Останніми роками держава особливу
увагу приділяє питанням безпеки
виробництва. В результаті протягом
кількох років в Україні намітилася
тенденція до зниження трагічних
показників, усе менше людей
травмується на робочих місцях.
Тим тривожнішою виглядає
статистика травматизму,
пов’язаного з
дорожньо-транспортними пригодами
(ДТП).
Практично в усіх областях нашої
країни відмічається збільшення
кількості нещасних випадків
внаслідок ДТП у загальній
кількості виробничих нещасних
випадків. Наприклад, у
Чернігівській області в 2006 р.,
вперше за весь час існування
державного нагляду, майже половина
(48%) смертельних випадків на
виробництві сталися внаслідок ДТП.
Що стало їх безпосередньою
причиною: поганий стан доріг чи
автомобілів, недосвідченість
водіїв або їхнє нехтування
правилами руху — це визначають
відповідні компетентні органи, до
числа яких Держгірпромнагляд не
входить. Як-то кажуть, не наша
парафія.
При цьому, однак, саме на
територіальні органи Комітету
законодавством покладено
відповідальність за своєчасне та
якісне розслідування нещасних
випадків (групових, смертельних і з
тяжкими наслідками), що сталися на
виробництві з найманими
працівниками.
Здавалося б, у теруправлінь не
повинно бути ніяких особливих
труднощів з розслідуванням
нещасних випадків, що сталися
внаслідок ДТП. Адже Порядок
розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на
виробництві (далі — Порядок) дає
цілком конкретні вказівки з цього
приводу: «Відомості про обставини
та причини катастроф, аварій та
пригод на транспорті, що призвели
до нещасних випадків, а також про
осіб, які допустили порушення вимог
законодавства, незалежно від
порушення кримінальної справи
передаються відповідними органами
в десятиденний термін після
закінчення розслідування
підприємству, працівниками якого є
потерпілі».
І тоді в термін, передбачений
зазначеним нормативним актом,
мають одержати акти за формою Н-1
потерпілі чи їхні рідні, а також
робочі органи Фонду соціального
страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних
захворювань — для призначення
виплат потерпілим або їхнім
сім’ям.
Як бачимо, задумано добре. На жаль, у
реальному житті ця вимога не
виконується. Нормальним стало
явище, коли «відповідні органи» не
десять днів, а іноді й десять
місяців розбираються в обставинах
і причинах ДТП, і все ніяк не можуть
розібратися, скласти та передати
підприємству передбачені
законодавством документи. Через це
комісія не має можливості
завершити розслідування і скласти
акт за формою Н-1, а робочий орган
Фонду — своєчасно призначити
виплати.
Наприклад, у теруправлінні по
Чернігівській області на кінець
січня 2007 р. було 10 таких
«недорозслідуваних» нещасних
випадків різних термінів давності
(«найстарішому» з них — більше
року). І немає надії на їх швидке
завершення!
Чому це відбувається, сказати
важко. Як кажуть, під кожним дахом —
свої миші. І, можливо, існують
серйозні, непереборні труднощі
всередині тих самих «відповідних
органів», внаслідок чого ними так
довго не виконується така важлива
для суспільства робота.
Що з цим робити? Як допомогти
сім’ям, які втратили годувальника,
або самим працівникам, які враз
стали інвалідами? Логічним
бачиться такий вихід: внести зміни
до діючого Порядку з тим, щоб на
своєчасність видачі потерпілим або
їхнім сім’ям акта за формою Н-1 не
впливали суб’єктивні фактори. А це
дасть змогу у встановлені терміни
закінчити оформлення основних
документів, необхідних для
призначення допомоги потерпілому
чи його сім’ї. Зрозуміло, якщо
комісія із розслідування визнає
цей випадок пов’язаним з
виробництвом. Але для того, щоб
визначитися з кваліфікацією
нещасного випадку, комісії, як
правило, взагалі не потрібні
висновки спеціалістів з Правил
дорожнього руху, оскільки,
практично, усі необхідні критерії є
в Порядку.
А це: час і місце події, характер
трудових відносин між роботодавцем
і потерпілим, проходження
медоглядів, навчання та
інструктажів, характер виконуваних
робіт тощо. Як бачимо, лише для
невеликої кількості нещасних
випадків визначальними стають
висновки «відповідних органів»
(наприклад, якщо несправним був
автомобіль, з яким сталася аварія, в
деяких інших нечисленних
випадках).
Правда, під час розслідування ДТП
можуть залишитися нез’ясованими
деякі важливі обставини, які
впливають на виплати, що
призначаються Фондом потерпілому
чи його сім’ї. Наприклад, розмір
одноразової допомоги прямо
залежить від ступеня
відповідальності потерпілого за
те, що сталося. І якщо з’ясується,
що саме він допустився порушень, що
й призвели до нещасного випадку, то
йому (чи його сім’ї) розмір цієї
виплати зменшується пропорційно
частці відповідальності порушника.
Так передбачено Законом.
Та трапляється й таке, що працівник
перебуває в автомобілі на правах
пасажира, а отже, не є учасником
дорожнього руху. Поїздка у
відрядження та повернення з нього,
переїзд з об’єкта на об’єкт,
проїзд на роботу і з роботи на
транспортному засобі роботодавця...
Як правило, безпека працівника тут
повністю залежить від дій водія та
справності техніки.
Для наочності припустимо, що (не дай
Боже!) зійшов з рейок пасажирський
поїзд, на якому інспектор поїхав на
перевірку у віддалений район
області чи навіть за її межі.
Припустимо також, що при цьому
інспектор одержав травму. Невже у
когось будуть сумніви з приводу
кваліфікації цього випадку? Хіба
можна його не пов’язати з
виробництвом? Але тоді чому
потерпілий має бути покараний
двічі і страждати не тільки від
одержаних травм, але й від браку
грошей, від неможливості одержати
якісну медичну допомогу?
Для вирішення цієї парадоксальної
і трагічної ситуації спеціалісти
теруправління Держгірпромнагляду
по Чернігівській області
пропонують внести до чинного
законодавства такі зміни, які б
дали змогу Фондові призначати та
провадити виплати потерпілому або
його сім’ї ще до з’ясування всіх
обставин, до отримання документів
від «відповідних органів». Але вже
після одержання акта за формою Н-1,
в якому будуть зроблені необхідні
примітки! Наприклад, у п. 10 («Особи,
які допустили порушення вимог
законодавства про охорону праці»)
можна зазначити: «Будуть визначені
відповідними органами після
закінчення слідства». У цьому
випадку провадиться попереднє
призначення мінімальних виплат з
розрахунку гіршого (для
потерпілого) результату слідства.
Та зате гроші відразу надійдуть тим
людям, які в них мають гостру
потребу. А вже надалі, після
одержання висновків слідчих
органів, Фонд зробить необхідні
уточнення та перерахунки.
Зрозуміло, усе це створить певні
незручності для роботи Фонду. Проте
хіба можна порівнювати страждання
сім’ї, яка втратила годувальника, і
невеликий обсяг додаткової роботи,
яку доведеться виконувати
працівникам Фонду у разі внесення
змін до Порядку розслідування?
На жаль, сьогодні у посадових осіб
нашого теруправління немає ніяких
ілюзій стосовно термінів
завершення розслідування
виробничих нещасних випадків,
пов’язаних з ДТП. За
найоптимістичнішими прогнозами,
для сімей потерпілих це може
вилитися в роки очікування. Отже,
діти, які втратили годувальників,
не отримуватимуть ніякої допомоги
і виплат. Працівники, які вижили
після цих аварій, змушені будуть
лікуватися за власний рахунок і
самі вирішувати проблеми щодо
придбання необхідних ліків. Але ж
таке становище зовсім
неприпустиме, нелюдяне і, головне,—
незаконне!
Звичайно, цілком природно було б
продовжувати добиватися від
«відповідних органів» суворого
додержання закону. Але оскільки,
незважаючи на всі зусилля, до цього
часу нічого змінити не вдалося, то,
мабуть, цим способом вирішити
проблему просто неможливо. В
ситуації, що склалася,
найоптимальнішим виглядав би
законодавчий поділ двох етапів
розслідування на два незалежних
напрями. По суті, такими вони і є
сьогодні. Залишилося тільки
оформити все документально,
враховуючи не інтереси окремих
чиновників, а інтереси потерпілих
та їхніх сімей.
Н. САВЕЛЬЄВА, керівник прес-служби
теруправління Держгірпромнагляду
по Чернігівській області та
Чернігівського ЕТЦ
* * *
Журнал неодноразово друкував
матеріали, що стосувалися питань,
порушених у статті Н. Савельєвої.
Підтвердженням серйозності
ситуації можуть бути численні
листи наших читачів, що надходять
до редакції. Один з них (з деякими
скороченнями) ми друкуємо.
Шановна редакціє!
Звертається до вас мешканка м.
Черкаси Онопрієнко Алла Іванівна. Я
працюю головним бухгалтером
приватного підприємства. 7 вересня
2006 р. разом з директором
підприємства на його автомобілі
(директор перебував за кермом) ми
поїхали у службових справах до
суду. Коли ми повертались до офісу,
на перехресті вулиць наш
автомобіль потрапив у ДТП, і я
отримала тяжкі травми. Хто винен в
аварії, з’ясовує слідство — 7
березня 2007 р. вже виповнилося 6
місяців, як воно ведеться. Водій
автомобіля, що «врізався» в наш
автомобіль, свою вину не визнає.
Потрібна експертиза, яку роблять
тільки у Києві.
Два місяці лежала в лікарні. Мій
стан тяжкий: численні переломи,
струс мозку, забій легенів. Я не
можу отримати акт за формою Н-1, без
якого лікар не може направити мене
на медичну комісію, не можу я
отримати й належні мені
відшкодування на лікування.
Учасники ДТП можуть з’ясовувати
свої відносини роками, але ж я маю
на руках офіційний лист, наданий
слідчими органами, який
підтверджує факт ДТП та те, що я є
потерпілою. Я не розумію, яке
значення для призначення мені
допомоги мають схема аварії,
опитування свідків, протокол
огляду місця аварії, висновок про
причини ДТП. Всі перераховані
документи мають значення для суду
— чому так сталося та хто винен.
Працювати зараз не можу, важко
довго сидіти, ходжу дуже повільно і
з натугою. На утриманні маю доньку
— ученицю 10 класу, та й мені вже 54
роки. Водії з’ясовують відносини, а
я — єдина потерпіла — страждаю.
Пишу вам з надією про допомогу. Те,
що сталося зі мною, можна вирішити,
не змушуючи поневірятися по
кабінетах чиновників. Мене
скалічено, а нікому немає діла до
того, як мені жити та піднімати
дитину.
