З приводу трагедії,
що сталася на Різдво у
мелітопольському кафе «Кристал»,
можна довго охати й ахати. Адже
загинули дві здорові, гарні, молоді
дівчини, так і не пізнавши масу
людських радощів життя. Та є річ,
яка не менше рве серце і збурює
розум. У своїй щоденності і
розповсюдженості вона настільки
тривіальна, що, здається, немає
ніякого сенсу знову і знову
піднімати її на щит. Якби ж за нею не
тягнувся через усю країну чорний
шлейф біди. І ймення їй —
безвідповідальність. Втім, давайте
по порядку.
Кафе «Кристал» відкрило свої двері
для відвідувачів 7 січня цього року
об 11 год. 19-річна офіціантка А.
Баранова та 22-річна прибиральниця
Г. Черюканова, як завжди, вчасно
стали до роботи. Десь через годину
з’явилася і їхня господиня —
підприємець Г. Попович. Вона
приготувала обід, і всі разом сіли
за стіл. Особливих церемоній не
розводили, бо і роботодавець, і
працівниці були майже одного віку.
Потім кожен займався своїми
справами. Увечері вийшли на роботу
музикант, бармен. І колектив у
повному складі обслуговував
відвідувачів аж за північ. Коли
кафе спорожніло, А. Баранова і Г.
Черюканова попросили дозволу у
господині залишитися на роботі з
тим, щоб навести лад у приміщенні. Г.
Попович заперечувати не стала. Як
потім вона пояснить, дівчата мали б
коштом підприємства викликати
таксі і роз’їхатися по домівках.
Та, як кажуть у народі, домашня
думка у дорогу не годиться.
…Близько 5 год ранку випадковий
перехожий побачив зловісні
відблиски полум’я всередині кафе
«Кристал» і повідомив про це
місцевий підрозділ МНС. Пожежники
за годину приборкали вогонь. У
підсобці вони знайшли два жіночих
трупи: А. Баранової та Г.
Черюканової.
Як потім засвідчило Запорізьке
бюро судово-медичної експертизи,
дівчата померли внаслідок гострого
отруєння оксидом вуглецю. Ані
алкоголю, ані медикаментозних чи
наркотичних речовин у їхніх тілах
не знайдено.
Зрозуміло, було створено комісію зі
спецрозслідування групового
нещасного випадку, яку очолив
начальник Запорізької державної
інспекції промислової безпеки та
охорони праці в АПК та
соціально-культурній сфері П.
Ворошилов. Вона зробила висновок,
що основною причиною нещастя є
коротке замикання електромережі,
що виконана з порушенням Правил
улаштування електроустановок (п.
2.1.21 розділу 2). На практиці це
значить, що проводи електромережі
кафе були з’єднані численними
скрутками. А раз так, то є підстави
говорити про незабезпечення
роботодавцем належних умов праці і
відповідно — невиконання ним ст. 13
Закону «Про охорону праці».
Головний державний інспектор В.
Виноградов склав протокол про
адмінпорушення на Г. Попович як на
особу, яка порушила законодавство
про охорону праці. Та власниця
«Кристалу» категорично
відмовилася його підписувати, бо
твердо переконана у своїй
невинності. А завідувач сектора
організації профілактики нещасних
випадків на виробництві і
профзахворювань Мелітопольського
відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві
та профзахворювань І. Пронін
взагалі відмовився пов’язувати
даний нещасний випадок з
виробництвом.
Який підсумок? Є два трупи і немає
винних. Та чи справді немає?
Звернімося до постаті Г. Попович.
Заходившись добувати капітали,
вона найняла людей, щоб вони для
неї, як кажуть, тягали з вогню
каштани. Та обстоючи власний
інтерес, що ж зробила новоявлена
мелітопольська підприємниця в
інтересах найманих працівників і
держави? Заяв від працівників про
прийом на роботу не взяла. Наказ про
зарахування їх у штат кафе не
видала. Відповідний запис у
трудових книжках не зробила. З
порядком роботи закладу під розпис
працівників не ознайомила. Графік
роботи не склала. Табель робочого
часу не вела. Відомість нарахування
заробітної плати не оформила, а
видавала людям гроші в кінці
робочого дня, за які ніхто ніде не
розписувався. Відтак, обслуговуючи
інтереси Г. Попович, працівники не
могли розраховувати ні на трудовий
стаж, ні на оплату листків
непрацездатності у разі хвороби, ні
на відрахування у Пенсійний фонд та
ін. Не знайшла за потрібне власниця
кафе робити належні відрахування й
у Фонд соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань на
випадок травмування когось з
підлеглих. Але це ще не все. Г.
Попович, не показуючи заробітки
працівників і не роблячи
відповідних відрахувань, ошукала,
по суті, не тільки людей, а й
державу.
Є ще одна вагома провина Г. Попович
перед суспільством: вона прийняла
на роботу у заклад громадського
харчування працівниць без
проведення належного медичного
огляду. Яку загрозу несе така
практика життю і здоров’ю,
насамперед населенню Мелітополя,
багато пояснювати не треба.
Однак портрет сучасного дрібного
українського підприємця, який
сьогодні створює масу проблем для
наглядових органів, не закінчено.
Так, у Г. Попович проектної
документації на кафе не було. Вона
не пройшла навчання та перевірку
знань з питань охорони праці. Як
наслідок — не призначила особу,
відповідальну за стан
електрогосподарства. Це при тому,
що десь за місяць до трагедії
представники пожежного нагляду не
тільки виявили у «Кристалі» масу
порушень, а й порадили приватному
підприємцю, як їх усунути. Однак Г.
Попович махнула рукою не тільки на
вимоги наглядовців, а й на
інструкції та інструктажі з
охорони праці.
Чи одинока Г. Попович у своїй
безвідповідальності? Ось переді
мною Свідоцтво про державну
реєстрацію фізичної особи —
підприємця Попович Ганни
Михайлівни, видане Мелітопольською
райдержадміністрацією Запорізької
області 21 листопада 2007 р. Цей
документ є свідченням того, що
мелітопольська влада свідомо
довірила Г. Попович здоров’я і
життя населення даної
адміністративної одиниці. А відтак
ця влада зобов’язана була вимагати
від підприємця як знання, так і
безумовного додержання чинного
законодавства, зокрема про охорону
праці. Овва! Перевірка стану
безпеки праці у кафе «Кристал» вже
після загибелі дівчат обернулася 10
пунктами серйозних порушень, на які
Г. Попович, відверто кажучи, хотіла
чхати. Адже вона не підписала
протоколу про адмінпорушення і тим
самим фактично не визнала ані
існуючих порушень, ані своєї
відповідальності за них. Цей
зневажливий жест роботодавця є
красномовною оцінкою роботи з ним
місцевої виконавчої влади і
ставлення останньої до тієї ж
охорони праці.
Сьогодні матеріали на Г. Попович у
місцевому суді. У них власниця
«Кристалу» виступає як порушниця
законодавства про працю. Що ж
стосується її ігнорування Закону
«Про охорону праці», то про це нема
і мови. Наче не було ні скруток, ні
пожежі, ні загублених життів… Все
зійшло з рук. І це суспільна біда. Бо
сьогодні не тільки на Запоріжчині,
а по всій країни сотні, тисячі малих
і середніх закладів харчування, чиї
безвідповідальні власники
тримають життя і здоров’я як
працівників, так і відвідувачів у
своїй загребущій п’ятірні. З
огляду на це, матеріли даної
трагедії могли б стати не тільки
обласним, а й всеукраїнським
інформаційним бестселером, якби
органи державного нагляду,
виконавча влада, громадські
активісти регіону піднесли їх до
суспільного осмислення, з якого
винесли б уроки і роботодавці, і
наймані працівники, і міська влада,
і прокуратура… Певна, публічне
дослідження мелітопольських подій
підштовхнуло б і
Держгірпромнагляд, і Федерацію
профспілок України, і регіональні
відділення політичних партій до
лобіювання тих законів, які б
зобов’язали роботодавців
матеріально відповідати за стан
безпеки праці і травматизму на
виробництві. Адже сьогодні Україна
чи не єдина держава у світі, де
роботодавець власні працеохоронні
промахи покриває в основному за
рахунок державних коштів.
Певна я і в тому, що саме
громадський процес над правовим
нігілізмом став би найкращим
пам’ятником загубленим життям
Анастасії Баранової та Ганни
Черюканової.
Надія БЕЗУГЛА,
наш власкор
