Цього року святкування 50-річчя
Держгірпромнагляду збігається з
ювілеєм одного з найстаріших його
працівників — ЄРШОВА Сергія
Олександровича. Їхня діяльність
тісно пов’язана.
Держгірпромнагляд відіграв
провідну роль у його житті.
4 листопада С. Єршову
виповнилося 75 років. Його робота як
і раніше пов’язана із
забезпеченням безпеки праці
людини, тільки тепер він займається
цим, працюючи заступником
головного редактора журналу
«Охорона праці».
За трудові досягнення та активну
громадську діяльність С. Єршова
удостоєно державних і відомчих
нагород, нагороджено почесними
відзнаками Держгірпромнагляду,
Мінвуглепрому, інших міністерств і
відомств, Почесною грамотою
Кабінету Міністрів України.
Колектив редакції вітає Сергія
Олександровича з ювілеєм, бажає
здоров’я, довгих років життя,
сповненого творчих успіхів і
радощів. Редакція вдячна Вам,
Сергію Олександровичу, за Вашу
невтомну працю, за значний внесок у
становлення журналу, покращання
його тематики та професіонального
рівня.
Сьогодні журнал хоче ознайомити
читачів зі спогадами ветерана про
свою трудову біографію.
Інститут
У 1951 р. вступив до
Дніпропетровського гірничого
інституту (привабили висока
стипендія та форма з погонами).
Учився добре. Зі спеціальних
предметів особливий інтерес
викликали маркшейдерська справа,
вентиляція гірничих виробок і
пилогазовий режим, а також вибухові
роботи. Курс вентиляції викладав
відомий професор Ф. О. Абрамов, який
багато уваги приділяв розрахунку
провітрювання шахт, проблемам
боротьби з виділеннями метану,
вибуховістю вугільного пилу та
безпеки робіт на викидонебезпечних
пластах вугілля.
В інституті брав активну участь у
художній самодіяльності, займався
у балетній студії Палацу культури
студентів, тренувався у секціях
спортивної гімнастики та
акробатики.
Шахта
Після закінчення інституту в 1956 р.
був направлений у розпорядження
Мінвуглепрому (м. Сталіно), звідти у
Ворошиловградську область у трест
«Ворошиловвугілля» (м.
Паркомуна).
На шахті № 20—30 був призначений
помічником начальника дільниці
вентиляції. Через кілька місяців —
начальником дільниці ПВС
(пиловентиляційної служби). На
дільниці десятниками з вентиляції
та газомірниками у той час були
жінки. Вони мали право зупиняти
роботи при підвищеному вмісті
метану і явних порушеннях
вибухобезпечності
електрообладнання. ПВС — це
прообраз нинішньої дільниці ВТБ
(вентиляції та техніки безпеки).
Таким чином, із самого початку
трудової діяльності мені довелося
займатися питаннями охорони праці
(як тоді називали — техніки
безпеки).
До функціональних обов’язків
відділу ПВС входило також ведення
вибухових робіт, розрахунки
вентиляційних схем, контроль за
якістю провітрювання очисних і
підготовчих виробок і додержання
пилогазового режиму, складання
планів ліквідації аварій, які
узгоджувалися з командиром взводу
ВГРЧ, що обслуговує шахту, кожного
кварталу. Як тоді мені стали в
пригоді знання, одержані в
інституті!
У 1957 р. замість бензинових ламп
«Світло шахтаря», за допомогою яких
вимірювалася концентрація метану в
рудниковому повітрі, на шахтах
стали впроваджувати
газовизначники ШИ-2. На пропозицію
відділу техніки безпеки тресту
мені доручили навчати на курсах при
тресті працівників дільниць ПВС з
усіх шахт. Вивчалися будова приладу
й уміння вимірювати вміст метану.
Неодноразово брав участь у
перевірках стану провітрювання та
пилогазового режиму на шахтах
тресту за дорученням районної
гірничотехнічної інспекції.
У 1959 р. мені запропонували
працювати заступником головного
інженера на одній із шахт тресту.
Але після настійливих прохань
добився дозволу тресту на
переведення до 28-го ВГРЗ
(воєнізований гірничорятувальний
загін), дислокованого у м.
Паркомуна. Працював командиром
оперативного взводу при загоні, у
складі якого було 6 відділень,
пожежна та спецмашина з
гірничорятувальним обладнанням.
Через тиждень довелося брати
участь у ліквідації аварії на шахті
«Білоріченська». На травневі свята
під час ремонту вертикального
ствола обірвалася ремонтна
багатоповерхова кліть з 22
працівниками.
Оперативний взвод обслуговував 7
шахт. Доводилося також виїжджати на
аварії на інші шахти області.
Крім ліквідації аварій та надання
допомоги травмованим, до
обов’язків гірничорятувальних
підрозділів входило проведення
профілактичних заходів щодо
запобігання пожежам і вибухам
метану в шахтах і контроль за
підготовкою їх до ліквідації
можливих аварій. Плани ліквідації
аварій щоквартально узгоджувалися
з командиром взводу, що обслуговує
шахту.
Для періодичного контролю за
вмістом метану в гірничих виробках,
концентрацією вугільного пилу в
шахтному повітрі, а також за
вибуховістю осланцьованого
вугільного пилу набирачі проб
відповідно до графіка відбирали
проби повітря та пилу. Результати
аналізу направлялися на шахту, про
завищені концентрації
повідомлялося в інспекцію.
На особливо небезпечних шахтах
функціонували ПГРП (підземні
гірничорятувальні пункти), що
входили до складу взводу. Такий
пункт був на шахті № 10 імені Артема,
що обслуговувалася оперативним
взводом.
Командир пункту (командир
відділення) проводив профілактичну
роботу на шахті. Бійці ПГРП
чергували на підземному пункті,
оснащеному ізолюючими
респіраторами, саморятувальниками,
гірничорятувальним обладнанням, і
першими вживали заходів щодо
ліквідації пожежі, інших аварій та
порятунку людей. Цікаво, що на
початку 60-х років у шахті № 10 на
одному з вентиляційних горизонтів
була стайня, і вагонетки по
вентиляційному штреку возили
коні.
На початку 60-х років командний
склад ВГРЧ зобов’язали
здійснювати контроль за
додержанням правил безпеки. У
взводах ввели посаду помічника
командира з профілактики, усім
видали пломбіратори та дозволили
видавати приписи керівництву шахти
і навіть зупиняти роботи в разі
грубих порушень правил техніки
безпеки. Згодом було введено посади
заступників командирів загонів і
гірничорятувальних частин з
профілактики.
Шпіцберген
З 1964 р. по 1967 р. за договором з
трестом «Арктиквугілля» (Москва)
працював на острові Шпіцберген
командиром 2-го окремого
воєнізованого гірничорятувального
загону (ОВГРЗ) з підпорядкуванням
штабу ВГРЧ Мінвуглепрому СРСР.
Адміністративно входив до
опергрупи тресту. Крім двох взводів
на рудниках Баренцбург і Піраміда,
керував роботою пожежних
команд.
У складі комісій брав участь у
розслідуванні нещасних випадків на
шахтах. Двічі був головою комісії з
їх розслідування. Брав участь у
роботі комісії під час проведення
судово-медичної експертизи.
Вільний час присвячував художній
самодіяльності (танцював, керував
хором шахтоуправління), брав участь
у спортивних змаганнях з
норвезькими спортсменами.
Держгіртехнагляд УРСР
Після роботи на о. Шпіцберген у
жовтні 1967 р. мені запропонували
працювати у центральному апараті
Держгіртехнагляду УРСР старшим
інженером з нагляду за ВГРЧ і ГРС.
Тут і пізніше в
Держнаглядохоронпраці України
пропрацював 28 років. Впродовж 15
років був членом колегії
Комітету.
У 1967 р. Радою Міністрів УРСР на
Держгіртехнагляд було покладено
функцію нагляду за боєздатністю та
профілактичною роботою
воєнізованих гірничорятувальних
частин і газорятувальних служб
усіх галузей промисловості. Маючи
досвід роботи у ВГРЧ вугільної
промисловості, мені впродовж року
вдалося освоїти всі особливості
роботи гірничорятувальних служб у
гірничорудній галузі,
газорятувальних станцій у
хімічній, нафтогазопереробній,
металургійній промисловості.
За рішенням уряду в цей час
утворювалися воєнізовані частини з
ліквідації та запобігання
відкритим газовим і нафтовим
фонтанам під час буріння
свердловин у нафтовій, газовій
промисловості та геологорозвідці.
Активно сприяв організації та
становленню цих частин. Займався
підвищенням ефективності роботи
газорятувальних станцій на
підприємствах хімічної та
металургійної промисловості.
В управліннях округів
Держгіртехнагляду було введено
посади головних інспекторів з
нагляду за роботою ВГРЧ і ГРС,
тому контроль за діяльністю цих
служб з боку держави був своєчасним
і ефективним.
Комітет
У 1980—1992 рр., працюючи начальником
відділу кадрів і спецроботи і
будучи членом колегії Комітету,
багато уваги приділяв навчанню
інспекторського складу, а також
організації роботи інспекторів. Ще
раніше, працюючи головним
інспектором технічного відділу,
який очолював член колегії
Комітету Васьковський Євген
Людвигович, мені доводилося
вникати в особливості контрольної
роботи інспекторів у різних
галузях промисловості. Тоді
техвідділ займався організацією
нагляду, обліком і аналізом
нещасних випадків, контролем за
використанням вибухових
матеріалів, наглядом за роботою
ВГРЧ і ГРС і навіть за
організацією нагляду за роботою
геолого-маркшейдерських служб
гірничих підприємств.
У період, коли Комітет очолював
Дегтярьов Володимир Іванович, а
начальником технічного відділу був
Теличко Едуард Миколайович,
питанню вдосконалення наглядової
діяльності та зокрема організації
роботи державних інспекторів стали
приділяти першорядну увагу. У
положенні про організацію нагляду
було визначено всі його складові —
від планування роботи до
організації перевірок, видачі
приписів, контролю за їх
виконанням, веденням аналізу та
обліку виконаної роботи. Велика
увага приділялася технічному
навчанню інспекторів, перевірці
їхньої контрольної діяльності.
Після прийому на роботу інспектор
проходив навчання за спеціальною
програмою, вивчаючи директивні та
методичні матеріали з наглядової
діяльності, потім 10 днів стажувався
на підприємстві під керівництвом
досвідченого інспектора і після
цього, склавши іспит, одержував
посвідчення і допускався до
самостійної контрольної роботи.
Навчання (підвищення кваліфікації)
інспекторів і начальників
інспекцій проводилося на курсах
при профільних інститутах, де
викладали фахівці вищих навчальних
закладів, підприємств і
відповідальні працівники округів і
Комітету. Курси були тривалістю не
менше місяця. Програмами навчання
передбачалися як організація
наглядової діяльності, так і
особливості нової техніки й
технологій, основні небезпеки і
складності підконтрольних
виробництв. Вважалося, що рівень
знань інспектора як фахівця має
бути не нижчим за рівень знань
головного інженера
підприємства.
Удосконалення організації нагляду,
роботи інспекцій та інспекторів,
методи перевірки та оцінки їхньої
діяльності навіть розглядалися на
партійних зборах.
У 1993—1995 рр. на посаді заступника
начальника управління з
організації нагляду, а потім
технічного управління (начальників
управлінь тоді не було) активно
брав участь в удосконаленні
державного нагляду в різних
галузях економіки, створенні
структури й організації роботи
новоствореного Комітету по нагляду
за охороною праці
(Держнаглядохоронпраці).
З 1995 р. й до цього часу, працюючи
заступником головного редактора
журналу «Охорона праці» з
редакційно-видавничої роботи,
опанував спеціальність журналіста,
вивчив видавничу справу, основи
поліграфії. А результати праці
всього нашого творчого колективу
ви, шановні читачі, бачите кожного
місяця, одержуючи свіжий номер
нашого журналу.
