Виповнилося 90 років з того
часу, коли Декретом Ради Народних
Комісарів (РНК) від 17 травня 1918 р.,
підписаним В. І. Леніним, була
утворена інспекція праці, яка
формувалася і здійснювала свою
діяльність за безпосередньої
участі профспілок.
З утворенням інспекції праці
фабрична інспекція, яка діяла на
підставі Статуту про промислову
працю, а також гірнича інспекція
були скасовані.
І хоча ця інспекція спочатку була
підпорядкована Народному
комісаріату праці та його місцевим
органам, однак інспектори
обиралися радами професійних
спілок та загальноміськими або
окружними страховими касами за їх
згодою.
На інспекцію
праці було покладено нагляд і
контроль за впровадженням у життя
декретів, постанов та інших актів
радянської влади з питань охорони
праці, а також безпосереднє вжиття
відповідних заходів з охорони
життя і здоров’я осіб, зайнятих
будь-якою господарською
діяльністю. Причому функції
інспекції поширювалися на всю
сукупність умов життя трудящих як
на їх місцях роботи, так і поза ними,
у тому числі — на місця відпочинку
та проживання.
За невиконання або порушення
декретів, постанов та інших актів
виконавчої влади і за невжиття
відповідних заходів щодо безпеки
праці, охорони життя і здоров’я
трудящих інспектори праці мали
право притягати винних до суду, а
також накладати на них грошове
стягнення.
З метою покращання роботи з охорони
праці і техніки безпеки
безпосередньо на виробництві та
посилення контролю робочої
громадськості за впровадженням у
життя заходів з охорони праці
постановою РНК СРСР від 30 червня
1931 р. на всіх державних
підприємствах, на транспорті, в
будівництві і радгоспах були
запроваджені громадські
інспектори з охорони праці, які
обиралися фабрично-заводськими і
місцевими комітетами (ФЗМК)
профспілок з кращих робітників та
інженерно-технічних працівників і
були членами профспілок, але не
займали
адміністративно-господарських
посад.
Про свою роботу громадські
інспектори праці систематично
звітували як перед ФЗМК профспілок,
так і перед державними
інспекторами.
Доцільно підкреслити, що
зазначеною постановою громадським
інспекторам з охорони праці
надавалися певні права, яких навіть
сьогодні не мають не тільки
громадські, а й технічні інспектори
праці профспілок.
Наприклад, за узгодженням з
державними інспекторами праці
громадські інспектори мали право
видавати адміністрації
підприємств обов’язкові до
виконання приписи про усунення
порушень норм і правил з охорони
праці та техніки безпеки, а також
притягати їх до відповідальності
за ці порушення.
Від дня свого утворення інспекція
праці пройшла непростий шлях
становлення, розвитку,
трансформації і
підпорядкування.
Враховуючи пропозиції
профспілкових робочих органів та з
метою покращання виконання
покладених на Народний комісаріат
праці СРСР обов’язків,
Центральний виконавчий комітет
(ЦВК) СРСР, РНК СРСР та ВЦРПС 23
червня 1933 р. прийняли постанову
«Про об’єднання Народного
комісаріату праці СРСР з
Всесоюзною центральною радою
професійних спілок».
Відповідно до постанови РНК
СРСР та ВЦРПС від 10 вересня 1933 р.
«Про порядок об’єднання Народного
комісаріату праці СРСР з
Всесоюзною центральною радою
професійних спілок» до ВЦРПС були
передані всі кадри органів праці, у
тому числі й інспектори праці
(технічні, правові та санітарні), а
також соціального страхування.
Згідно з цією постановою загальне
керівництво інспекціями праці було
покладено на ВЦРПС, а на місцях —
на місцеві ради професійних спілок.
Було також визначено, що інспекція
праці повинна будуватися за
галузевим принципом при усіх
центральних комітетах профспілок
та їх місцевих органах, а правила і
норми з техніки безпеки та
виробничої санітарії
встановлюються відповідними ЦК
профспілок за узгодженням з
зацікавленими відомствами. Однак у
1936 р. гірничотехнічну інспекцію
було виведено з підпорядкування
профспілок, а з 1 червня 1937 р. —
також інспекцію з котлонагляду з
підпорядкуванням їх відповідним
галузевим наркоматам. А раніше
постановою РНК СРСР від 22 квітня
1937 р. ВЦРПС було запропоновано
вжити заходів щодо посилення
громадського контролю за станом
котельного господарства.
З передачею санітарного нагляду
від профспілок до Державної
санітарної інспекції при РНК
СРСР і покладанням правових
питань на технічних інспекторів
було завершено створення єдиної
технічної інспекції праці
профспілок.
Створення, становлення та
удосконалення діяльності
технічної інспекції праці
профспілок України, яка налічувала
понад 1,2 тис. осіб, пов’язано з
ім’ям Георгія Васильовича Лесенка,
який з 1957 р. і до виходу на пенсію у
1987 р. працював завідувачем відділу
охорони праці — головним технічним
інспектором праці Української
республіканської ради
профспілок.
Першочергову увагу Г. Лесенко
приділяв добору та навчанню кадрів
технічних інспекторів праці. Жоден
з них не затверджувався на посаді
інспектора без попередньої
співбесіди та офіційної згоди
відділу охорони праці Укрпрофради.
Усі особи, які приймалися на роботу
в технічну інспекцію праці, в
обов’язковому порядку на
відповідний термін часу (до 3-х
місяців) закріплювалися за
кваліфікованими спеціалістами, які
передавали їм свій досвід роботи —
у першу чергу щодо обстеження
підприємств, розслідування
нещасних випадків, оформлення
актів, приписів, протоколів про
накладання штрафів тощо. Після
такого стажування зазначені особи
направлялися на навчання терміном
до 1,5 місяця, як правило, на
республіканські курси у Харкові, де
проводилася також їхня атестація.
Чергове двотижневе навчання та
атестація технічних інспекторів
праці профспілок проводилися через
кожні 3 роки їхньої роботи.
Особливе значення приділялося
якості розслідування нещасних
випадків і розробці заходів щодо їх
запобігання. Всі матеріали
спеціального розслідування
аналізувалися фахівцями відділу
охорони праці Укрпрофради, у
необхідних випадках на місця
надсилалися відповідні зауваження
і вимоги.
Треба підкреслити, що чимало форм і
методів роботи технічної інспекції
праці профспілок України бралися
на озброєння і практичне втілення в
життя багатьма інспекціями інших
республік колишнього СРСР. Це
стосується, перш за все,
обов’язкової комплексної
перевірки підприємств, на яких
повторно траплялися нещасні
випадки з тяжкими наслідками;
особливого контролю за
підприємствами, де сталося два або
більше нещасних випадків зі
смертельними наслідками; вимог до
розробки та реалізації
довгострокових програм щодо
доведення до нормативів
санітарно-побутових приміщень,
кабінетів охорони праці;
укомплектування служб охорони
праці кваліфікованими фахівцями
тощо.
Про підсумки роботи інспекцій
головні технічні інспектори праці
всеукраїнських профспілок і
територіальних профоб’єднань
щорічно звітували у відділі
охорони праці Укрпрофради. Аналіз
стану умов праці, виробничого
травматизму, забезпечення
працюючих засобами
індивідуального захисту,
санітарно-побутовими приміщеннями,
хід виконання програм з питань
охорони праці, а також вплив
технічної інспекції праці і
профспілок в цілому на вирішення
цих питань обговорювались на
щорічних семінарах-нарадах за
участі всіх головних технічних
інспекторів праці і секретарів
(заступників голів) галузевих і
територіальних профспілкових
органів, які курирували питання
охорони праці.
На жаль, сьогодні з нами вже немає
багатьох колишніх головних
технічних інспекторів праці, які
внесли значний вклад в
удосконалення та здійснення
нагляду і контролю з боку
профспілок за додержанням
законодавства про охорону праці.
Від територіальних профоб’єднань
це такі особи, як Оборонько О. К.,
Новиков М. П., Седишев М. С.,
Савицький В. Є., Лук’янов П. З.,
Буднев І. Д., Вищик І. О., Холодов Ю. М.,
Деєв Л. П., Лисиця В. С., Софилканич І.
М., від галузевих профспілок —
Зубрій Г. П., Косяк Л. У., Гладишев П.
Ю., Петренко В. М., Воробей В. Т.,
Соболь Е. А. і чимало інших.
Перебуваючи у віданні профспілок,
технічна інспекція разом з
відповідними державними органами
понад 60 років здійснювала
державний нагляд за охороною праці
і водночас забезпечувала захист
трудових прав, здоров’я і життя
працюючих у суспільному
виробництві. Тобто увесь цей період
часу профспілки виконували дві
функції: з одного боку, вони
захищали працюючих від можливого
зазіхання на їхні права в галузі
охорони праці з боку роботодавця та
держави, а з іншого — самі
здійснювали управління і нагляд за
вирішенням цих питань.
З прийняттям і введенням у дію в 1992
р. Закону України «Про охорону
праці» функції профспілок з цих
питань значно змінилися.
Згідно з Законом з 1 січня 1994 р.
держава в повному обсязі взяла на
себе як управління, так і нагляд за
умовами і безпекою праці на
виробництві, внаслідок чого
чисельність технічних інспекторів
праці було скорочено в 10—12 разів.
Однак все це зовсім не означає, що
профспілки були усунуті від
вирішення зазначених питань.
Навпаки, відповідно до
законодавства про охорону праці та
про профспілки вони беруть участь у
вирішенні майже усіх питань, що
стосуються охорони праці,
починаючи від розробки
нормативно-правових актів і
закінчуючи розслідуванням
нещасних випадків на виробництві і
професійних захворювань та
розробкою заходів щодо їх
профілактики. Тобто вони
позбавлені тільки тих прав, якими
раніше володіли профспілки, коли
здійснювали державний нагляд за
вирішенням цих питань.
Враховуючи те, що питання охорони
праці поряд із зайнятістю людей та
оплатою їхньої праці є
пріоритетними в повсякденній
роботі профспілок багатьох країн,
цій дуже важливій соціальній
проблемі ФПУ приділяє чимало
уваги.
З метою посилення громадського
контролю за додержанням
роботодавцями вимог законодавства
про охорону праці рішенням
Президії ФПУ від 26 квітня 2005 р. в
кожному територіальному
профоб’єднанні за рахунок ФПУ
запроваджено посади головних
спеціалістів — технічних
інспекторів праці. На жаль, це не
стало хорошим прикладом для
багатьох членських організацій
щодо поновлення посад технічних
інспекторів праці у відповідних
профспілкових органах.
Сьогодні технічна інспекція праці
профспілок, яка налічує понад 170
осіб, продовжує стояти на варті
прав людини на безпечні та здорові
умови праці.
В. ПЕТРОВ, головний спеціаліст —
технічний інспектор праці
Федерації профспілок України
