Управління безпекою праці в гірничій промисловості

У численних закордонних (в основному американських) дослідницьких центрах вирішено завдання й знайдено сучасні наукові рішення та додаткові процедури, пов’язані з поняттям охорони людини в сфері її перебування і соціальної діяльності. Підвищилася усвідомленість необхідності поєднання наукових знань і набуття професійного досвіду з проблем безпеки під час підготовки інженерів у вищих навчальних закладах. Нарешті відповідальні особи зрозуміли, що від поваги й турботи, якими оточена людина, залежатиме майбутнє нашої цивілізації. Так, завдяки плідній науково-дослідній роботі з Федеральною Академією гірничої справи Департаменту охорони праці й здоров’я на шахтах США було реалізовано програму «Перевірка якості управління безпекою праці в гірничій промисловості відповідно до стандарту PIER-MERIT». Програма була впроваджена впродовж двох років на 42 вугільних шахтах, у її реалізації брали участь у цілому 10 тис. гірників. Метою програми була розробка й впровадження на польських шахтах нової системи управління безпекою, заснованої на американських рішеннях.
Міжнародна організація праці — міжнародна організація, яка з часу її заснування в 1919 р. приділяє увагу охороні праці. Максимально гідна робота має бути безпечною — такий головний лейтмотив постулату МОП «Гідна робота для всіх».
Насправді перехід від юридичних законів до дійсності вимагає більше, ніж ратифікації конвенції МОП, а це значить, що застосування міжнародних стандартів на практиці є головним завданням і необхідною умовою розвитку. МОП робить зусилля щодо інтеграції, що забезпечує більш тісне співробітництво на її міжнародних принципах і тим самим збільшує можливості для виконання вимог національних стандартів з удосконалення охорони праці й техніки безпеки і в гірничій промисловості.
Конвенції та рекомендації МОП висвітлюють деякі тенденції розвитку. Коли йдеться про правовий бік питання, то в таких випадках змінюється й підхід. Замість стандартів для окремих галузей з’являються стандарти узагальнюючого характеру, здійснюється перехід від уточнюючих суворих приписів до більш гнучких принципів, що спираються на процеси. Галузь застосування принципів МОП, що стосуються охорони праці й техніки безпеки, значно розширилася, від уваги, що приділялася питанням безпеки в промисловості, було зроблено перехід до охорони праці на робочому місці. Тобто на перше місце вийшло завдання пристосування робочого місця до людини, і, як наслідок, від охорони праці було зроблено перехід до запобігання й оцінки можливих факторів ризику.
Рушійною силою під час розробки концепції, що стосується питань охорони праці й техніки безпеки, є прагнення дати додаткові рекомендації щодо запобігання нещасним випадкам і профзахворюванням під час проведення робіт і за умови застосування засобів індивідуального захисту. Остання Конвенція МОП основну увагу приділяє засобам профілактики. Якщо ризику неможливо уникнути чи його виключити, то останнім засобом є відхід з місця аварії. Прийняті в 2002 р. Протокол з безпеки під час проведення робіт і Конвенція з охорони здоров’я за тематикою збору інформації й повідомлення про нещасні випадки та профзахворювання під час проведення робіт, а також Перелік профзахворювань підкреслюють необхідність створення дуже достовірної та вичерпної статистики в цій галузі. Без статистики неможливо одержати достатній обсяг інформації, сформулювати пріоритети й розпочати якісь дії. Крім явного поліпшення ситуації зі здоров’ям людей, кожне значне зменшення імовірності виникнення та прояву профзахворювань набуває великого значення в соціально-економічному плані. Тут першорядне значення мають як моральні, так і економічні аспекти. І, отже, постійно існує необхідність проведення заходів у галузі охорони праці й техніки безпеки в міжнародному масштабі.
Вивчивши досвід роботи в гірничій промисловості, спеціалісти повинні дати відповідь на деякі запитання, якщо зміни в положенні з охорони праці залишаться незмінними. Що робити? Хто це повинен робити? Що зроблено вже десь в іншому місці? Які зміни в законодавстві були останніми? Яка роль законодавців, якщо в гірниче законодавство були внесені зміни? Як зміни впливають на обов’язки та відповідальність роботодавців і працюючих? На якому з факторів варто зосередити увагу в першу чергу: на людському чи технічному? На профзахворюваннях і контролі? На оцінці факторів ризику? На діалозі з громадськістю? На навчанні? Як бути з невеликими шахтами?
На ці ключові запитання необхідно одержати відповідь для удосконалення положень з охорони праці на найближчі роки. Крім того, вони мають міжнародне значення для розробки національних стратегій.
У гірничій промисловості проблема робочого часу порушується постійно, причому якісно і кількісно. Неправильний розподіл змін еквівалентно робочому часу, понаднормові години й недостатнє навчання професії збільшують ступінь ризику, призводять до швидкої стомлюваності й до людських помилок. Одночасно це призводить до суттєвих економічних і соціальних втрат, зокрема, до зниження продуктивності праці, збільшення кількості випадків травматизму й зростання профзахворюваності, неявки на роботу, звільнень, компенсаційних виплат. З іншого боку, з’являються значні фінансові, соціальні й виробничі вигоди, що є наслідком вдалих розробок і правильно прийнятих рішень про робочий час. Спостерігається тенденція пристосування до ситуації шляхом збільшення кількості шахт із 12-годинною робочою зміною. Дуже невідкладною є розробка стратегії оцінки потенційної небезпеки й ризику.
Розвиток культури безпеки є частиною поведінкового підходу до підвищення рівня охорони праці. Для цього потрібні правильне розуміння поставлених завдань і правильне управління, а здоров’я і безпека повинні бути галузевим завданням управління. На підприємстві повинні рахуватися з фактом, що підвищення рівня безпеки — процес довгостроковий і потребує постійної роботи в цьому напрямі.
Оскільки від поводження людини залежить безпека, а також застосування стандартів, то необхідно спрямувати зусилля на розуміння важливості оцінки ризику, управління ризиками і на контроль за додержанням вимог безпеки. Головна мета при цьому — підвищення рівня безпеки й охорони здоров’я. Проблема полягає в тому, як впровадити систему управління ризиками на підприємствах і в цілому по галузі, щоб це зрозуміли всі й оцінили як вигоди.
Побудова сучасної та перспективної у частині її подальшої реалізації в наступні роки і навіть десятиліття системи безпеки і гігієни праці в гірничій промисловості України можлива лише на основі використання методології «оцінки ризиків». Для розробки відповідної інформаційної та нормативної документації ряд провідних спеціалістів з безпеки дослідницьких, проектно-конструкторських і навчальних інститутів повинні ознайомитися, а ще краще пройти хоча б коротке стажування у відповідних навчальних і наукових центрах за кордоном.
При створенні власної системи безпеки для України, щоб зробити її цікавою для закордонних спеціалістів, необхідна розробка інших аспектів її реалізації, наприклад, з позиції «теорії катастроф» чи яких-небудь інших ефективних методів прикладної математики, таких, наприклад, як «множинна регресія» та ін. У даному випадку є підстави вважати, що вітчизняна програма буде правильно сприйнята і затребувана за кордоном.
Ідеологія безпеки й трудового комфорту має стати на довгі роки визначальною у промисловості нашої країни, в першу чергу — у гірничій промисловості.
Для реалізації системи управління виробництвом, що створюється, причому на кількох рівнях, наприклад, безпосередньо на шахтах і в Мінвуглепромі, необхідне дуже потужне комп’ютерне забезпечення й нові програмні розробки, що забезпечують масове передавання поточної інформації з блокуванням від можливих збоїв, наприклад, під час передавання її через супутникові канали зв’язку.
Існуюча сьогодні нормативно-технічна база галузі має бути здебільшого перероблена з урахуванням законодавства країни, що одночасно переробляється, і нових економічних підходів, що включають у себе методи оцінки вартості життя працівників галузі та систему аналізу ризиків роботи на конкретному виробництві.
Усі перші керівники гірничих підприємств, а також самі підприємства повинні регулярно, наприклад, один раз на три роки, проходити сертифікацію в частині вивчення методів зниження ризику роботи на конкретному підприємстві та їх практичної реалізації. На підставі одержаних результатів повинні встановлюватися пільги або навпаки — матеріальні стягнення як безпосередньо для працівників підприємства, так і самого підприємства в цілому.
Реалізація даної програми щодо загальної безпеки в галузі можлива лише при централізованій підготовці у вузах спеціалістів відповідного профілю і регулярній послідовній перепідготовці працівників галузі. Наукове управління цією програмою (назвемо її «Безпека вугільної промисловості») найдоцільніше доручити МакНДІ, для чого в його складі має бути утворений науковий відділ з двома-трьома лабораторіями відповідної спрямованості.
Усі технічні проблеми, пов’язані з доробкою, модернізацією і створенням, у разі необхідності, нових зразків вимірювальних приладів, узгоджувальних пристроїв, спеціалізованих джерел живлення й іншого необхідного устаткування має взяти на себе ВАТ «Автоматгірмаш» як головний технічний керівник програми. Додаткове устаткування, необхідне для практичної реалізації проблеми, повинні поставити підприємства вугільного машинобудування галузі й інших спеціалізованих підприємств на конкурсній основі.

Література

1. Мнухин А. Г. Оценка безопасности и работоспособности систем электроснабжения угольных шахт // Безопасность труда в промышленности.— 1987.— № 2.— С. 26—29.
2. Хенли Э. Д., Кумамото Х. Надежность технических систем и оценка риска.— М: Машиностроение, 1984.— 528 с.
3. Anatoly G. Mnykhin, Oleksander M. Bryukhanov. Optimization of coal mine parameters to provide safe operation. Komeko, 2003.— Technology at the service of environment. Volume II.— Р. 91—106.
4. Мнухин А. Г., Брюханов А. М., Вовченко А. Р. Оптимизация обслуживания шахт, исходя из их аварийности // Науковий вісник НГАУ.— 2002.— № 1.— С. 83—86.
5. Курносов В. Г., Сененко В. В., Красик Я. Л. Безопасность работы шахт в ХХI веке — технические средства, контроль, прогноз и управление // Научные работы Донецкого национального технического университета, вып. 48 // Материалы международной конференции по управлению «Автоматика—2002». 16—20 сентября 2002 г.— Донецк.— 2002.
6. Береговой Г. Т., Тищенко А. А., Шибанов Г. П. , Ярополов В. И. Безопасность космических полетов.— М.: Машиностроение.— 1977.— 264 с.
7. Ничипорук З. Т. Управление безопасностью в горной промышленности в свете польского опыта // Конференция ГИГ (Главный институт горного дела). «10 лет управления безопасностью и гигиеной труда в горной промышленности».— Устронь, 30—31 мая 2005 г.
8. Востросаблин А. Сколько стоит Ваша жизнь? // Домашний адвокат.— 2003.— № 23.
9. Юрас Я., Краузе М. Оценка эффективности систем управления на повышение безопасности в горной промышленности // Конференция ГИГ (Главный институт горного дела). «10 лет управления безопасностью и гигиеной труда в горной промышленности».— Устронь, 30—31 мая 2005 г.
10. Мигда Ян, Томанек Юзеф. Роль Высшего горного управления Польши в управлении безопасностью труда в горной промышленности.— Катовице, Высшее горное управление.
11. Распоряжение министра экономики от 28 июня 2002 г. по вопросу безопасности и гигиены труда, управления деятельностью предприятия и обеспечения специалистами противопожарной безопасности на горных предприятиях, занимающихся подземными разработками. Сборник № 139. — С. 1169.
12. РN-N-18002. Системы управления безопасностью и гигиеной труда. Общие директивы по оценке профессионального риска.— Январь. 2000 г.
13. Кшемень С. Интеграция науки и образования в области управления безопасностью и гигиеной труда // Конференция ГИГ (Главный институт горного дела) «10 лет управления безопасностью и гигиеной труда в горной промышленности».— Устронь, 30—31 мая 2005 г.