Якщо у 2000 р. внаслідок незадовільного стану виробничих об’єктів, будинків, споруд, територій у Запорізькій області було травмовано 26 працівників, то у 2006 р. — 31, причому 2 з них — смертельно. Поточний рік не став винятком. 6 березня пішов з життя В. Ткалич — механізатор фермерського господарства (ФГ) «Марія», що в Оріхівському районі. Ось як це сталося.
Ранком злощасного дня у згадане
господарство мали приїхати покупці
пшениці. В. Ткалич отримав
конкретне завдання: зважити на
ваговій КамАЗ із причіпом, яким
колеги з сусіднього господарства
будуть перевозити збіжжя. Так
механізатор і зробив. Затим разом
із водієм КамАЗу вони поїхали в
село, де на складі зберігалося
зерно. Оскільки тут у механізатора
не було ніякої роботи, то він зайшов
у зерносховище і почав
спостерігати за роботою товаришів.
І раптом якоїсь миті стіна, до якої
В. Ткалич стояв спиною, затріщала і
почала обвалюватися. Люди кинулися
врізнобіч, криками попереджуючи
товариша про небезпеку. На жаль, В.
Ткалич не встиг покинути
небезпечне місце. Його накрило
спочатку цеглою, а потім насінням
соняшнику, що зберігалося за
стіною.
Прибув керівник господарства А.
Нечай, спробували викликати
лікарів. Спочатку звернулися до
Оріхівської ЦРЛ — відмовили: село
Новорозівка, де стався нещасний
випадок, обслуговується
Комишувахською районною лікарнею.
Почали дзвонити туди: там пообіцяли
вислати «швидку допомогу»... Не
дочекавшись, А. Нечай помістив
потерпілого, який ще розмовляв, у
свій автомобіль і повіз його у
Запорізьку обласну лікарню, де
нарешті взялися за роботу лікарі.
Та через 50 хв потерпілий помер. За
висновком судмедексперта, смерть В.
Ткалича настала внаслідок
множинних переломів кісток і
ушкодження внутрішніх органів.
Комісія зі спецрозслідування
встановила причину нещасного
випадку: «перевищення гранично
допустимого рівня завантаження
зерном будівлі, яка не відповідає
вимогам СНиП 2.01.02-85, СНиП 2.09.02-85 до
зерносховищ». Фактично це означало:
у приміщенні колишнього
благенького корівника було стільки
збіжжя, що почали тріщати його
стіни. Тож будь-якої днини чи
години на місці В. Ткалича міг
опинитися хтось інший. І не один.
Тому адміністративне покарання А.
Нечая та заборона використання
корівника під зерносховище цілком
умотивовані. Але не поспішаймо
ставити крапку.
Повернімося ще раз до цієї історії.
На мій погляд, вона свідчить про те,
що в українському пореформеному
селі утворилися дві системи
охорони праці: віртуальна і
реальна. Причому перша, як не дивно,
цілком вписується у чинне
законодавство.
Почнемо зі ст. 15 Закону «Про охорону
праці», якою передбачено, що на
підприємстві з кількістю працюючих
менше 50 осіб функції служби охорони
праці можна покладати у порядку
сумісництва на осіб, які мають
відповідну підготовку. Логічно, що
у ФГ «Марія», де працює семеро
працівників, обов’язки
спеціаліста з охорони праці
покладено на її власника, бо згідно
зі ст. 13 Закону саме той
зобов’язаний створити у кожному
підрозділі умови праці відповідно
до нормативно-правових актів. А
відтак А. Нечай мусив би і за страх,
і за совість раз у раз звіряти свої
дії з нормативною літературою.
Таким є формальний чи, як тепер
кажуть, віртуальний стан справ. А
реальний?
А. Нечай, який одноосібно
відповідав за охорону праці,
пройшовши відповідну підготовку, у
графі «пояснення правопорушника»
протоколу про адміністративне
покарання цілком щиро написав, що
не знав, якої товщини мають бути
перегородки у зерносховищі. Крім
того, служба охорони праці
господарства не відала, як
визначити допустимий рівень
завантаження складу, як і того, що
ворота зерносховища потребують
фіксаторів, пасова передача
зернонавантажувача — захисного
кожуха, а виробничі приміщення,
будівлі — постійного нагляду...
Комісія зі спецрозслідування з
огляду на таку малограмотність
фермерської служби охорони праці
зобов’язала її уособлення — А.
Нечая — пройти позапланову
перевірку знань. Та чи стане вона
справжнім лікнепом для нього, якщо
не буде ув’язана з реальними
працеохоронними проблемами
господарства? Чи знайде
роботодавець, «штудіюючи» загальні
основи охорони праці, конкретну
відповідь на запитання: то потрібно
йому чи ні на підприємстві, де на
балансі три трактори МТЗ-82,
зернонавантажувач, зерноочисна
машина та корівник, створювати, як
зобов’язує припис, «службу
спостереження за безпечною
експлуатацією виробничих будівель
та споруд, а також комісію з огляду
виробничих приміщень і споруд»? Хто
порадить, де знайти членів цих
служб і комісій (та ще й з
відповідною підготовкою) у
практично знекровленому степовому
селі?
Звичайно, можна було б і не
перейматися цими й подібними
питаннями, а формально наполягати
на додержанні ст. 13 Закону «Про
охорону праці» і обмежитися
закликом до тотального пресингу
роботодавця. Та у журналіста, на
відміну від держінспектора чи
страхового експерта з охорони
праці, є можливість заглянути за
формальний бік справи. А за ним —
сільський виробник, якому держава
вручила національне багатство —
трудові і земельні ресурси, не
спитавши: знає чи ні новоспечений
землевласник ази
сільгоспвиробництва, і особливо —
організацію роботи з охорони праці?
Тому протягом уже багатьох років
цей землевласник все вчиться «на
марші», перетворюючи наймирнішу
галузь народного господарства у
найнебезпечніший полігон бойових
дій: 2005 р. — 166 травмованих в АПК
Запорізької області, 2006 р. — 111. Щодо
загальної картини у державі, то
тільки за перший квартал поточного
року на підприємствах АПК вже
загинула 31 особа.
Але не будемо все зводити до цифр.
Суть, зрозуміло, не стільки в них,
скільки у тому, що між
задекларованою майже п’ятнадцять
років тому державною
працеохоронною політикою і
пореформеним селом стоїть невидима
стіна. Події у невеликому ФГ
«Марія» — лише маленька цеглинка у
цій стіні. Такий стан справ
потребує предметного дослідження і
предметних висновків.
Надія БЕЗУГЛА,
наш власкор
