Промисловий потенціал Дніпропетровщини зумовлює високий рівень техногенного навантаження на населення області, насамперед на її працюючий контингент. При значному збільшенні кількості піднаглядових органам держсанепіднагляду об’єктів чисельність працюючого населення зменшується, одначе кількість працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, не тільки не скорочується, а навпаки — збільшується і сьогодні становить понад 230 тис., з яких понад 90 тис. — жінки. На 80% піднаглядових об’єктів умови праці не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Не випадково з 2000 р. в області спостерігається значне збільшення кількості зареєстрованих випадків профпатології. Останні за результатами моніторингу чітко визначилися у промислових галузях, по територіях і по нозологічних формах.
Профпатологію в області насамперед
формують вугільні і
гірничовидобувні підприємства
Західного Донбасу та Кривбасу, де
щорічно реєструється приблизно 90%
усіх випадків профзахворювань. В
основному це хвороби органів
дихання, слуху, опорно-рухового
апарату, а також хвороби,
спричинені вібрацією.
Звичайно, санітарно-гігієнічна
служба регіону не сидить склавши
руки. Протягом останніх років за
нашим наполяганням виконано
близько 30 значних оздоровчих
заходів. Як наслідок — покращились
умови праці 200 тис. працівників.
Нині досягнуто високого рівня
охоплення працюючих попередніми й
періодичними медичними оглядами.
Відновлено медичне обслуговування
за цеховим принципом на всіх
вугільних шахтах,
гірничо-збагачувальних і
металургійних комбінатах. Завдяки
наполегливій роботі у 2006 р.
кількість вперше підтверджених
профзахворювань порівняно з
попереднім роком зменшилась на 24%,
коефіцієнт частоти захворюваності
(кількість хворих на 10 тис.
працюючих) скоротився у 1,3 разу.
Однак загалом ситуація залишається
тривожною.
Які негативні її чинники? По-перше,
дається взнаки недостатній рівень
технічного і технологічного
переозброєння промислових
підприємств. По-друге, негативно
впливає відсутність чітких
концептуальних підходів до
профілактики профзахворювань
(включаючи стандарти діагностики),
до лікування, реабілітації та
подальшого диспансерного
спостереження за хворими тощо. Тому
є підстави говорити, що проведення
заходів за традиційними схемами не
дає ефективних результатів, на які
може розраховувати Україна, якщо
вона серйозно прагне влитися у
сім’ю європейських держав. Як бути
далі?
Ми твердо переконані, що за
нинішніх соціально-економічних
умов чинна нормативна база вже не
може забезпечити дієвий
санітарно-епідеміологічний нагляд.
Вона повинна постійно оновлюватися
і базуватися на науково-технічних
досягненнях. Крім того, доцільно
вивчити й узагальнити зарубіжний
досвід з тим, щоб створити
ефективну, прогресивну модель
державного санітарного нагляду за
умовами праці на підприємствах.
Ураховуючи соціальне значення
цього питання, для його вирішення
слід об’єднати зусилля держави,
регіонів, міст і розробити
конкретні цільові комплексні
програми.
На наш погляд, одним із важелів
зрушення цих проблем з місця є
сертифікація підприємств у системі
міжнародних стандартів. Так, після
сертифікації у системі ISO у ТОВ
«Павлоградський хімічний завод»
обсяги фінансування оздоровчих
заходів виросли у 40 разів. У ВАТ
«Інгулецький ГЗК» значно
покращилося забезпечення
працюючих ЗІЗ. Упевнений, що
результати були б кращими, якби
було законодавчо визначено місце і
роль санепідслужби в процесі
сертифікації підприємств за
європейськими стандартами. Крім
того, не треба забувати і про
економічну вигоду, яку б мала наша
служба в ролі консультанта та
джерела об’єктивних даних.
На часі використання поруч з
традиційними нових, науково
обгрунтованих методів нагляду.
Один з них — вивчення професійних
ризиків, що впливають на здоров’я
людей, зайнятих на роботах з
шкідливими умовами праці. Не
побоюся сказати, що це нова
ідеологія у профілактичній
медицині. Вона базується на
прогнозуванні і запобіганні
негативним факторам впливу на
працівника на відміну від
концепції нульового ризику, яка
домінувала у гігієнічній
регламентації колишнього СРСР.
Сьогодні ми напрацьовуємо
відповідний практично-теоретичний
матеріал і готові до співпраці як з
науковцями, так і з виробничниками.
Скажемо одне: профілактичні заходи,
що грунтуються на новій ідеології,
економічно ефективніші і дієвіші.
Вивчення ризиків дає можливість
диференціювати профілактичні
заходи, а відтак вирішувати як нові,
так і традиційні завдання медицини.
Серед останніх — підвищення якості
попередніх та періодичних
медоглядів. Незважаючи на те, що
протягом останніх років ними
охоплено майже 99% працюючих, у нас є
серйозні претензії до якості
медобслуговування. Маю на увазі
відсутність систем професійного
добору з урахуванням
індивідуальності людського
організму і його реакції на
виробничі фактори, слабкість
моніторингу стану адаптації
працівника до виробничих умов у
процесі його діяльності, а також
низьку якість діагностики
профзахворювань.
Наше бачення вирішення цих питань
співпадає з пропозиціями
Українського НДІ промислової
медицини і передбачає уніфікацію
діагностування та лікування
профзахворювань, створення центрів
професійного психофізіологічного
добору при працевлаштуванні. Є сенс
створити інститут профпатологів на
техногенно насичених територіях.
Адже дійшли до парадоксів: у
регіоні з високим рівнем
профзахворюваності немає штатної
одиниці обласного профпатолога.
Про лікувально-профілактичні
установи сільських районів і
говорити годі, хоча проблем там
вистачає. У багатьох сільських
районах немає великокадрових
флюорографів, апаратури для
дослідження вібраційної
чутливості, аудіометрії тощо. Не
проводяться дослідження на
метгемоглобін, білірубін й
активність холінестерази. Працюючі
з фтором та його сполуками не
проходять рентгенографію
трубчастих кісток. У техногенно
насичених регіонах не завадило б
створити і центри з реабілітації
хворих, у яких виявлено ознаки
початкових та ранніх стадій
профпатології. Тут можна було б не
тільки сказати про зарубіжний
досвід, а запозичити його у плані
терміну зайнятості працівників у
шкідливих умовах праці, який бажаю
звести хоча б до 10 років. Скажімо, у
найближчій перспективі — для
шахтарів.
Підкреслю, що всі ці засади
повністю відповідають принципам
державної працеохоронної політики
України, окресленої ст. 4 Закону
«Про охорону праці». І головне —
забезпечать соціально-економічний
ефект, стануть підвалинами для
створення у державі цілісної
системи профілактики
профзахворювань і загалом —
охорони здоров’я працівників.
О. ІВАНЧЕНКО, завідувач відділу
гігієни праці Дніпропетровської
обласної санепідстанції
