Безпека праці, про яку ми пишемо
в кожному номері журналу,— не
привілей, не благо. Це обов’язкова
умова, причому конституційна, яка
гарантує збереження життя і
здоров’я працюючій людині. Сьогодні
в Україні на 1000 працюючих
травмується 3—4 особи, на мільйон —
3000. Проста арифметика — на 10
мільйонів працюючих ми маємо
десятки тисяч осіб, які постраждали
від травматизму. А скільки людей
стають інвалідами! Хто за це
відповідає, кого це непокоїть?
Трагедія на шахті імені О. Ф.
Засядька схвилювала всю країну.
Такої кількості загиблих на
виробництві відразу Україна ще не
знала. Хто і які уроки винесе з цього?
У березневому номері журналу в
статті нашого власкора Геннадія
Щурова «Порушення можуть стати
фатальними» прямо підкреслено, що
одне з найбільш поширених і
небезпечних порушень, які
допускаються у вуглевидобувній
галузі,— це недодержання
пилогазового режиму на шахтах. І
саме воно є в більшості випадків
причиною аварій, загибелі людей,
катастрофічних руйнувань. І далі:
«На жаль, у гонитві за показниками
керівники підприємств нехтують
норми безпеки. Служби охорони праці,
інженерно-технічні працівники
проходять повз кричущі порушення,
кожне з яких може стати фатальним». У
цій статті, як таке, що викликає
тривогу, називалося і ВАТ «Шахта
імені О. Ф. Засядька». Про ці ж
проблеми ми говорили й у січневому
номері в статті начальника
Лисичанської державної
гірничотехнічної інспекції у
вугільній промисловості М. Асєєва
«Кричущі факти». На 11 шахтах
Луганської області органи нагляду
перевірили 7 діючих очисних вибоїв, 19
підготовчих виробок і виявили —
увага — 3888(!) порушень Правил безпеки
у вугільних шахтах. Створюється
враження, що там і поняття не мають
про охорону праці. Або мають, та
нічого не роблять. Ну як інакше
кваліфікувати все це? Економічна
незалежність роботодавців породила
почуття вседозволеності, зневажливе
ставлення до охорони праці і безпеки
життя людей. В працівникові
перестали бачити людину,
використовують його як «тяглову
силу», яка повинна справно давати
хазяїну-власникові прибуток. Іноді
здається, що реформи в нашій країні
проводяться не задля людини, а за
рахунок людини. Ми дуже часто
наштовхуємося на посадових осіб
якоїсь нової, неповноцінної
популяції — на людей, які не вміють
слухати, не поспішають вирішувати і
не хочуть ні за що відповідати! Це
від них у першу чергу страждають
працівники. Від їхньої невмілості чи
нездатності, а часом і небажання
правильно організувати безпечну
працю. Цілком очевидно, що
виробничий травматизм перестав
залежати від якості нормативних
документів, інструкцій і наказів —
їх просто не виконують. Чи виконують,
але погано, частково. Звідси
напрошується висновок: основна
причина становища, що склалося,— у
недієвості системи організації
безпеки праці. І це незважаючи на
жорсткість вимог правил безпеки і
посилення контролю, суворі накази,
чіткі інструкції. На заслін
травматизму задіяні великі сили
відомчих інститутів, органів
нагляду, прокуратури, відділів
охорони праці... Ціла армія фахівців!
І виходить, що все це не береться до
уваги?! Висновок напрошується другий
— треба ламати стереотип
другорядності охорони праці на
виробництві у свідомості як
керівників, так і самих працівників.
Ніякі, навіть найжорсткіші
контрольно-наглядові органи не
зможуть забезпечити безпечне
провадження робіт, якщо це не стане
головним повсякденним завданням,
моральним обов’язком, якщо хочете,
особисто керівників виробництва,
інженерно-технічних працівників,
кожного робітника. Шахта — об’єкт
підвищеної небезпеки. Тут будь-якої
хвилини може статися нещастя. Може! І
доти, поки пріоритетом у галузі буде
видобуте вугілля, а не життя і
здоров’я людини. До речі, про
людський фактор. У питаннях безпеки
праці він відіграє набагато більшу
роль, ніж прийнято вважати, і
заслуговує на більш пильну увагу. В
основі 70—80% нещасних випадків на
виробництві лежать організаційні
причини, що безпосередньо
«проростають» з психології людини,
її світогляду, звичок, менталітету,
врешті-решт. Відомо, що травмування
працівників стається зазвичай через
самовпевненість чи недбалість при
додержанні встановлених норм і
правил з охорони праці. При цьому
мотиви до свідомого порушення
правил безпеки бувають дуже
різноманітними — це й неправильно
зрозумілі виробничі інтереси, й
егоїстичне прагнення полегшити свої
обов’язки, необережність, незнання,
молодецтво, зневажливість. Цілий
букет! І як з цим боротися? Як
втлумачити в голову цьому
«людському фактору» просту істину:
«не можна — не роби!» Почитайте нашу
рубрику «Цього могло не статися».
Диву даєшся — що ж коїться, які
безглузді смерті! Це ж як треба не
поважати власне життя, щоб так легко
з ним розставатися. Що ж з нами
відбувається? Притупилося відчуття
небезпеки? Не зміцнюється імунітет
відповідальності? Чи ми стаємо
хронічно хворими з діагнозом
байдужості й безтурботності? Ну до
яких же пір!.. І ще про одну проблему
(ми писали про неї не один раз)
хочеться сказати: в Україні
експлуатується 800 тис. одиниць
різного устаткування, машин і
механізмів, що не відповідають
вимогам охорони праці, 9 тис.
перебувають в аварійному стані й
становлять постійну загрозу для
працюючих там людей. А якщо до цього
додати, що на багатьох підприємствах
зношеність основних фондів
перевищує 60—80%, експлуатаційна
надійність яких є мінімальною і
небезпечною, то й зовсім острах бере
— куди ж ми розвиваємося?!
Промислове виробництво в Україні
налічує 2 тис. хімічно небезпечних
об’єктів, на яких зберігається,
виробляється чи використовується
понад 9 тис. т хлору, більш як 200 тис. т
аміаку та близько 100 тис. т інших
речовин. Крім того, 1,5 тис. об’єктів
зосереджують 15 млн. т рідких і
твердих вибухонебезпечних
матеріалів. Зневажання правил
безпеки тут смерті подібно. А
додайте до цього газорозподільні
мережі, основні фонди яких не
мінялися понад 20 років і
обслуговуються абияк.
Дніпропетровська трагедія показала
всю неспроможність і
експлуатаційників, і їхніх хазяїв.
Невже нічого не навчить? А
техногенні катастрофи, що завжди
застають нас зненацька! Не
прогнозуємо, не визначаємо можливі
наслідки і не застерігаємося.
Складається враження, що ми взагалі
живемо в зоні постійного ризику. До
аварій на виробництві додайте
залізничні аварії, штормові
форс-мажори та інші стихійні лиха,
пожежі, екологічні небезпеки,
дорожньо-транспортні пригоди, інші
нещастя, руйнування. І все це
супроводжується трагедіями,
каліцтвами, розпачем. Якась лиха
доля переслідує нас. Щорічно. Будь то
рік Дракона, рік Коня чи рік Свині. А
що нам принесе рік Пацюка? Що взагалі
рік прийдешній нам готує? Не
хочеться сумних прогнозів, не
хочеться нових потрясінь і лих. Не
хочеться нових трагедій і страждань.
Не хочеться! Кращі роки життя ми
віддаємо роботі. Ми хочемо жити
добре й гідно, але при цьому
залишатися здоровими людьми. Щоб і
за себе, і за Державу прикро не було.
З наступаючим Новим роком вас,
дорогі читачі! Будьте здорові й
щасливі. Бережіть один одного і хай
береже вас Бог! Пишіть нам,
приходьте, телефонуйте. До зустрічі
в новому році.
До списку
