Статьи

В інтерв’ю журналу «Охорона праці», опублікованому в шостому номері за цей рік під заголовком «Орієнтир — підвищення рівня промислової безпеки», начальник теруправління Держгірпромнагляду по Харківській області М. Денисенко, зокрема, зауважив, що головним критерієм оцінки роботи наглядового органу є відсутність виробничого травматизму на підконтрольних підприємствах. Потрібно зазначити, що, як не дивно, але так вважають і в деяких інших державних установах, причетних до здійснення державного управління охороною праці. Як на мене, то, висловивши дану тезу, керівник місцевого наглядового органу цим самим узяв на себе відповідальність за стан профілактики виробничого травматизму, причому не тільки на території підприємств, установ та організацій, а й на дорожньо-вуличній мережі, де часто внаслідок аварій гинуть і калічаться працівники, а також у випадку виникнення пожеж. Але чи буде корисним такий підхід до справи? Впевнений, що ні. І ось чому.

Для того щоб територіальні управління могли належним чином впливати на стан виробничого травматизму на підконтрольних підприємствах, необхідно, щоб у їхніх інспекторів була можливість бувати на кожному з них з перевіркою хоча б двічі на рік (за першим разом — видати приписи на усунення порушень, за другим — перевірити їх виконання). Проте з огляду на кількість суб’єктів підприємницької діяльності, яка за ними закріплена, наглядовці можуть це зробити лише один раз на кілька років. А якщо так, то хіба логічно ставити питання так, як це робить М. Денисенко, тим більше зараз, в умовах дії Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», який суттєво обмежив права Держгірпромнагляду?
Оскільки рівень виробничого травматизму залежить в основному від того, наскільки ефективно функціонує на підприємствах система управління охороною праці, то при його зростанні голову попелом мав би посипати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд). Відповідно до Закону саме він, а не наглядові органи, повинен допомагати роботодавцям опрацьовувати СУОП, проводити різні профілактичні заходи, спрямовані на усунення шкідливих виробничих факторів, запобігання випадкам загрози здоров’ю працівників, викликаних умовами праці. Саме в його розпорядженні є призначені для цих цілей кошти. Як не дивно, але наскільки мені відомо, ні правління Фонду, ні його виконавча дирекція, на відміну від Держгірпромнагляду, питання про відповідальність своїх нижчестоящих органів за зростання рівня виробничого травматизму в регіонах не ставили і не ставлять. А жаль, бо ж для цього є всі підстави, адже в більшості регіонів його профілактика перебуває на дуже низькому рівні.
Рівень виробничого травматизму в регіонах певною мірою залежить і від ефективності СУОП міста, району, області, а тому при його зростанні стурбованість мали б проявляти органи місцевого самоврядування, державні адміністрації, які несуть відповідальність перед своїми виборцями та Законом за реалізацію державної політики в галузі охорони праці. Однак, скажемо відверто, у цих владних структурах питаннями профілактики нещасних випадків їх чиновники переймаються мало. Засідання міських і районних рад з питань безпечної життєдіяльності населення, де мали б обговорюватися обставини і причини нещасних випадків, намічатися заходи щодо їх недопущення в майбутньому, нерідко проводяться формально, рішення, що приймаються, часто, як мовиться, беззубі, нікого і ні до чого не зобов’язують.
Не набагато краще працюють обласні ради з питань безпечної життєдіяльності населення. Нещодавно в одному з регіонів, на території якого було допущено зростання рівня виробничого травматизму, теруправлінням було підготовлено відповідні матеріали для розгляду їх на засіданні цього колегіального органу. Здавалось би, нарешті з’явилася добра нагода для принципової розмови, але в заступника голови обласної державної адміністрації, який очолює раду і мав би задати тон цій розмові, раптом з’явилися інші, важливіші, ніж життя і здоров’я людей, справи, і він навіть не з’явився на засідання.
В організації здійснення профілактичних заходів щодо усунення небезпечних виробничих факторів мали б зіграти створені в складі управлінь праці та соціального захисту населення державних адміністрацій служби охорони праці, але Міністерство праці та соціальної політики, яке раніше спрямовувало їхню роботу, перестало перейматися проблемами цієї галузі, мотивуючи тим, що вони, мовляв, не наділені функціями з питань охорони праці. Наскільки мені відомо, і нині долю цих служб остаточно не вирішено. У зв’язку з невизначеністю багато спеціалістів звільнились з роботи. Одне слово, служби охорони праці місцевих державних адміністрацій зараз переживають не кращі часи, а тому толку з них дуже мало, причому навіть у тих регіонах, де Держгірпромнагляд уклав з держадміністраціями договори про співпрацю.
Однак, незважаючи на ці та інші недоліки у проведенні профілактики виробничого травматизму, наглядовці не повинні підміняти в цій справі робочі органи Фонду, відповідні структури місцевих органів влади, тим більше брати на себе відповідальність за настання нещасних випадків. І не тільки тому, що жменьці інспекторів не під силу протидіяти цьому злу, яке, до речі, є наслідком всього того негативного, що відбувається в суспільстві, а й тому, що це буде розхолоджувати тих, на кого покладено таку місію Законом. За глибоким переконанням автора, той, хто покладає відповідальність за стан виробничого травматизму в регіоні на місцеві наглядові органи, поступає недалекоглядно, оскільки свідомо провокує виникнення проблеми, пов’язаної з об’єктивним розслідуванням нещасних випадків, зокрема зі смертельними наслідками.
Будемо відвертими: ні рядовому інспектору, ні його безпосередньому начальнику, ні керівникові місцевого наглядового органу не дуже-то хочеться, щоб через наявність нещасних випадків, яким вони не в змозі були запобігти, їхня робота визнавалася незадовільною. Тому як тільки крива виробничого травматизму стрімко піднімається вгору, в окремих теруправліннях робиться все можливе, щоб її зупинити. Щоб пересвідчитись у тому, що подекуди порушення Закону, які допускають створені місцевими наглядовими органами комісії, стали не такими вже й рідкими, варто ознайомитися з результатами останнього аналізу матеріалів спеціальних розслідувань нещасних випадків, проведеного Держгірпромнаглядом із залученням Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці. Виявляється, окремі комісії для того, аби не пов’язати нещасний випадок з виробництвом, вдаються до перекручення фактів, натомість вину за настання нещасних випадків звалюють на потерпілих. Це тим більш прикро, бо в багатьох випадках згадані неподобства здійснюються при потуранні з боку органів прокуратури, місцевої влади та деяких громадських організацій, які відповідно до свого статусу мали б захищати права членів сімей потерпілих — вдів та осиротілих дітей.
Мабуть, ні в кого немає сумніву в тому, що такий стиль роботи шкодить справі, примножує смуток сім’ям загиблих, чим підриває в них віру в торжество Закону в нашій державі. То ж чим швидше будуть переглянуті критерії оцінки роботи місцевих наглядових органів, тим краще буде для тих, кого зненацька спіткає горе.

Василь СОПІЛЬНЯК



До списку