Статьи

2008-177_3.jpg Про плачевні наслідки недолугих реформ народного господарства України і, зокрема, її агропромислового комплексу, що супроводжуються розбазарюванням, розукомплектуванням і розкраданням основних фондів сільськогосподарських, переробних та інших підприємств, упродовж останнього часу з високих трибун, на сторінках різних видань, у тому числі журналу «Охорона праці», сказано вже немало. Однак, незважаючи на те, що ці явища завдають величезної шкоди національним інтересам нашої країни та створюють передумови для виробничого травматизму, вони тривають і досі, залишаючи на руїнах колишніх об’єктів господарської діяльності свій кривавий слід. Не винятком є і Хмельниччина, де не так давно під час демонтажу будівельних конструкцій колишнього ВАТ «Деражнянський цукровий завод» внаслідок обвалення перекриття головного корпусу отримали травми п’ятеро найманих працівників, двоє з них — смертельні.

Як пізніше з’ясувалося, цей цукровий завод був одним з наймолодших в Україні — він введений в експлуатацію понад 20 років тому для вирішення проблеми переробки цукрових буряків, обсяги вирощування яких з року в рік у регіоні збільшувалися. З огляду на те, що цукрова галузь на Хмельниччині, як і в деяких інших областях, була стратегічною, оскільки давала високі прибутки, та те, що у створення виробничої бази переробного підприємства вкладено величезні матеріальні ресурси, завод міг би експлуатуватися ще не один десяток сезонів, тим більше, що кількість родючих подільських чорноземів, придатних для вирощування цукрової сировини, з того часу не зменшилась. Проте чи то в колишнього керівництва товариства не вистачило хисту для господарювання в нових економічних умовах, чи то ці умови виявились надто кабальними для трудового колективу, чи то з якихось інших причин економічне становище підприємства почало занепадати. Відтак товариство було визнано банкротом і пущено з молотка, як, до речі, і ряд інших цукрових заводів Подільського краю, спроможних переробляти цукрову сировину. Характерно, що викуплялись переробні підприємства ділками різної масті виключно для того щоб, розпродавши наявне там технологічне обладнання, якому, до речі, немає ціни, кольоровий та чорний метал, виробничі приміщення (якщо, звичайно, вони в процесі демонтажу устаткування не розвалювалися), зірвати солідний куш. Тим більш обурливо, бо спустошення основних фондів (вважайте, мародерство), яке, до речі, часто супроводжувалося грубими порушеннями вимог нормативно-правових актів з охорони праці, проводилося під боком у місцевої влади, яка відповідно до покладених на неї функцій повинна денно і нощно дбати про соціально-економічний розвиток підвідомчої території, здійснювати контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності Закону «Про охорону праці» та ін.
Так було і з колишнім ВАТ «Деражнянський цукровий завод». Незважаючи на те, що в минулому це був потужний промисловий комплекс із своєю інфраструктурою, ТОВ «Таврійська продовольча компанія» (м. Херсон), яке стало господарем частини виробничих потужностей заводу, взялося не за те, аби відновити їхню роботу або перепрофілювати під виробництво продукції чи надання послуг населенню, створивши цим самим додаткові робочі місця, а щоб отримати з цієї сумнівної угоди відповідну вигоду. Враховуючи той факт, що в Україні металобрухтова лихоманка ще не скінчилася, а обладнання та конструкцій, виготовлених із стального прокату на колишній цукроварні, як кажуть, хоч греблю гати, то зиск обіцяв бути непоганим. Отож вигідно розпродавши наявне в головному корпусі технологічне обладнання, новоспечений господар майна знайшов клієнта в особі приватного підприємця з Черкащини, який викупив у нього металоконструкції (причому в нерозібраному стані).
Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу їх демонтаж було покладено на покупця, який зобов’язувався здійснити його власними силами і засобами з дотриманням вимог правил безпеки. Однак уся біда в тому, що зробити це, як того вимагають нормативно-правові акти з охорони праці, приватний підприємець не мав змоги, оскільки він хоч і не перший рік займався демонтажем металоконструкцій на збанкрутілих і розорених підприємствах України, але не мав для цього відповідних знань, ліцензії, дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, кваліфікованих працівників (крім трьох газорізальників), проекту виконання робіт, відповідних вантажопідйомних механізмів та ін.
Того дня бригада тимчасово найнятих приватним підприємцем робітників відповідно до виданого ним наряду проводила демонтаж етажерки, каркас якої був виконаний з елементів стального прокату (колон, балок перекриття). Проводився він вручну на висоті близько 17 м. Вони обвалювали залізобетонне перекриття, роз’єднували та вивільняли вузли кріплення стальних балок і скидали їх на нижнє перекриття на висоті 14,4 м. Після цього балки через влаштований у перекритті отвір скидали додолу. Подача елементів металоконструкцій до отвору проводилась теж вручну. Під час переміщення однієї з балок масою 0,7 т (кантуванням), яке здійснювали 10 робітників, виникло непередбачене динамічне навантаження на перекриття, внаслідок чого воно обвалилося. При цьому п’ятеро членів бригади впали на перекриття, що знаходилося на висоті 7,8 м. Це в свою чергу призвело до його руйнування та падіння вниз уламків залізобетону та конструкцій перекриття разом з людьми, які при цьому отримали травми різного ступеня тяжкості, в тому числі двоє — смертельні.
Як показали результати експертизи, проведеної Подільським ЕТЦ, неконтрольоване обвалення конструкцій перекриття сталося внаслідок порушення приватним підприємцем вимог безпеки під час їх демонтажу, а також відхилення від проектних рішень, допущених ще під час монтажу етажерки спеціалізованими будівельними підприємствами. Аналіз причин трагедії (а їх, за висновком комісії зі спеціального розслідування, було встановлено аж п’ять) показує, що навіть за відсутності належного контролю з боку місцевої держадміністрації за додержанням приватним підприємцем вимог нормативно-правових актів з охорони праці біди можна було б уникнути, якби ТОВ «Таврійська продовольча компанія», яке є власником об’єкта, не допустило до демонтажу металоконструкцій фізичну особу, яка не мала відповідних дозволу та ліцензії, розробленого плану виконання робіт, без належної інженерної підготовки до виконання таких робіт, їх супроводу.
Для усунення причин нещасного випадку комісія зі спеціального розслідування намітила відповідні заходи. Але навряд чи вони можуть запобігти аналогічним трагедіям на інших цукрових заводах, адже серйозні недоліки під час їх приватизації, постійний перепродаж контрольних пакетів акцій, штучне доведення окремих переробних підприємств до банкрутства, байдуже ставлення до цих явищ місцевої влади створило сьогодні всі умови для безперешкодного заволодіння основними фондами спритними ділками, для яких звичайне мародерство стало бізнесом. У той же час безконтрольне проведення демонтажних робіт, що супроводжується грубими порушеннями будівельних норм і правил, створює безпосередню загрозу життю та здоров’ю наших співвітчизників.
18 травня 2005 р. під час парламентських слухань при обговоренні питань законодавчого забезпечення розвитку галузі зверталась увага керівників цукрової промисловості та місцевих органів влади на стихійну неконтрольовану ліквідацію цукрових заводів, ставились питання про необхідність прийняття Закону «Про введення мораторію на демонтаж або розукомплектування цукрових заводів», зниження податкового тиску тощо. Однак, як свідчить факт банкрутства з наступним розбазарюванням основних фондів ТОВ «Деражнянський цукровий завод», вищезазначений Закон так і не був прийнятий. Щодо інших зауважень і пропозицій учасників слухань, то до них теж не дослухались ті, кому це належить. І це все дуже прикро, адже якби свого часу було покладено край цьому мародерству, то не було б і трагедії.

Василь СОПІЛЬНЯК

На знімку:
усе, що залишилося від одного
з цехів ВАТ «Деражнянський цукровий завод» після діяльності мародерів.

Фото автора



До списку