На карті України це, зокрема,
Запорізька область, яка також
поділяється на свої «промзони».
Найбільша з них — у північній
частині самого обласного центру, де
вдень і вночі працюють десятки
різноманітних підприємств,
насичуючи атмосферу міста
кислотними дощами, викидами пилу,
шкідливих сполук важких металів
тощо. Зрозуміло, що за таких
обставин у Запорізької облСЕС
вистачає клопотів. Про них з нашим
власним кореспондентом Надією
БЕЗУГЛОЮ розмовляв головний
державний санітарний лікар цієї
установи, заслужений лікар України
А. Севальнєв.
— Анатолію Івановичу, давайте
відразу уточнимо місце
Запорізького краю серед інших
«промзон» країни за станом умов
праці, додержання підприємствами
санітарних норм та правил, бо за ним
закріпилася слава
найнесприятливішої області для
людської життєдіяльності .
— Якщо порівняти наш регіон,
скажімо, з Дніпропетровщиною з її
Кривбасом, Жовтими Водами чи
Дніпродзержинськом, Харківщиною чи
Донеччиною, то він — не кращий і не
гірший. Такі самі складні умови
праці на багатьох металургійних,
машинобудівних, хімічних
підприємствах. Коли ж говорити
конкретно про Запорізький край, то
після лабораторного обстеження
робочих місць картина така: 29,8% з
них не відповідають
санітарно-гігієнічним нормам по
загазованості й запиленості, 27,6% —
по рівнях шуму і 17,6% — по вібрації.
За 2002—2006 рр. на підприємствах
області зареєстровано 261
профзахворювання. Причому тут
динаміка стабільна — в середньому
50 випадків щорічно. Якщо і є
тенденція до зниження, то вона
незначна: 2005 р.— 53
профзахворювання, 2006 р.— 47.
— Я б хотіла привернути увагу і до
такої стабільності. Так, у 2001 р., за
даними гігієнічної експертизи, в
області у незадовільних умовах
праці було зайнято майже 100 тис.
осіб. На початок 2007 р. ситуація
точнісінько така сама. Чи є
підстави говорити також про
стабільну незацікавленість
роботодавця у суттєвому поліпшенні
умов праці?
— Як не прикро, але ми повинні
констатувати економічну
незацікавленість у цьому питанні
не тільки роботодавця, але й самого
працюючого. Якщо перший керується
збереженням прибутків, то другого
влаштовують доплати за роботу в
шкідливих умовах праці, пільгова
пенсія, а то і дуже солідні
компенсації у разі одержання
профзахворювання, що сягають
десятків тисяч гривень.
З іншого боку, коли наша служба
протягом року складає десь 200
санітарно-гігієнічних
характеристик, а фіксується лише 50
профзахворювань, то є підстави
говорити про свідоме приховування
підприємствами випадків
профзахворювань. На це, до речі,
налаштовує і зарубіжна практика.
Скажімо, у розвинених країнах
Європи, де умови праці тамтешніх
громадян значно кращі, а рівень
промислової безпеки суттєво вищий,
кількість профзахворювань щорічно
удвічі-утричі більша, ніж в Україні.
Тож не важко уявити, який там
щільний і розгалужений контроль за
здоров’ям працюючого населення.
Втім, це не дивно. Згідно з даними
ООН, 45% населення планети (тобто 3
млрд. осіб) — це робоча сила світу.
Саме ця сила підтримує економічну
основу будь-якого суспільства. Її
добре здоров’я — передумова не
тільки високої продуктивності
праці, підвищення матеріального
добробуту, а й запорука стійкого
соціально-економічного розвитку
країни.
— Як же нам дотягнутися до омріяних
європейських стандартів? Яким
чином змінити психологію
роботодавця і працівника?
Запитання хоча давно на часі, але
непрості. Вже минуло 15 років з часу
прийняття Кабінетом Міністрів
України постанови від 01.08.92 р. № 442
«Про Порядок проведення атестації
робочих місць за умовами праці»,
але й досі ця справа рухається
повільно. Та якщо цю постанову
виконали десь 80% металургійних
підприємств, то, скажімо, у
будівництві, машинобудуванні цей
показник значно нижчий. А в АПК він
не дотягує і до 10%.
— Атестація робочих місць,
безперечно, прогресивна ідея. Але
що показав час? На якомусь етапі
почалося її нівелювання.
Захопилися статистикою, звітністю
тощо, і випало з поля зору головне:
атестація мусить не тільки
констатувати наявність тих чи
інших шкідливих факторів впливу на
працівника, а активно спонукати
роботодавця до кардинального
поліпшення умов праці, щоб якомога
швидше «тоншали» всім добре відомі
Списки № 1 і № 2. На жаль,
роботодавець у своїй основній масі
не займається впровадженням нових,
підкреслю, безпечних для людини
технологій, суттєвою
реконструкцією діючих виробництв,
а намагається відбутися «латанням
дірок», перекрити шкідливі фактори
впливу закупівлею додаткових ЗІЗ. А
проте відомо, що людина,
відпрацювавши 10 років у
несприятливих для здоров’я умовах,
має реальний шанс отримати
профзахворювання.
Ось такий приклад по ВАТ
«Запоріжсталь». Сьогодні на цьому
металургійному гіганті планується
масштабна реконструкція ряду
виробництв. Нам на узгодження
подали один-єдиний її варіант, в
основі якого лежить насамперед
зниження собівартості продукції.
Що ж стосується поліпшення охорони,
умов праці, створення сприятливого
мікроклімату, то вони на другому
плані. Хоча щороку на цьому
підприємстві реєструється 7—8
випадків профпаталогії. Це
найбільший показник по області.
Зрозуміло, наша служба не
підтримала такий проект. Незабаром
керівники ВАТ «Запоріжсталь» знову
подали той самий проект. Оскільки
ми не можемо змусити роботодавця
виконати принципово іншу
реконструкцію, то висунули свої
зауваження, і зараз заводчани
працюють над їх усуненням.
Хоча прикладів поліпшення умов
праці немало. Скажімо, на ДП
«Кремнійполімер» придбано засоби
малої механізації. У ВАТ «Азмол»
встановлено автоматичний
віскозиметр, впроваджено
напівавтоматичну лінію
затарювання продукції у бочки та
змонтовано лінію поперечного
розкрою металу, що поліпшило умови
праці 10 працівниць тощо.
Але за 10 останніх років на старих
потужних підприємствах області,
які, власне, і «постачають»
профзахворювання та нещасні
випадки, не відбулося кардинальних
технологічних змін.
Окремо стоїть проблема поліпшення
умов праці на
сільгосппідприємствах, які
безпосередньо зайняті
виробництвом зерна, м’яса, молока
та іншої продукції. Хоча загалом
багато з них підтримують
матеріально-технічну базу,
закуповують ЗІЗ, організують
гаряче харчування для своїх
працівників, все ж лабораторне
обстеження 50% робочих місць
сільгосппідприємств засвідчило
перевищення рівнів шуму,
загазованості, запиленості,
зниження інтенсивності освітлення,
несприятливий мікроклімат, 50—70%
сільгосптехніки вичерпали
моторесурс.
Однак протягом року у цій сфері
виробництва практично не
фіксується випадків профпатології.
Це свідчить про те, що селяни просто
не звертаються зі своїми хворобами
до медичних закладів.
— Але наскільки мені відомо,
останнім часом і галузеві
міністерства, і місцева виконавча
влада активно контролюють
проведення медоглядів працівників
підприємств. Тому є реальна
можливість вчасно вихопити людину
з біди.
— Тут треба підкреслити, що під час
медоглядів сьогодні практично не
проводяться дослідження на
вібраційну чутливість,
динамометрія, аудіометрія,
крупнокадрова флюорографія,
холодова проба тощо. Не виконуються
біохімічні дослідження на
активність холінестерази, на
наявність ртуті, миш’яку, не
виконується аналіз за розгорнутою
формулою крові у працюючих зі
свинцем та ароматичними
вуглеводнями тощо.
Й досі не створено централізовану
лабораторію клінічних досліджень,
про що неодноразово наголошувалося
на рівні обласного управління
охорони здоров’я ще з 1989 р.
— По всьому видно, що успішна
боротьба медиків-практиків за
здоров’я працюючої людини
потребує матеріальної й наукової
підтримки.
— Я б особливо наголосив на
останньому. Як не парадоксально,
але у вітчизняному законодавстві
не визначені санітарні норми
роботи фермерських господарств,
яких не тільки у Запорізькій
області — сотні. Відтак питання
активної взаємодії та впливу
санітарно-епідеміологічної служби
на роботодавця (експертиза
проектів, технологій, устаткування,
зрештою, адмінстягнення тощо) —
відкрите. Втім, коли вже повели мову
про нормативно-правову базу, слід
сказати, що починаючи з 2000 р.
санепідслужба не отримала від
наукових закладів жодного
нормативного документа, який би
регламентував узгодження з
роботодавцем впроваджуваних нових
технологій, новітньої техніки,
устаткування та ін. Маленький
приклад. Візьмімо лампи
інфрачервоного випромінювання для
обігріву виробничих приміщень, які
сьогодні охоче використовують
підприємства з метою економії
природного газу чи твердого палива.
Попри всі позитивні технічні
характеристики цього приладу, він
активно впливає на самопочуття
людини. А нормативів, котрі б
регулювали допустиме у просторі і
часі перебування працівника
протягом зміни у зоні роботи
згаданих ламп, немає.
— Усвідомлюючи серйозність
порушених проблем, не можу не
запитати, які ефективні важелі
впливу Ви плануєте вжити, з
урахуванням всієї недосконалості
чинного законодавства і стійкого
ставлення роботодавця до працюючої
людини як до матеріального
ресурсу?
— Почнемо ми з того, що обновимо
санітарно-гігієнічний контроль.
Проведемо переоблік робочих місць
зі шкідливими умовами праці і
змусимо власника платити за
лабораторні дослідження не один
раз на п’ять років, як він звик, а
відповідно до ГОСТ 12.005—88, де у п. 4.2.5
чітко сказано: «Періодичність
контролю встановлюється залежно
від класу небезпечності шкідливої
речовини: для І класу — не рідше 1
разу на 10 днів, ІІ класу — не рідше 1
разу на місяць, ІІІ і ІV класу — не
рідше 1 разу на квартал…» Якщо бути
самокритичним, то необхідно
зазначити, що це не нововведення, а
повернення до моніторингу, який
свого часу напрацьовувався роками.
Так, ще за Радянського Союзу вели
шумові карти на підприємствах та у
житлових районах, давали
характеристику зонам забруднення
та ін.
Планувалась робота щодо
впровадження дієвих заходів з
покращання умов праці,
навколишнього середовища. Тому ми
хочемо відновити цю роботу і
підняти її на належний рівень,
спираючись на нові наукові
методики й дані щодо оцінки та
управління професійними ризиками.
Отримана інформація буде
неоціненною для системи
соціально-гігієнічного
моніторингу працюючих у шкідливих
умовах та для встановлення зв’язку
захворювання з умовами праці. У
своїх прагненнях якісно поліпшити
життя працюючої людини ми маємо
підтримку керівників
облдержадміністрації, обласної
ради з питань безпечної
життєдіяльності населення,
обласного управління охорони
здоров’я, президії обласної ради
профспілок. Вирішення означених
проблем має особливе значення
особисто для мене. Бо я люблю своє
Запоріжжя і хочу, щоб воно було
комфортним для кожного його жителя
і для гостей міста.
На знімку:
заслужений лікар України
А. Севальнєв.
