Таким вже є життя, що в
більшості своїй одноманітними,
один на одного схожими днями
сповнюються прожиті роки,
виробничі будні, що переживаються в
рутині щоденних турбот. І не так вже
й часто ми зустрічаємося з людьми
незвичайними. Вольовими та
цілеспрямованими, безмежно
відданими інтересам своєї
справи.
За роки роботи у журналістиці
авторові цієї статті, безумовно,
доводилося зустрічатися з багатьма
цікавими людьми. Саме їхнє сповнене
конкретикою практичних вчинків і
дій життя — те дзеркало, в якому
відображаються досягнення
минулого, проглядаюся перспективи
майбутнього. І все ж зустріч з
героїнею цієї оповіді — ветераном
Держгірпромнагляду Ніною
Федорівною Алексєєвою — воістину
перевершила всі мої сподівання...
Хіба можна було не дивуватися,
зустрівшись з молодим запалом у її
добрих променистих очах, із справді
невгамовною енергією та бажанням
продовження служіння благородній
справі охорони праці? Справі, якій
Ніна Федорівна присвятила все своє
життя.
Народилася Н. Алексєєва у Башкирії,
в сім’ї службовців. Її батько,
досить освічена на той час людина,
директор одного з ліспромгоспів,
приділяв багато уваги вихованню
дітей. Будинок буквально був
заповнений книгами, згадує Ніна
Федорівна, і вже у віці 7 років вона
бачила себе неодмінно дитячим
лікарем. Проте щасливе дитинство
швидко закінчилося — почалася
Велика Вітчизняна війна. Батько
пішов добровольцем на фронт і не
повернувся. Загинув смертю
хоробрих у 1943 р. на Курській дузі. У
матері Ніни, крім неї, залишилися на
руках ще двоє дітей.
Школа. Голодні воєнні та повоєнні
роки. Після закінчення десятирічки
Ніна вступила до Уфимського
нафтового інституту. Тоді у
Башкирії почався справжній
нафтовий бум. Романтикою пошуку
нових родовищ, вахт на бурових
вишках були сповнені студентські
роки. Незважаючи на всі труднощі,
вона скрупульозно оволодівала
необхідними знаннями, краще за
багатьох однокурсників-хлопців
навчилася справлятися з нівелірами
й теодолітами, пізнавала тонкощі та
премудрості професії гірничого
майстра. На п’ятому курсі Ніна
Федорівна вміла читати не гірше за
викладачів і провідних
спеціалістів плівки для
дефектоскопії зварних з’єднань
трубопроводів. А ще в ті роки
активна дівчина неодноразово
ставала чемпіоном інституту з
лижного багатоборства, бігу на
ковзанах.
1955 р. На руках у Н. Алексєєвої —
новенький диплом, який підтверджує,
що вона спеціаліст з експлуатації
нафтових і газових родовищ.
І ось нафтові родовища об’єднання
«Татнафта», різні посади, починаючи
від оператора та інженера відділу і
закінчуючи головним інженером
тресту «Леніногорськміськгаз». І
це у неповні 27 років!
Звичайно, важко доводилося тоді,
згадує Ніна Федорівна. Адже
освоєння родовищ та прокладання
газових магістралей здійснювалися
в ті роки майже одночасно. Єдиних
нормативно-правових документів,
вимог, що стосуються питань
технічного нагляду та охорони
праці, в галузі практично не
існувало. Вся охорона праці щодо
нафтогазовидобування і для
газовиків-експлуатаційників
вміщувалася в одну тоненьку
брошурку... Примітивна газова
апаратура і прилади важільного
типу. А ще — контингент робітників,
з якими доводилося працювати.
Більшість у бригадах з монтажу
газопроводів становили колишні
в’язні або так звані «хіміки». Як у
цих умовах забезпечити безпеку
праці? Запитання непросте, і саме
через нього виник перший серйозний
конфлікт з представниками
влади.
Виявлену наполегливість у
відстоюванні інтересів робітників,
їхніх прав на безпеку праці на
довіреній дільниці виробництва
помітило керівництво Татарського
округу Держгіртехнагляду СРСР. І
ось напередодні 1959 р. Ніну
Федорівну запрошують перейти
працювати державним інспектором до
гірничотехнічної інспекції. Вона
дає згоду. В цей самий період вона
познайомилася з майбутнім
чоловіком, а невдовзі у молодої
сім’ї народилася донька.
Після декретної відпустки Н.
Алексєєва відправилася у
віддалений Азнакаївськ, де було
відділення Єлабузької районної
газотехнічної інспекції, з
перевірками на бурові, на
газопроводи: внутрізаводські та
промислові, діючі й ті, що здаються
в експлуатацію, котельні, газове
устаткування тощо. Практично все
устаткування, апаратура та прилади
безпеки були в ті роки для
обслуговуючого персоналу дивиною.
Паралельно з перевірками стану
охорони праці на піднаглядових
підприємствах доводилося вести
навчання інженерно-технічних
працівників і робітників. І все це в
морози, в дощ і спеку, під відкритим
небом, у полі. Коли тільки й
встигали все робити?
Час минав. На початку 1965 р. у житті Н.
Алексєєвої сталося горе — раптово
помер чоловік, а у доньки виникли
серйозні ускладнення із здоров’ям,
і лікарі порекомендували їй
змінити клімат. У
Держгіртехнагляді СРСР вирішили
перевести Н. Алексєєву в Україну.
Вже в березні 1965 р. Ніна Федорівна
була зарахована на посаду
газотехнічного інспектора
Сумської районної газотехнічної
інспекції Харківського округу
Держгіртехнагляду.
І аж до 1977 р., коли штати інспекції
було розширено, Н. Алексєєва одна
здійснювала державний нагляд у
газовій галузі досить насиченого
великими промисловими об’єктами
Сумського регіону.
Згадуючи про той час, Ніна
Федорівна зауважила, що людині
неважко видавати себе за добру,
веселу або ж навпаки — злу та
сувору. Проте дуже важко бути
справедливою. Підтвердженням того
є її життєвий досвід, її довга
плідна інспекторська кар’єра. Ось
кілька прикладів з її напрочуд
багатої інспекторської
біографії.
Н. Алексєєву, яка щойно приступила
до виконання посадових обов’язків,
вводять до складу державної
комісії з приймання в експлуатацію
суперфосфатного цеху № 1 сумського
«Хімпрому». В газовому
господарстві цього об’єкта —
безліч недоробок. Який підпис в
акті приймання, якщо діюче
виробництво на підприємстві через
численні порушення впору зупиняти?!
Проте керівники підприємства,
маючи високих покровителів, почали
в грубій формі звинувачувати
молоду жінку в упередженості. «Ми з
вами не спрацюємося, оскільки ви
зриваєте пуск найбільшої
новобудови п’ятирічки в регіоні».
Потім пішли конкретні погрози: і
щодо місця роботи, і квартири...
Прямо в кабінеті генерального
директора підприємства після цих
погроз Ніна Федорівна
знепритомніла. Розгубленим
окозамилювачам довелося відвезти
жінку до лікарні. Н. Алексєєва
наполягла на своєму. Всі порушення
на підприємстві було усунено і цех
прийнято в експлуатацію.
А в середині 70-х років, у Кременчуку,
їй довелося проявити свій характер
на заводі, де мав відбутися
черговий пуск в експлуатацію
об’єкта державного значення. Так
сталося, що Н. Алексєєва приїхала на
підприємство останньою. На той час
члени Державної комісії,
призначеної Радою Міністрів
України, вже поставили свої підписи
в акті приймання в експлуатацію
нової лінії з виробництва
нафтопродуктів.
Звичайно, її настійливо почали
просити поставити і свій підпис,
причому без огляду об’єкта. Проте
подібне було не в правилах Ніна
Федорівни. Оглянувши об’єкт, вона
склала окремий акт перевірки (на 8
сторінках), у якому були вказані
виявлені нею порушення. Видимі, між
іншим, решті членів комісії й
неозброєним оком. На багатьох
дільницях технологічних
трубопроводів труби були ще не
зварені, якість же зварювання на
зварених ділянках не витримувала
жодної критики. Незважаючи на
умовляння високих чиновників з
міністерських кабінетів поставити
потрібний підпис, пуск цієї
дільниці заводу було відкладено на
півроку.
Наприкінці 60-х — на початку 70-х
років минулого століття, згадує
Ніна Федорівна, навіть на етапі
проектування і монтажу підземних
газопроводів їй доводилося
стикатися з відсутністю належного
рівня знань як у відповідальних
посадових осіб, так і у простих
робітників. Що вже там говорити про
численних працівників газового
господарства, житлокомунгоспу, які
обслуговують газові мережі та
газові котельні. Пізніше з цього
приводу у неї відбулася розмова з
тодішнім начальником Харківського
округу Держгіртехнагляду В.
Григоровим, якого вона зуміла
переконати, що далі так бути не
може. Треба вживати рішучих та
ефективних заходів. Ніна Федорівна
особисто розробила кілька
шестигодинних програм з навчання
та перевірки знань для інженерів,
які займаються монтажем,
експлуатацією газопроводів та
газифікованих об’єктів. Невдовзі в
області з’явилася мережа
навчальних комбінатів, де вона
разом зі своїми однодумцями почала
здійснювати таку необхідну для
безпеки праці роботу. Всі вони, до
речі, діють й до цього часу.
Питання навчання та перевірки
знань і сьогодні не дають покою Н.
Алексєєвій. Вона і тепер, будучи
громадським інспектором охорони
праці теруправління
Держгірпромнагляду по Сумській
області, читає лекції у Сумському
ЕТЦ. Її безцінний досвід і знання,
як і раніше, затребувані,
результативні — рівень
виробничого травматизму в газовому
господарстві Сумщини є одним з
найнижчих в Україні.
Подумки уявляючи та оцінюючи все
те, що за довгі роки копіткої роботи
було зроблено Ніною Федорівною,
мимоволі вражаєшся. Бо далеко не
кожному фізично міцному чоловікові
під силу впродовж доби перевірити
на наявність порушень правил
техніки безпеки півсотні папок з
технічною документацією об’єктів,
що здаються в експлуатацію. А які
моральні та фізичні зусилля
потрібні були Ніні Федорівні під
час приймання в експлуатацію
магістральних нафто- і
газопроводів, труби в яких
діаметром 1420 мм, і кожний зварний
шов таких мереж треба було
перевіряти особисто, читаючи
плівки з даними дефектоскопії
кожного із зварних з’єднань. Адже
не було тоді ніяких комп’ютерів,
мобільних телефонів та інших
атрибутів, без яких неможливо
уявити сьогоднішню роботу. Зате в
її житті були десятки та сотні
кілометрів таких магістралей, що
здавалися в експлуатацію.
Заслуги Ніни Федорівни належним
чином оцінені. В січні 1985 р. її було
нагороджено почесним знаком
«Кращий інспектор
Держгіртехнагляду СРСР». Дуже
непросто було тоді одержати таку
нагороду, але Ніна Алексєєва її
безумовно заслужила.
Не заведено говорити про вік жінки,
але я візьму на себе
відповідальність і зазначу: роки у
Ніни Федорівни великі. Цього року
їй виповниться 75. 47 з них віддано
важливій ділянці — промисловій
безпеці та охороні праці
працюючих.
Вітаємо її з Днем 8 Березня, бажаємо
довгих років життя, міцного
здоров’я, щастя. І надалі
залишатися такою ж енергійною і
чарівною.
Вадим КОБЕЦЬ,
наш власкор
На знімку:
Ніна Федорівна Алексєєва
готується до чергової лекції.
Фото автора
