100 років тому в
Донбасі сталася одна з найбільших
за всю історію вуглевидобувної
галузі трагедія. Про ту подію на
території нинішнього обласного
центру Донецька влітку 1908 р. писали
газети усього світу. «Вибух на
Макар’ївському руднику в області
Війська Донського 18 червня за
числом жертв перевершує всі
нещасні випадки, що колись уражали
російську гірничу промисловість. У
перших телеграфних звістках про
катастрофу, одержаних 19 червня,
повідомлялося про загибель 150 осіб.
Остаточне число загиблих
визначилося в 270…»
Відомий
письменник В. Мухін, який присвятив
життя службі в гірничорятувальних
підрозділах і який був свого часу
заступником начальника Державної
воєнізованої гірничорятувальної
служби Мінвуглепрому, більшу
частину своїх книг присвятив
подвигу колег-побратимів. Є у
нього й опис картини, що постала
перед очима тих, хто століття тому
спустився у надра зруйнованого
вибухом метану і вугільного пилу
Макар’ївського рудника. Побачив це
професіонал, який ознайомився з
документами розслідування тієї
трагедії. Рудникове подвір’я та
обхідний квершлаг були заповнені
людьми. Тут же лежало багато
трупів...
Із документів,
які збереглися, відомо, що
«приблизно години через півтори
після вибуху приїхала рятувальна
артіль з Макіївки... Присутність
членів рятувальної артілі у
дихальних апаратах настільки
підняла дух робітників, що
кількість тих, хто спускався у
шахту для надання допомоги
потерпілим, значно збільшилася.
Робітники були впевнені, що якби
комусь з них стало погано, то їх не
кинули б, а винесли на поверхню їхні
товариші, які мали апарати...»
Люди, які самовіддано спустилися
рятувати інших, зовсім забували про
свою безпеку, і тому багато хто з
них отруївся чадним газом. Вранці 19
червня було знайдено і виведено на
поверхню 11 осіб. Відчувши запах
гару, вони вирішили, що десь стався
вибух. Спроба вийти на свіжий
струмінь виявилася невдалою, бо
повітря у міру просування їх у
нижні виробки ставало все більш
задушливим. Тоді машиніст
електричної лебідки С.
Переяславцев запропонував
повернутися на попереднє місце.
Гірники перегородили за допомогою
свого одягу штрек, і хоча струмінь
свіжого повітря був дуже слабким,
їм все-таки вдалося протриматися
до наступного дня...
Уже протягом перших трьох днів з 18
по 20 червня на поверхню було
піднято 219 тіл потерпілих...
У матеріалах
розслідування цієї аварії є
примітний документ: «На допомогу
потерпілим Його Величність
побажали призначити 10 тисяч
рублів... Призначалося самотнім
удовам потерпілих 30 рублів, на
кожну дитину додавалося 5
рублів».
Трагічна доля випала сумнозвісній
шахті й у роки Великої Вітчизняної
війни. У її ствол гітлерівці
скидали виснажених катуваннями
патріотів, усіх, кого підозрювали у
нелояльному ставленні до нової
влади та порядку. Про це розповідає
меморіальна дошка з написом, де
вказано, що в цілому тут було
поховано живими близько 75 тис.
осіб.
Будемо пам’ятати і про них, усіх
тих, хто пішов від нас, і берегти
живих, у першу чергу гірників, яким,
як і сто років тому, доводиться за
світло й тепло платити своїми
життями. За підрахунками фахівців,
за час видобування палива в нашій
країні загинуло близько 20 тис.
вуглевидобувників. Населення
цілого гірняцького міста!
Схилимо перед їхньою пам’яттю
голови...
Г. ГРИБАНОВ
На знімках:
Свято-Миколаївський храм,
збудований на кошти робітників
Макар’ївського рудника. Тут
відспівували загиблих шахтарів;
гірничорятувальники початку ХХ
століття;
монумент на згадку про
радянських
людей, скинутих гітлерівцями у
ствол шахти;
меморіальна плита на місці
поховання жертв гітлерівських
злодіянь.
Фото автора
