Причому так, мимохідь. Наче пхнули
ногою грудку землі. «Досвідом» з
цього приводу можуть поділитися
посадові особи ВАТ
«Сімферопольський комбінат
хлібопродуктів».
9 лютого цього року тут через
безвідповідальність керівника
середньої ланки травмувалися
слюсарі Є. Севастьянов і О.
Єременко. Незважаючи на те, що
обидва залишилися живими, перший
розбив голову об
електронавантажувач, другий
скалічив обидві ноги.
А почалося все з аварії на
теплотрасі, що пролягала по
території підприємства. Щоб
запобігти підтопленню складу
готової продукції і поновити
теплопостачання, старший майстер
котельні О. Зятковський, у
підпорядкуванні якого був також і
ремонтно-механічний цех, дав
завдання Є. Севастьянову та О.
Єременку накласти хомут на місце
пориву. Яким чином? Про це знає
акумуляторник електроцеху М.
Маштаков: «На початку дев’ятої
ранку прийшов до нас керівник РМЦ
О. Зятковський і сказав, що потрібен
електронавантажувач. Мого ж
безпосереднього начальника про це
він до відома не поставив. Потім
підійшли Севастьянов та Єременко. Я
взяв електрокар, великий
дерев’яний піддон і підняв хлопців
на висоту 2,5 м. Вони зняли з труби
ізоляцію, і я опустив стрілу. Потім
вони пішли робити хомут. Коли ж
повернулися, я знову почав
піднімати їх угору. Раптово стріла
пішла вниз...»
Це сталося через те, що у
гідроциліндрі вирвало
гайку-штуцер, і люди разом з
піддоном, встановленим на
вилочному захоплювачі рами
електронавантажувача, упали вниз з
висоти 3,3 м. Наслідки нам відомі.
Не виникає запитання: чи можна було
запобігти біді. Суть в іншому: як
могла посадова особа у чині
керівника підрозділу підприємства
так легковажити життям підлеглих?
Причому цілком свідомо. Адже лише
за рік до нещасного випадку О.
Зятковський пройшов навчання і
перевірку знань з питань охорони
праці у ДП «Кримський
експертно-технічний центр». Він не
міг не знати вимог посадової
інструкції, п. 2.11 якої його
зобов’язував проводити
інструктажі й навчання безпечних
методів роботи відповідно до
чинних вимог безпеки праці. А
останні, згідно з п. 7.5.15 Правил
техніки безпеки на підприємствах
зі зберігання й переробки зерна, що
затверджені наказом Міністерства
хлібопродуктів СРСР 18 квітня 1988
р. № 99 і є чинними на даний момент,
встановлюють таке: «не
допускається піднімати, опускати і
перевозити людей на вилочному
захоплювачі
електронавантажувача...»
Якщо О. Зятковський переступив
через вимоги безпеки внаслідок
своєї самовпевненості, то
акумуляторник М. Маштаков, який має
право на управління електрокаром,
порушив п. 3.10 інструкції з охорони
праці для водія
електронавантажувача («не
допускається піднімати, опускати і
перевозити людей на вилочному
захоплювачі...») через невмирущу
радянську звичку згинати коліна
перед всяким начальством. Адже О.
Зятковський і його вказівки для М.
Маштакова, як кажуть, не указ.
Пізніше останній у пояснювальній
записці напише: «У наданні допомоги
постраждалим участі не брав». І це
зрозуміло: стримувало почуття
власної вини і перед товаришами, і
перед законом. Бо якби не
переступив через інструкцію,
уберіг би працівників від біди. Але
ж переступив. І не випадково.
Ось витяг з пояснення О.
Зятковського: «Я попросив
акумуляторника підняти
працівників на електрокарі. Для
цього був передбачений великий
піддон, на якому і піднімали людей
для усунення несправностей». Отож
піднімали. І, очевидно, не один раз.
Не виключено, що це відбувалося на
очах перших керівників
підприємства. Але якщо останні і
проморгали таку самодіяльність
своїх підлеглих, то начальник
служби охорони праці підприємства
С. Тертус, яка вже чотирнадцятий рік
обіймає цю посаду, просто не мала
права не помітити ці порушення. Та
хіба тільки вона?
Візьмемо головного енергетика Л.
Прилєпо. Згідно з посадовою
інструкцією (п. 2.26) він мусив би
забезпечувати нагляд за утриманням
вантажопідйомних механізмів,
електронавантажувачів,
енергетичного обладнання
підприємства у справному
технічному стані. Та чи забезпечив?
Ні. Причому не тільки справність
техніки, а й належної виробничої
дисципліни. Бо якби вона справді
була, то акумуляторнику М.
Маштакову і в голову не прийшло б
залишити своє робоче місце і
виконувати вказівки, по суті,
стороннього для нього
керівника.
Загалом по-справжньому займатися
охороною праці не завадить
керівникам комбінату всіх рівнів.
Бо незважаючи на дифірамби на
адресу комісії з розслідування
даного нещасного випадку щодо
повного впровадження на
підприємстві СУОП, які «співало»
керівництво комбінату — всі добре
знають: цінність всякої системи у
її затребуваності. Коли ж СУОП і
виконавець — кожен сам по собі, то
нема вагомих підстав тішитися
«справними» паперами. Бо окремо
взятий папірець ніколи не
гарантуватиме збереження життя і
здоров’я людини.
Надія БЕЗУГЛА,
наш власкор
