Відповідно до чинного
законодавства професійні спілки
мають захищати права своїх членів,
що пов’язані з їхньою трудовою
діяльністю. Потрібно сказати, що в
більшості випадків вони успішно
справляються з цією місією. Проте
інколи виходить у них не зовсім
переконливо. Це трапляється
здебільшого тоді, коли в ролі
роботодавців виступають вони самі.
Про один із таких випадків більш
детально.
Мешканець м. Хотин, що на Буковині,
В. Горобець 10 жовтня 2005 р. о 21 год 20
хв не впорався з керуванням
власного автомобіля, врізався в
опору лінії електропередачі на
одній із вулиць районного центру і
загинув. Що стосується пасажира,
якого В. Горобець змилосердився
підвезти додому, рухаючись у
напрямку м. Кам’янця-Подільського,
то йому пощастило більше. Той хоч і
отримав тілесні ушкодження, проте
залишився живим.
Оскільки до теруправління
Держпромгірнагляду по
Чернівецькій області надійшло
повідомлення про те, що В. Горобець
працював у професійній спілці
приватних підприємців Хотинського
району (на посаді скарбника) і в
момент аварії перебував у
відрядженні, керівник місцевого
органу з нагляду за охороною праці
призначив комісію для проведення
спеціального розслідування
обставин та причин цієї трагедії.
Взявши пояснення у керівника та
двох членів громадської
організації, які підтвердили факт
перебування загиблого у
відрядженні, та у травмованого
пасажира, а також ознайомившись з
договором оренди автомобіля, що був
укладений між професійною спілкою
та В. Горобцем, наказом про
прийняття його на роботу, іншими
документами, вищезгадана комісія, а
точніше чотири її члени із п’яти
визнали цей нещасний випадок
пов’язаним з виробництвом.
Проте у відділенні виконавчої
дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних
захворювань у Хотинському районі
не погодилися з точкою зору
більшості членів комісії і
звернулися з позовною заявою до
суду про визнання недійсним
складений акт спеціального
розслідування за формою Н-5,
скасування акта за формою Н-1,
вважаючи, що даний нещасний випадок
не пов’язаний з виробництвом. Таку
позицію виконавчий орган Фонду
аргументував, зокрема, тим, що в
матеріалах спеціального
розслідування, на його думку, немає
переконливих доказів того, що між
потерпілим і професійною спілкою
існували трудові відносини,
оскільки, мовляв, відповідно до
статуту цієї громадської
організації її працівники повинні
обиратися на свої посади, а не
призначатися керівником, як це було
в даному випадку. Наполягаючи на
перекваліфікації нещасного
випадку, позивач акцентував увагу
Феміди на тому, що у професійній
спілці немає штатного розпису,
кошторису, де мали б бути
передбачені витрати на оплату
праці її працівників, у тому числі
потерпілого, а також на порушеннях
норм діючої інструкції про
службові відрядження (відсутність
журналу реєстрації посвідчень про
відрядження, відмітки про вибуття з
Хотина на відрядному посвідченні,
виписаному на ім’я В. Горобця). При
цьому виконавчий орган Фонду
поставив під сумнів наявність
зв’язку мети відрядження з
основними завданнями громадської
організації, визначеними її
статутом тощо.
Незважаючи на те, що позовна заява
перебуває в суді вже понад рік,
упродовж якого відбулось не одне
засідання, до завершення справи ще
далеко. І на це є свої причини.
Правосуддя хоче всебічно і
досконало розібратись, наскільки
вмотивованою є позиція позивача
щодо спростування висновків
більшості членів комісії зі
спеціального розслідування. Отож
сім’я загиблого — вдова та двоє
неповнолітніх дочок, ледве
оговтавшись від трагедії, з надією
чекають вердикту суду. Адже від
того, яким він буде, великою мірою
залежатиме рівень їхнього достатку
(діти ж бо втратили не тільки
близьку людину, а й одного з своїх
годувальників). Воно й зрозуміло.
Щоб, як кажуть, поставити на ноги та
вивести в люди неповнолітніх дітей,
сьогодні потрібно докласти чимало
не тільки фізичних сил та енергії, а
й коштів, а на мізерну зарплату
бідолашної жінки та державну
пенсію на дітей зробити це ой як
непросто.
Звичайно, зайвих хвилювань можна
було б уникнути, коли б
роботодавець в особі голови
професійної спілки С. Мотуляка вів
справи так, як того вимагають
відповідні нормативно-правові
акти, але ...
Невігластву, що процвітало в
громадській організації, могли б
протистояти контролюючі органи
району, адже сьогодні там чимало
державних службовців, які
відповідно до покладених на них
обов’язків мали б перейматися
питаннями додержання
роботодавцями вимог Кодексу
законів України про працю, інших
нормативно-правових актів, що
регулюють фінансову діяльність
підприємств, установ та
організацій. Але вони, з усього
видно, професійну спілку чомусь
обходили своєю увагою.
Це тим більш прикро, бо допущені
роботодавцем порушення при
прийнятті потерпілого на роботу,
видачі відрядження тощо є приводом
для судової тяганини. Виконавчий
орган Фонду не був би ним, якби в
даному випадку упустив можливість
добитись перекваліфікації
нещасного випадку. В позовній заяві
він висловлює підозру, що трудові
відносини з потерпілим були
оформлені вже після трагедії, тобто
заднім числом. А це вже серйозний
аргумент. Автору цих рядків важко
повірити, що чотири члени комісії,
серед яких — три державні
службовці, не зуміли розібратись,
що й до чого. Хоча з іншого боку,
комісія зі спеціального
розслідування — не орган дізнання.
Є речі, до яких вона не завжди може
докопатись, тому не застрахована
від помилки.
Гадаю, істина рано чи пізно буде
встановлена. Але чи заговорить
після цього совість у тих, хто її
знав з самого початку та,
незважаючи на це, продовжував
ятрити серця членам сім’ї
загиблого?
Василь СОПІЛЬНЯК,
наш власкор
