Груповий нещасний випадок, що трапився наприкінці робочої зміни 15 травня минулого року під час виконання робіт у каналізаційному колодязі біля приміщення загальноосвітньої школи, надовго залишиться в пам’яті жителів смт Компаніївка, що на Кіровоградщині. Двоє чоловіків середнього віку, слюсар-сантехнік та оператор Голубієвицького сільського комунального підприємства (СКП) загинули від отруєння сірководнем.
Назване підприємство приступило до
обслуговування у райцентрі мереж
водовідведення житлового сектора
та об’єктів культпобуту після
банкрутства колишнього комунгоспу.
Сталося це після угоди, складеної
між керівництвом СКП та
Компаніївською
райдержадміністрацією. Варто
зауважити, що ні та, ні інша сторона
не були у захопленні від цієї угоди:
компаніївські керівники, що були
змушені без ніякого вибору
приймати обслуговування
слабенької за ресурсами
комунальної служби, а
голубієвицькі комунальники через
те, що мережі, які вони почали
обслуговувати, були в занедбаному
стані, до того ж деякі з них
споруджені з порушеннями проектної
документації, що утруднювало їх
обслуговування.
Як показала комплексна перевірка,
проведена інспекторами
теруправління Держгірпромнагляду
по Кіровоградській області, через
тиждень після згаданого групового
нещасного випадку на СКП внаслідок
високої плинності кадрів і частої
зміни керівників питаннями
промислової безпеки та охорони
праці ніхто практично не займався.
Ні керівники, ні спеціалісти не
проходили попереднього
спеціального навчання та перевірку
знань з питань охорони праці. Тому
ніяких нормативно-правових актів,
що регламентують порядок і правила
виконання небезпечних робіт та
здійснення контролю
відповідальними особами за такими
роботами, на підприємстві не було
виявлено. З’ясувалося і те, що
потерпілі в останній день у їхньому
житті спускалися в колодязь
глибиною 2 м, порушуючи вимоги
інструкції з охорони праці, а саме
— без наряду-допуску на виконання
роботи, без відповідних захисних
засобів (пояси, канати, протигази) і
спостерігача, який би на поверхні
підстраховував їх і координував
їхні дії. Очевидці пояснювали, що
так вони працювали постійно, і
ніхто з керівництва застосовувати
якісь там засоби не вимагав. Власне,
не було підстав і вимагати, якщо на
виробництві були лише протигази,
які для виконання робіт у колодязях
за стандартами не підходили. До
певного часу все обходилося
благополучно, та нещастя таки
трапилося. І хоча людей не повернеш,
за їхню загибель хтось повинен
нести відповідальність. У даному
випадку це стосується роботодавця,
який порушив ст. 13 Закону «Про
охорону праці», де йдеться про
забезпечення здорових і безпечних
умов праці на виробництві. Тому
після завершення розслідування
слідчими органами справу про
загибель двох виробничників
передано на розгляд суду.
З метою запобігання нещасним
випадкам теруправління
Держгірпромнагляду ввело
особливий режим нагляду на
підконтрольних підприємствах, в
організаціях та установах
комунального господарства області.
Було розроблено графік перевірок
інспекторами підприємств, на яких
допущено випадки виробничого
травматизму. А про результати
перевірок передбачено періодично
інформувати обласну раду з питань
безпечної життєдіяльності
населення.
Перевірки показали, що порушення на
більшості підприємств такі ж, як у
вищезгаданих Голубієвичах.
Спеціалісти не навчені основам
законодавства про охорону праці.
Зрозуміло, що про систему
управління охороною праці тут
говорити нічого: вона не діє. Знову
ж таки, крім Онуфріївського
райсількомунгоспу, на
підприємствах відсутні дозволи на
виконання робіт підвищеної
небезпеки. Лише на окремих із них —
на комунальному підприємстві
«Оберіг», що в смт Олександрівка, у
с. Дмитрівка Знам’янського району
та в смт Онуфріївці працівники
частково забезпечені засобами
колективного та індивідуального
захисту. «За допущені порушення,—
розповідає один з інспекторів,— я
був змушений притягнути до
адміністративної відповідальності
8 керівників підприємств і накласти
заборону на виконання небезпечних
робіт у каналізаційних колодязях.
Але ні я, ні хто інший не може дати
гарантію, що люди знову не
спустяться в колодязь і виберуться
з нього без негативних для себе
наслідків. Особливо небезпечна
ситуація склалася для мешканців
восьми п’ятиповерхових житлових
будинків робітничого селища
поблизу с. Липняжка
Добровеличківського району,
комунальне обслуговування яких
припинилося після ліквідації
цукрового заводу. В них залишилися
проживати люди похилого віку,
безробітні та інваліди, яким немає
іншого притулку. Всі системи
опалення, каналізації та
електропостачання в їхніх
квартирах відключені. Мешканці
самовільно пробивають отвори у
підлозі і всі нечистоти зливають у
підвальні приміщення, що загрожує
зруйнуванню фундаменту і в цілому
будинку, і тоді без людських жертв
не обійтися. У с. Степовому
Кіровоградського району через
зруйновані водоканалізаційні
мережі житлових будинків нечистоти
почали скидати у ставок, що створює
небезпеку, пов’язану з
поширюванням захворювань домашніх
тварин, птиці і людей. У цьому ж
районі в аварійному стані
водоканалізаційні системи та
очисні споруди у приміському
селищі Созонівка, що поблизу
обласного центру. Посадовій особі в
комунальному господарстві
видавався на руки ряд приписів про
порушення, двічі виписувався штраф,
а справи з місця не зрушуються. На
сьогодні в селищній раді більше
стурбовані, як погасити борг за
споживану мешканцями питну воду, за
яку не розрахувалося близько 70%
споживачів».
— Така непроста ситуація склалася
на більшості сільських комунальних
підприємств області,— висловлює
думки з цього приводу голова ВАТ
«Кіровоградоблсількомунгосп» В.
Кобузенко.— Вони на договірних
умовах підпорядковані органам
місцевого самоврядування, які ще
недостатньо займаються вирішенням
наболілих проблем комунальників.
За договірними зобов’язаннями ми
розподіляємо кошти, які нам
направляє Міністерство
агропромислової політики на
розвиток підприємств. Та ці кошти
мізерні. На 2007 р. нам виділили 600 тис.
грн. Ми поділили їх на 21 район, а в
окремих районах таких
сількомунгоспів налічується по 3—5
одиниць, а то й десяток, то рахуйте
— їм дістаються крихти.
Якось ми звернулися до одного із
керівників райдержадміністрації
за допомогою у створенні базового
райсількомунгоспу. Але підтримки з
його боку ми не одержали. Це ще раз
засвідчує, що окремі керівники
райдержадміністрації закривають
очі на насущні проблеми
працівників сільської комунальної
служби, що негативно впливає на
стан безпеки праці у цих виробничих
підрозділах.
Більш ніж десять років тому в
розпорядженні колишніх
райсількомунгоспів, які займалися
переважно сільськогосподарським
будівництвом і розквітали за
рахунок пайових внесків колгоспів,
були потужні машинно-тракторні
парки, деревообробні цехи,
майстерні, млини, пекарні. Вони
бурили свердловини питної води на
тваринницьких фермах і колодязі
селянам. З розпаюванням
господарств і зміною форм
власності вони розпалися, після
чого й почалося успішне
розбазарювання
матеріально-технічних цінностей
цих підприємств. Трактори, інша
техніка і обладнання опинилися в
гаражах та на майданчиках
новоспечених підприємців, котрі
більше дбають про власний бізнес,
ніж про створення умов для
безпечної праці найманих
робітників.
Багато сподівань сільські
трудівники покладали на Укази
Президента України «Про
невідкладні заходи щодо
реформування аграрного сектора
економіки» від 3 грудня 1999 р. № 1552/29
та «Про невідкладні заходи щодо
поліпшення умов господарювання
недержавних сільськогосподарських
підприємств» від 9 березня 2000 р. №
398, де порушувалися питання про
передачу від реформованих
сільгосппідприємств до
комунальної власності
територіальних громад житла,
об’єктів соцкультпобуту з
мережами соціальної
інфраструктури. У спішному порядку
райдержадміністрації передали
селищним радам будинки і споруди, а
про те, за допомогою якої
матеріально-технічної бази їх
доведеться обслуговувати, ніхто не
потурбувався. Так на голому місці
за участі ентузіастів і з’явилися
виробничі ланки і підрозділи
сільської комунальної служби.
Отримати дозволи, скажімо, на
земляні, бурові,
електрозварювальні та інші види
небезпечних робіт їм сьогодні не
вдається, бо немає коштів на
придбання техніки і необхідного
обладнання. Тому і сфера їхніх
послуг звузилася до мінімуму. Вони
займаються обслуговуванням мереж
водопостачання, каналізації та
поточним ремонтом будинкового
обладнання. І зараз на відновлення
роботи сількомунгоспів потрібен не
тільки час, а й підтримка
держави.
Начальник обласного управління
містобудування, архітектури та
житлово-комунального
господарства О. Романюк вважає, що
сільську комунальну власність
необхідно передати державі, як це
було раніше, адже, скажімо, надрам,
де корисною копалиною є у тому
числі й вода, потрібен єдиний
господар. А одними зусиллями
місцевих рад проблем не
вирішити.
Особисто він вітає вихід ряду
кардинальних змін в основах
законодавства про надра, але, на
його думку, одні органи місцевого
самоврядування у сільській
місцевості з місією, покладеною на
них стосовно ліцензування
свердловин, дослідження якості та
вивчення запасів води ближчим
часом самостійно не впораються, і
їм потрібна підтримка держави. А
поки що їм необхідно у першу чергу
інвентаризувати свої засоби
виробництва, поставити на облік те,
що залишилося безгосподарним і
бездоглядним і що може принести
користь людям. Скажімо, ті ж самі
кинуті свердловини на місці
колишніх розорених тваринницьких
містечок колективних
господарств.
Проблем у працівників комунальних
служб багато. А серед них була і
залишається пріоритетною —
створення безпечних умов праці на
виробництві та соціального захисту
виробничників. Ми не можемо
допустити, щоб люди ставали
заручниками небезпеки, на яку вони
змушені щоденно наражатися, бо за
них не турбуються ні керівники
підприємств, ні наша держава.
Д. ТАНСЬКИЙ, керівник прес-служби
ДП «Кіровоградський
експертно-технічний центр» і
теруправління Держгірпромнагляду
по Кіровоградській області
