Ледь набравши
чинності, Закон «Про основні засади
державного нагляду (контролю) у
сфері господарської діяльності»
викликав у інспекторського складу
теруправлінь Держгірпромнагляду
синдром другорядності своєї
роботи. Деякі з них, з «останнього
набору», вирішили надалі не
пов’язувати свою долю з наглядовим
органом і швиденько подали заяви
про звільнення. Ті ж, хто причетні
до справи охорони праці багато
років, знають, що так не повинно
бути. Переконана в цьому і головний
державний інспектор
Дніпропетровської державної
інспекції промислової безпеки і
охорони праці в металургії та
машинобудуванні Людмила
Скомаровська.
Щоб утвердити істину — не
обов’язково ставити себе на місце
того, хто її формулюватиме.
Щоправда, перед цим необхідно
грунтовно вивчити деталі, з яких
складається цілісність задуманого.
Тож перш ніж винести на засідання
Верховної Ради України проект
Закону «Про основні засади
державного нагляду (контролю) у
сфері господарської діяльності»,
його необхідно було всебічно
обговорити на місцях з тими, для
кого вказівними є кожна стаття,
кожне слово. Я співчуваю
роботодавцеві, коли одночасно (чи з
невеликою перервою) на
підприємство прибувають державні
інспектори пожежного,
санепідеміологічного,
екологічного наглядів, нагляду за
охороною праці та ін.
І справа не лише в адміністративних
покараннях, які супроводжують
кожну перевірку, — у цьому разі
відволікаються від роботи
працівники, бо певна частина
персоналу підприємства повинна
деякий час бути поряд з
інспектуючими, готувати документи,
давати пояснення.
В цілому ідея, викладена у п. 4 ст. 5
«Планові заходи зі здійснення
державного нагляду (контролю)»,—
письмово повідомляти про
проведення перевірки не пізніше як
за 10 днів, дає суб’єкту
господарської діяльності
можливість подивитися на ситуацію
у підрозділах, ліквідувати слабкі
місця. Ще краще, коли напередодні
тут буде проведено аудит охорони
праці. Тоді державному інспектору
тільки й залишиться, що подивитися
на рівень виконання власником чи
роботодавцем Закону «Про охорону
праці». Але що ж відбувається
насправді?
Не так давно (у листопаді 2007 р.)
відбулася планова перевірка ВАТ
«Дніпродзержинський коксохімічний
завод». На конвеєрі не працювали
тросики аварійної зупинки. Були
несправними також кнопки аварійної
зупинки механізмів. Ми прийняли
справедливе для цього випадку
рішення — заборонили експлуатацію
конвеєра. На іншому підприємстві —
АК «Демос» під час оперативної
перевірки було зупинено роботу у
вибої № 9, бо над екскаватором, який
вибирав з відвалів шлак, утворився
козирок, який міг обвалитися. До
того ж персонал проклав
високовольтний кабель по землі.
В обох випадках інспектори
приймали рішення і діяли
самостійно. Відтепер же, згідно з
новим Законом, перевіряючий
зобов’язаний повідомити про
небезпеку для життя і здоров’я
виробничників свого
безпосереднього керівника, а той
мусить видати письмове
розпорядження про зупинку машин чи
механізмів. Та для цього особисто
мені треба добратися з
Дніпродзержинська до
Дніпропетровська за 30 км, вирішити
питання стосовно розпорядження і
знову їхати на підприємство. Але ж
за цей час на небезпечному
виробництві може статися трагедія!
Робітники у цій ситуації фактично
стають заручниками паперової
заметілі.
І це лише частина народжених
документом проблем. Адже Закон уже
діє, а Кабінет Міністрів до цього
часу не встановив критерії, за
якими визначається ступінь ризику
та періодичність планових
перевірок у галузі промислової
безпеки та охорони праці. Для
прикладу візьмемо об’єкт, який
споруджується. Державного
інспектора запрошують уже тоді,
коли роботи завершено і об’єкт
треба приймати в експлуатацію. А
якщо під час монтажу обладнання чи
його капітального ремонту були
допущені технологічні порушення?
Їх виправити тоді вже неможливо, та
й виявити важко. Ми, інспектори, не
знаємо, яким чином діяти, коли
будівлі і споруди перебувають в
аварійному стані.
Після прочитання Закону виникає й
таке запитання: «Хто може правильно
і на підставі яких документів
визначити ступінь загрози життю і
здоров’ю людей, спричиненої тим чи
іншим порушенням?»
Не розв’язані руки в державного
інспектора і тоді, коли на
підконтрольному підприємстві
стався нещасний випадок. Прибувши
після повідомлення до ВАТ, ЗАТ, ТОВ
і т. д., я маю право перебувати
тільки в адміністративному
приміщенні (за умови, якщо
дозволять!) А щоб вийти на дільницю
— треба знову писати заяву на ім’я
роботодавця.
На моє переконання, найправильніше
було б призупинити дію названого
Закону, провести його широке
обговорення в низових ланках
наглядових органів, а вже після
цього прийняти нову, життєздатну
редакцію.
