віданні). Ми оперативно провели тотальні перевірки всіх спеціалізованих підприємств газопостачання. Те, що побачили, можна назвати одним словом — жах! До такого стану доведені ці підприємства. Проінформували Кабінет Міністрів, «Нафтогаз» про виявлені порушення. Зі свого боку терміново розробили і ввели в дію нові нормативні документи щодо держнагляду за використанням газу у побуті.
Така структура, як Держгірпромнагляд, сприяючи забезпеченню в державі промислової безпеки, виконує водночас з наглядовою ще й стабілізуючу функцію. А також, я б сказав, модернізуючу, оскільки вирішення питань безпеки праці передбачає введення прогресивних сучасних технологій. Тому надзвичайно важливо, особливо в сьогоднішніх реаліях, коли країна вибудовує цивілізовану ринкову економіку, щоб ця структура була дієздатною, а отже — незалежною від політичних розкладів. Її, навпаки, варто підсилювати новими повноваженнями, надавати нові функції, як це роблять, приміром, у Росії.
— Сергію Олександровичу, Ви працюєте в цій структурі вже багато років. Однак був період (знову ж таки, між черговими реорганізаціями), коли довелося попрацювати і в бізнесі. Чим займалися?
— Я прийшов у систему державного нагляду з виробничої сфери. Працював на шахтах виробничого об’єднання «Кривбасруда». Починав крипільником, потім став гірничим майстром, начальником дільниці, головним інженером і начальником шахти «Першотравнева-1». Тому після чергової ліквідації Комітету у 2005 р., природно, пішов знову на виробництво. Займався дуже цікавим для мене, як для гірничого інженера, питанням — пошуком нової технології збагачення окислених руд. Сьогодні ця справа надзвичайно актуальна для України, адже в її надрах розвідано мільярди тонн гематитових руд з великим вмістом заліза. Технології збагачення цього неоціненного ресурсу існували давно, однак вони не були економічно вигідними. Коли ж загострилася ситуація на ринку залізорудної сировини, всіх дуже зацікавила проблема збагачення саме гематитових руд. Були напружені пошуки, поїздки за кордон, де ці технології давно вивчені і дуже ефективно працюють. Ми запрошували в Україну наших колег — гірників із Сполучених Штатів Америки. І схему було знайдено. Тепер гірничо-збагачувальні комбінати окислених руд можуть на базі цієї схеми впровадити нову технологію переробки і збагачення гематитових кварцитів — удосконалену і набагато рентабельнішу, ніж традиційна магнітна сепарація. З огляду на те, що проблема застосування такої технології в Україні не вирішувалась протягом багатьох років, вважаю це своїм великим успіхом.

— Повернімось до теми Комітету. Що сьогодні найбільш актуальне в діяльності очолюваної Вами структури?

— Підвищити відповідальність роботодавців. Адже сьогодні Україна — чи не єдина країна в світі, яка звільнила власників від фінансової відповідальності за стан безпеки і травматизму на виробництві. З часу створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України (далі — Фонд) після аварій усі виплати бере на себе не роботодавець, а Фонд.
Тому ми ініціювали низку нормативно-правових актів, спрямованих саме на реалізацію цієї мети. По-перше, розробили проект Закону «Про промислову безпеку», який законодавчо визначає це нове для нашої країни поняття. Пропонуємо також зміни до закону про соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві, якими буде впроваджено механізм диференційованих страхових тарифів, коли внески у Фонд залежатимуть не тільки від фонду заробітної плати, як зараз, а й від стану виробничої безпеки: чим вищий рівень травматизму на підприємстві, тим більше коштів воно сплачує до Фонду. І навпаки.
Поки такі тарифи не запроваджені, пропонуємо, як альтернативний варіант, зобов’язати роботодавців компенсувати виплати Фонду після резонансних аварій. Запропоновані нами зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають суттєве (майже у 7 разів) збільшення розміру штрафу щодо порушника законодавства. Цими законодавчими нововведеннями ми змусимо керівників підприємств зайвий раз замислитись над тим, що власність — не тільки багатство, а насамперед велика відповідальність за життя і здоров’я тих, хто своєю працею забезпечує їм прибутки.

— Певно, Держгірпромнагляд, як будь-яка наглядова структура, перебуває в постійних конфліктах із власниками і керівниками підприємств?

— Зовсім ні. Якщо такі конфлікти і виникають, то це — винятковий випадок, який часто свідчить про те, що власник в гонитві за прибутками відверто нехтує правила безпеки. Головне для нас — не покарати роботодавця, а, виявивши недоліки, вказати йому, що необхідно зробити, аби на виробництві було наведено порядок з безпекою. Ми з ним не вороги, а навпаки — партнери в намаганні зробити усе можливе, аби в країні не гриміли вибухи, не калічились і не гинули люди в промислових катастрофах. Розумний керівник обов’язково прислухається до наших рекомендацій. Ще й буде за них вдячний. Адже це в першу чергу вигідно для нього самого — нещасні випадки на виробництві тягнуть за собою суттєві матеріальні збитки та економічні витрати.

— Однак зараз, коли набрав чинності новий Закон «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», керована Вами структура вимушена кардинально змінювати методи своєї діяльності?

— Норми цього Закону, певною мірою, — перші кроки до встановлення в Україні європейських стандартів взаємовідносин між державою і роботодавцями. Чи цілком готові ми до цього? Риторичне запитання.
Закон, безумовно, прогресивний, він захищає суб’єкти господарської діяльності від надмірної «уваги» фіскальних органів. Але з точки зору безпеки праці й виробництва чи доцільно, коли наглядовий орган має право перевіряти підприємство раз на 5 років, ще й за 10 днів попереджати про наступну перевірку? Одна справа, коли йдеться про підприємства, скажімо, сільськогосподарські. А якщо це вугільна шахта, металургійний або хімічний комбінат, де наші інспектори часто вимушені брати на себе повноваження відомчого нагляду і цілодобово тримати ситуацію під контролем?
У жодній цивілізованій країні світу нема таких законодавчих обмежень. У Конвенції Міжнародної організації праці чітко зазначено, що державні інспектори, які здійснюють нагляд за безпечними умовами праці, мають право без попереднього повідомлення, у будь-який час безперешкодно приходити на підконтрольне інспекції підприємство. Тому ми підготували пропозиції щодо внесення до цього Закону змін, які б виключили зі сфери його впливу здійснення державного нагляду за промисловою безпекою на об’єктах підвищеної небезпеки.
Діяльність Держгірпромнагляду завжди була спрямована на запобігання аваріям, а не на ліквідацію їх наслідків. Запропоновані нами зміни до законодавства якраз дозволять тримати під контролем держави стан безпеки в промисловому секторі.

— Яким зараз є цей стан?

— Аналіз стану промислової безпеки за минулий рік свідчить, що за промислового зростання на 10,2% загальний рівень травматизму знижено на 4,2%, або на 800 нещасних випадків. При цьому смертельний травматизм зріс на 9,2%, або на 99 нещасних випадків.
За перший квартал 2008 р., за умови сталого зростання виробництва, загальний рівень травматизму знизився на 6,8%, а смертельного — на 8,5 %.
Минулого року протягом однієї доби на виробництві траплялося в середньому майже 50 (49,8) нещасних випадків, у тому числі 3,2 — зі смертельними наслідками. За підсумками І кварталу цього року — у середньому 43 випадки, у тому числі 2,2 — зі смертельними наслідками.
Тобто безумовно можна говорити про тенденцію до зниження рівня виробничого травматизму. Про це свідчить і аналіз за останні 10 років. З 1996 р. в Україні рівень виробничого травматизму знизився у 3,5 разу, а смертельного — більше ніж у 1,5 разу.
Як кажуть класики, головне — поставити собі мету. І тоді обов’язково до неї прийдеш. Так ось, наша доволі амбітна, але абсолютно реальна мета — за постійного зростання промислового виробництва рівень виробничого травматизму в країні має не зростати, а знижуватись. І ми впевнені, що доведемо його до рівня розвинених країн.

Світлана ІСАЧЕНКО



До списку