Статьи

2008-207_4.jpgСпорудження висотних об’єктів ведеться здавна. На жаль, у ряді випадків виконання цих робіт супроводжується людськими втратами. Серед основних наслідків впливу фактора висоти значну частку становлять падіння.

Фактори, які впливають на працездатність, безпеку робітників під час роботи на висоті, до кінця ще не вивчені. Невирішеними залишаються аспекти проблеми, пов’язані з особливостями впливу на організм верхолазів так званих зовнішніх факторів (погодні умови, обмеженість простору робочих місць та інші). Проблема ускладнюється ще й психологічною та професійною непідготовленістю спеціалістів (як організаторів робіт, так і безпосередніх виконавців) до виконання робіт на висоті. У вітчизняній та зарубіжній спеціальній літературі питанням організації роботи на висоті увага практично не приділяється.
Необхідно зауважити, що журнал «Охорона праці» неодноразово висвітлював питання безпеки праці під час виконання робіт на висоті (насамперед — на будівельних об’єктах), але, вважаю, цього недостатньо.
Першопричиною нещасних випадків під час виконання робіт на висоті є фактор висоти, коли утворюється сукупність супровідних причин, що зумовлюють певні обставини, які й призводять до падіння з висоти. Зважаючи на цю обставину, треба виділити кілька основних факторів:
нервово-емоційні навантаження внаслідок впливу висоти на організм робітника;
технічна та технологічна особливість робочих місць, що пов’язано з обмеженістю у просторі робочих рухів й пересування робітника по робочій площадці, а також з незручністю пози робітника під час виконання ряду операцій;
вплив атмосферних явищ: сонячної активності та випромінювання, дощу, вітру, снігу, ожеледиці, гроз, високих та низьких температур повітря, різкої зміни атмосферного тиску тощо;
забруднення повітря;
шум від роботи цехового устаткування;
електромагнітне випромінювання від ліній електропередачі високої напруги;
конфліктні ситуації у колективі;
психологічна та професійна непідготовленість верхолазів до роботи на висоті;
порушення вимог техніки безпеки.
Кожен з цих факторів потребує докладного аналізу з урахуванням особливостей того чи іншого трудового процесу, який виконується на висоті. У цій статті обмежимося лише коротким описом впливу на працюючих деяких з цих факторів.
Фактор висоти є причиною високого нервово-емоційного напруження працюючого. Автор протягом ряду років проводив спостереження за станом здоров’я робітників-верхолазів, зайнятих на будівництві ліній електропередачі та зв’язку. Встановлено, що у монтажників 22—28-річного віку піднімання на висоту породжує страх, а у деяких, особливо молодих робітників-початківців, страх спричинює нервозність і сумніви у правильності виконання операцій та може бути причиною низької якості роботи і навіть падіння з висоти. Постійна робота верхолазів під час монтажу ліній електропередачі та зв’язку з автомобільних підйомників (або із застосуванням монтерських лазів) зумовлює поступове зниження нервово-емоційного напруження. Встановлено, що під час систематичної роботи на висоті функція рівноваги у верхолазів внаслідок вироблення навички поліпшується, нормалізується частота пульсу та дихання. Крім того, спеціальне тренування на висоті 5—6 м щодня протягом 30 хв знижує несприятливий нервово-емоційний вплив фактора висоти.
Фактор обмеженості простору робочого місця під час виконання робіт на висоті. Він пов’язаний з неможливістю вільного пересування робітника по робочій площадці. Так, перебування на робочій платформі автопідйомника вимагає вибору зручного положення тіла робітника. Зазвичай це відповідає положенню центра ваги тіла, який переноситься на відставлену назад, як правило, праву ногу. При цьому для підтримання рівноваги тіла більше зусилля припадає в основному на гомілковостопний суглоб. Крім того, внаслідок коливання тіла робітника у колисці додається фактор висоти, котрий позначається на регуляції зусиль під час виконання тієї чи іншої технологічної операції.
Впродовж усієї робочої зміни, а особливо наприкінці, спостерігається накопичення напруженості. Повільність виконання операцій, викликана обережністю, потребує докладання великих зусиль. Швидкість та точність здійснення трудових операцій також пов’язана з необхідністю докладання значних зусиль.
У різноманітних фізичних станах виділяється комплексний розлад функцій опорно-рухового апарату наприкінці робочої зміни: відчуття важкості у ногах, біль у суглобах, ікроножних м’язах (особливо у людей, які страждають варикозним розширенням вен), зниження загального м’язового тонусу, у ряді випадків поява відчуття втрати вертикальної стійкості. Причинами цього можуть бути обмеженість простору, в якому перебуває верхолаз впродовж усієї робочої зміни, необхідність фіксації тіла відносно опорної конструкції за допомогою стропа запобіжного пояса, а також тривалість часу роботи на ногах.
Робота на висоті з допомогою монтерських лазів характеризується перевантаженням приплюснення зон передньої та частково середньої частини ступні та накопиченням втоми ніг наприкінці роботи. Треба зазначити, що під час роботи на висоті з робочої платформи підйомника втома м’язів ступнів менша, ніж у разі виконання робіт на лазах, бо площа її дає можливість змінювати навантаження тіла на різні ділянки стопи. Тому, організовуючи роботи на висоті, за можливості слід віддавати перевагу саме підйомникам.
Технічна непідготовленість робочих місць до роботи на висоті. Вона пов’язана передусім із технічною недосконалістю чи несправністю пристроїв і механізмів, що їх використовують працівники. Відомі випадки раптового опускання телескопічних пристроїв автомобільних підйомників з працівниками в колисці внаслідок несправності механізму підйому, обриву тросів підвісних колисок, обвалення риштовань, падіння робітників разом з драбинами, обвалення балконів разом із людьми, обриву стропа запобіжного пояса.
Підготовка робітника для роботи на висоті. Психологічна та професійна підготовка робітників для роботи на висоті нерозривно пов’язані. Це можна пояснити виключно впливом фактора висоти на організм працюючого.
Відомий досвід роботи психологічних служб деяких виробничих підприємств, де вирішують проблеми психологічної та професійної підготовки робітників для виконання робіт на висоті. Успішно функціонують наукові заклади, в яких вирішуються подібні проблеми, наприклад, під час підготовки льотчиків і космонавтів. На жаль, цього не можна сказати про підготовку робітників, які виконують будівельно-монтажні, ремонтно-відновлювальні роботи на висоті та рятувальні роботи під час ліквідації наслідків стихійного лиха.
Підготовка спеціалістів для роботи на висоті повинна здійснюватися стосовно двох категорій працівників: керівників робіт (начальники, майстри дільниць) і робітників-верхолазів (безпосередні виконавці робіт).
До роботи на висоті слід готувати не тільки монтажників, але й інженерів і техніків. Для цього в навчальному процесі необхідно передбачати проходження практики на спеціальних висотних конструкціях і механізмах того чи іншого виду виробництва залежно від спеціалізації навчального закладу.
Фахова підготовка робітників для роботи на висоті. Найбільш міцні та стійкі знання й навички робітник набуває в практичних умовах. Перед початком навчально-тренувальної практики учні ПТУ проходять медичне обстеження, під час якого встановлюються особи, які відповідно до медичних протипоказань (нестійкий вестибулярний апарат) не можуть бути допущені до виконання робіт на висоті.
Однак не всі молоді робітники проходять навчання у ПТУ. Інколи вони залучаються до верхолазних робіт після закінчення загальноосвітньої школи. Психологічна й професійна підготовка таких робітників безпосередньо у бригаді повинна відбуватися поступово. Форсувати цей процес не можна. Бригадир (наставник) повинен організувати трудовий процес таким чином, щоб молоді робітники-початківці (таких у бригаді повинно бути не більше 10—15%) упродовж перших кількох тижнів (для деяких видів робіт, можливо, і місяців) виступали лише в ролі спостерігачів за роботою на висоті інших, більш досвідчених верхолазів. І лише після того, як бригадир переконається, що новачок спроможний виконувати ту чи іншу найпростішу роботу або для початку просто піднятися на висоту, він може бути допущений до виконання цієї операції, але ненадовго.
Можна почати з 5—10-хвилинного перебування на висоті, наприклад, у колисці підйомника або з піднімання на гратчасту металеву конструкцію та спуску з неї. Щодня треба збільшувати час перебування на висоті — спочатку на 10—15 хв, а потім на 1—2 год. Добрі побажання та товариська підтримка допоможуть робітникові повірити в себе і стануть запорукою його успішної та безпечної праці на висоті. Такий початок трудової діяльності майбутнього верхолаза поступово привчає його дбати про безпеку праці та дає змогу отримувати моральне задоволення від виконуваної роботи.
Зрозуміло, основним документом, який дозволяє допуск робітника до роботи на висоті, з урахуванням його вікових даних, є висновок лікаря, одержаний на підставі комплексного медичного обстеження.
Дуже важливо також створити на підприємстві службу психофізіологічного забезпечення професійного добору. Основним завданням цієї служби має стати ведення реєстру осіб, які відповідно до своїх психофізіологічних особливостей можуть залучатися до виконання певних видів робіт підвищеної небезпеки, у тому числі й до робіт на висоті.
На думку автора, слід налагодити систематизований облік випадків падіння з висоти не тільки працівників виробничої сфери, а також тих, які сталися у побуті, що дало б змогу розробити необхідні технічні та організаційні заходи щодо запобігання подібним випадкам.

М. МАРФІН, канд. техн. наук, доцент Військового інституту телекомунікації та інформатизації Національного технічного університету України «КПІ» (м. Полтава)



До списку