Рівно через три
години після проведення
інструктажу старшим виконробом
будівельно-монтажної дільниці С.
Цибулькіним на об’єкті загинуло
двоє робітників. Так розпочався на
ДП «Дніпропетровський річковий
порт» АСК «Укррічфлот» перший день
останнього літнього місяця
року.
З приводу того, що сталося, можна
сказати: «Навіть коли б хотів, то не
вигадав би…» Дорослі люди, при
посадах, з великим виробничим і
життєвим досвідом протягом
тривалого часу створювали
обставини, які призвели до
трагедії. І якби на цьому шляху
принципову позицію зайняла бодай
одна людина, то нещастя однозначно
вдалося б уникнути.
Біда сталася на будівельному
майданчику. Керівники вказаного
підприємства вирішили збудувати
нове адміністративно-побутове
приміщення на лівому березі Дніпра,
в місці з романтичною назвою
«Амур-Гавань». В установленому
порядку затвердили проектну
документацію, визначилися з
проектом виконання робіт.
Укладання блоків і переміщення
вантажів виконували за допомогою
пневмоколісного крана КС-5363Д.
Випадкових людей на об’єкті не
було.
Першого серпня будівельники
отримали завдання продовжувати
засипати грунт у пазухи між
відкосом котловану і стінкою
будівлі. З цією метою
використовували грейфер, який
навісили на гак стріли
пневмоколісного крана. Зі всіма
робітниками зранку було проведено
інструктаж. Але ні машиніст крана С.
Радіонов, ні старший виконроб
будівельно-монтажної дільниці С.
Цибулькін не звернули уваги на те,
що виконувати роботи необхідно
було на максимальному вильоті
стріли. І це було небезпечно,
оскільки виникала реальна загроза
перевантаження механізмів.
Вирішення цього питання мало лише
один варіант: перемістити кран
ближче до місця виконання робіт. Що,
до речі, і було передбачено
проектом виконання робіт. Але в
такому разі необхідно готувати
новий майданчик, витрачати час на
переміщення техніки...
Можна лише здогадуватися, що про
такі речі йшлося, але прикидки «на
око» давали підстави продовжувати
роботу. Втім, у першу чергу
кранівник мусив би звернути увагу
на те, в якому технічному стані
перебувають механізми крана. І
підстави для цього були серйозні. 23
липня кранівник С. Радіонов пішов
у тижневу відпустку. А
повернувшись, зробив у вахтовому
журналі записи, що оглядав кран
кожного дня відпустки, включно до 30
липня, коли знову заступив на зміну.
Зроблено це було з метою, щоб не
«чіплялися» на випадок перевірок.
Насправді ж останній раз кран
оглядався три тижні тому, хоч
інструкція заводу-виготівника —
Одеського виробничого об’єднання
важкого кранобудування — вимагала
робити це кожні 10 днів. Заводська
інструкція зобов’язувала
кранівника перевіряти технічний
стан канатів та їх кріплення
щоденно!
Напередодні на час хвороби
механіка А. Соболенка
відповідальним за технічний стан
крана було призначено
інженера-механіка С. Болотіна. Він
по-своєму зрозумів нові
обов’язки. Стан механізмів крана
перевірявся візуально, хоч
особливу увагу необхідно було
зосередити на правильності
розташування канатів, а також
надійності затискувачів кріплення
каната стрілового поліспасту.
Формально поставився С. Болотін і
до ведення вахтового журналу, і до
дій машиніста крана. І тут не треба
було нічого вигадувати, а просто
уважно перечитати посадову
інструкцію інженера-механіка
вантажного району та інструкцію
для осіб, відповідальних за
утримання вантажопідіймальних
кранів у справному стані, щоб
побачити порушення до моменту
експлуатації техніки і вчасно йому
запобігти.
Під час роботи одна з технічних
несправностей змусила кранівника
призупинити роботу: після першого
піднімання кінцевий вимикач
спрацював не в тому положенні
стріли, як цього вимагає норма. На
його прохання інженер-механік дав
завдання ліквідувати несправність
електрику Г. Новицькому. Той швидко
впорався із завданням,
підрегулювавши планку, яка
забезпечує вимикання вимикача.
Після 3—4 контрольних перевірок
робота крана відновилася.
Був ще один непевний момент в
організації робіт на згаданому
будівництві. Згідно з ПВР весь
майданчик мали огородити парканом
двометрової висоти. Але його тільки
почали ставити. А щоб не зупиняти
роботи, будівництво огородили
кольоровою стрічкою.
Таким чином, після відновлення
роботи крана місце розвантаження
вказував жестами муляр В. Димов.
Кранівник спрацював стрілою «на
виліт», і в цей час за його спиною
почувся тріск. Тут би С. Радіонову
подати сигнал небезпеки! Але
звуковий сигнал не працював.
Кранівник повернувся, аби
подивитися, що сталося. У цю мить
упала 20-метрова стріла крана і
накрила В. Димова, а також
стропальника Ю. Сніду, котрий
невідомо чому опинився у зоні
роботи крана.
Чим займався Ю. Сніда тут, за межами
свого робочого місця, дізнатися так
і не вдалося. Але не можна
заперечити того, що рядки
інструкцій з охорони праці для
залучених до будівельних робіт в
Амур-Гавані фактично не мали на
персонал впливу. Машиніст С.
Радіонов бачив, як Ю. Сніда пройшов
у небезпечну зону, але не зупинив
його і не призупинив роботу. Не
дотримувався вимог нормативного
документа і сам потерпілий. І з
цього можна зробити висновок, що
така кількість порушень вимог
безпеки стала можливою через
відсутність чіткої системи
контролю за станом охорони праці,
додержанням виробничої дисципліни.
Сталевий канат, який вислизнув із
затискувачів і впустив на голови
двох робітників стрілу, не винен.
Причиною біди є все той же людський
фактор.
І останнє, про що не можна не
сказати. Вимогою, внесеною до
інструкції, підтягувати
затискувачі каната
завод-виготівник не вирішив
конструктивної проблеми, а
відмежувався від наслідків,
подібних до тих, який виник в
Амур-Гавані. Річ у тому, що
кранівник зобов’язаний оглядати і
випробовувати навантаженням
механізми крана кожного дня. Він не
може це зробити протягом 10 хв перед
зміною, бо не завжди дозволяє
робочий час. Чи не краще було б
конструктивно змінити саму систему
кріплення каната, аби в подальшому
убезпечити тих, хто експлуатує
подібні крани, від
неприємностей?
М. СИРОТЕНКО, начальник відділу
котлонагляду та підйомних споруд
Дніпропетровської державної
інспекції промислової безпеки та
охорони праці в енергетиці,
будівництві, котлонагляду та за
підйомними спорудами
