Того фатального дня група працівників одного з дочірніх підприємств виконувала на території відкритого акціонерного товариства очисні роботи вздовж стрічкового конвеєра, що подавав на склад сировину. Оскільки стрічка почала пробуксовувати, то один з робітників підійшов до змонтованого у суцільному огородженні привідного барабана люка, і, відчинивши його, почав підкладати між стрічкою і барабаном шматок руберойду, щоб у такий спосіб покращити зчеплення та продовжити роботу. При цьому його рука була захоплена стрічкою і намотана на барабан, а відтак – відірвана від тулуба разом з лопаткою… По дорозі в лікарню потерпілий помер внаслідок травматичного шоку.
(В повному обсязі матеріал читайте в журналі №1 2010 р.)р
Незважаючи
на те, що за висновком комісії зі
спеціального розслідування
відповідальність за трагедію в
першу чергу лягає на одного з
посадовців ВАТ, за вказівкою якого
у суцільному огородженні
привідного барабана було
змонтовано люк, прокуратура району
розпочала кримінальне
переслідування майстра дочірнього
підприємства А., в підпорядкуванні
якого перебував працівник, що
загинув. На думку слідчого, що була
викладена в пред’явленому
майстрові обвинуваченні, той «не
вжив заходів щодо додержання
правил охорони праці підлеглими
працівниками, не забезпечив
правильної організації і
безпечного ведення робіт,
безпечної експлуатації, технічного
обслуговування і ремонту
устаткування та механізмів, не
здійснював постійного контролю за
додержанням заходів безпеки, за
ходом виконання робіт і
додержанням працівниками вимог
інструкцій з охорони праці». У діях
майстра правоохоронець угледів
ознаки злочину, передбаченого
частиною другою ст. 272
Кримінального кодексу України.
Як бачимо, слідчий інкримінував майстрові цілий перелік порушень, у тому числі тих, що були допущені посадовими особами ВАТ, які є відповідальними за безпечну експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт устаткування та механізмів. Але в даному випадку на майстра ніхто обов’язків щодо здійснення технічного обслуговування та ремонту механізмів, організації їх безпечної експлуатації не покладав. Майстер, у свою чергу, теж не ставив перед своїми підлеглими, в тому числі перед працівником, який загинув, завдання щодо виконання інших, крім очисних, робіт, у тому числі щодо усунення пробуксовування конвеєра. У цьому легко переконатися, варто лише ознайомитися з виданим нарядом-допуском.
До того ж, висуваючи обвинувачення майстрові, прокуратура мала б зважити на те, що його бригада, була розділена на чотири групи, кожна з яких виконувала роботи в різних місцях, на відстані від 200 до 1500 м одна від одної. Хіба при такому розкладі майстер мав фізичну можливість, щоб контролювати дії всіх підлеглих? До речі, в момент нещасного випадку А. керував розвантаженням шлаку з вагонів, тобто перебував від місця кривавої події на відстані 200 м. Тож хіба була в нього можливість перешкодити робітникові покинути робоче місце, підійти до огородження барабана і засунути в змонтований у ньому люк руку, щоб підкласти шматок руберойду?
І ще. Працівник, який загинув, не був дитиною, а майстер – нянькою, яка повинна опікуватися нею щохвилини, щоб вона, бува, кудись не влізла. Відповідно до ст. 14 Закону «Про охорону праці» працівник зобов’язаний дбати про особисту безпеку і здоров’я в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства...
Справедливості ради слід зазначити, що слідчий прокуратури висунув також обвинувачення директору дочірнього підприємства, який, за висновками членів комісії, разом з ініціатором встановлення люка був визнаний відповідальним за настання нещасного випадку, оскільки не отримав від органів Держгірпромнагляду дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, допустив до них працівника, що загинув, без проведення йому вступного та первинного інструктажів з охорони праці, без професійної підготовки.
Чи об’єктивні обвинувачення, висунуті проти А.? Справа в тому, що в цьому випадку між його діями і нещасним випадком відсутній причинний зв’язок, оскільки майстер, як зазначалося вище, не доручав своєму підлеглому усувати пробуксовування конвеєра, який є об’єктом підвищеної небезпеки. А якщо так, то в даному випадку об’єктивна сторона злочину відсутня.
Оскільки ст. 272 Кримінального кодексу України передбачає знання обвинуваченим правил, порушення вимог яких йому інкримінується, то виникає цілком резонне запитання, чи мав їх майстер? Як свідчать факти, ні. Щоправда, до матеріалів кримінальної справи підшиті подані роботодавцем документи, відповідно до яких А. нібито за 10 місяців до трагедії пройшов навчання та перевірку знань з питань охорони праці в навчально-виробничому комбінаті, розташованому на території сусідньої області. Як потім з’ясувалося (після того, як обвинувачуваний заперечив цей факт), працівник прокуратури констатував, що згадана обставина не має прямого відношення до справи (!?), а тому, мовляв, не може вплинути на всебічність, повноту та об’єктивність розслідування (!?). Він прийняв постанову про виділення в окреме провадження матеріалів, що могли свідчити про вчинення службового підроблення відповідних документів посадовими особами вищезазначеного комбінату, після чого відмовив у порушенні кримінальної справи з цього приводу.
Обвинувачений тим часом звернувся до місцевого експертно-технічного центру з проханням дати свій висновок про проходження ним навчання у згаданому навчальному закладі. Вивчивши відповідні матеріали та дослідивши справу, ЕТЦ встановив, що такого навчання цей посадовець не проходив і не міг проходити хоча б тому, що дні 27 – 29 вересня, упродовж яких він нібито був присутній на заняттях, А. ще працював в агроформуванні. Та навіть якби він його і проходив (а також мав відповідну освіту та стаж роботи за професією, як це передбачено нормативно-правовими актами), то, за висновком ЕТЦ, його не повинні були допустити до виконання обов’язків майстра, оскільки в матеріалах навчально-виробничого комбінату немає даних про те, що А. проходив навчання в обсязі виконуваної ним роботи, тобто, що він вивчав НПАОП 26.5-1.01-79 «Правила техніки безпеки і виробничої санітарії в цементній промисловості».
Оскільки майстер не проходив навчання, то, виходить, що він не міг знати правила, порушення яких йому інкримінується. Як хлібороб (А. за освітою є агрономом) він добре обізнаний з системою сівозмін, з тим, як обробляти землю, як боротися з бур’янами, як добиватися високих врожаїв тощо. Але що стосується такого складного виробництва, як цементна промисловість, в якій він, за волею долі, опинився після занепаду сільського господарства (внаслідок так званих реформ), то вона була для нього як темний ліс, а тому не міг передбачити трагедії. А якщо так, то в даному випадку годі вести мову про наявність суб’єктивної сторони злочину.
Таким чином, оскільки в діях майстра відсутні об’єктивна та суб’єктивна сторони, то, виходить, що немає і складу злочину. Навіщо ж тоді потрібно було, як мовиться, город городити? Щоб звалити відповідальність за наслідок псевдораціоналізації на того, хто не має до неї ніякого відношення?
Процесуальний маневр слідчого із виділенням справи про можливу фальсифікацію факту навчання в окреме провадження з подальшою відмовою у порушенні кримінальної справи з цього приводу (без проведення відповідної перевірки) наводить на сумні здогадки і, на думку автора, свідчить про те, що встановлення істини в цьому питанні працівнику прокуратури, мабуть, було невигідним. І це дуже прикро, бо в даному випадку визначалася міра відповідальності обвинуваченого, а звідси – його подальша доля…
Я. КУРАЖИНСЬКИЙ
