Питання удосконалення шляхів
збереження трудового потенціалу
країни повністю перекликається з
тими завданнями, які покладено на
Державний комітет України з
промислової безпеки, охорони праці
та гірничого нагляду.
Праця займає центральне місце в
житті людей і визначає
стабільність родини та суспільства
в цілому. Люди прагнуть мати таку
роботу, яка б забезпечувала їм
належний рівень життя. Але при
цьому вони не завжди замислюються
над тим, наскільки умови праці
гарантують їхню безпеку.
За даними Міжнародної організації
праці, щорічно у світі нещасні
випадки на виробництві і
професійні захворювання забирають
життя більш як 2 млн. працівників, ще
близько 270 млн. отримують травми.
Саме за таких умов пошук нових
шляхів збереження трудового
потенціалу набуває особливого
значення та хвилює весь світ.
В Україні питання промислової
безпеки віднесені урядом до
категорії особливої державної і
суспільної значимості. По-перше,
тому, що стан безпеки праці є тим
індикатором, який визначає
технічний стан підприємства та
ставлення держави до збереження
трудового потенціалу. По-друге,
Україна сповідує цінності
цивілізованого світу, для якого
достойна праця — це перш за все
безпечна праця.
В Україні останніми роками на фоні
щорічного зростання внутрішнього
валового продукту завдяки вжитим
заходам кількість нещасних
випадків, у тому числі і
смертельних, щорічно зменшується.
Але, незважаючи на цей фактор,
рівень безпеки на підприємствах
значно нижчий, ніж у більшості
розвинених країн світу.
Ми маємо найвищий показник за
ризиком загибелі на 100 тис.
працюючих. Наприклад, порівняно з
Англією — у 8,5 разу, Японією — у 3
рази, Німеччиною — більше ніж у 2
рази. Серед країн колишнього
соціалістичного табору він нижчий,
ніж у Росії, але вищий, ніж в інших
країнах.
При обсягах виробництва
внутрішнього валового продукту з
розрахунку на 1 млрд. доларів в
Україні втрачають життя 23 особи, в
Росії — 24, а в країнах Західної
Європи — 1. Аналіз свідчить, що
середній вік загиблих на
виробництві — від 30 до 40 років.
Тобто, як правило, гинуть найбільш
працездатні та перспективні
працівники.
У деяких країнах Європи травматизм
поділяється на кілька категорій:
незначний, допустимий, задовільний
та неприпустимий. І такий розподіл
нам підходить. У країнах Європи
травматизм відповідає рівню
допустимого. Ще шість років тому
Україна входила до категорії
неприпустимого рівня. Сьогодні
травматизм у нас визначається в
цілому як задовільний. Один
смертельний випадок припадає майже
на 11 тис. працюючих. У той же час в
умовах неприпустимого ризику поки
ще працює більшість підприємств
енергетики, будівельної та газової
галузей.
Для України необхідно ввести ще
одну категорію — критичний стан
травматизму, до якої сьогодні ще
належить наша вугільна галузь.
Україна продовжує потерпати від
аварій з великою кількістю
людських втрат, особливо від
вибухів метану на вугільних
шахтах.
Вивести ці галузі з категорії
неприпустимого травматизму, і
особливо вугільну галузь із
критичного, як мінімум на
задовільний рівень — основне
завдання, яке ми перед собою
ставимо.
У жовтні цього року виповнюється 15
років Закону «Про охорону праці». І
якщо в першому наближенні оцінити
результати з часу набрання ним
чинності, хочеться навести кілька
цифр:
у 1993 р. кількість травмованих на
виробництві в країні становила
більше ніж 110 тис. осіб, у т.ч. 2334 — зі
смертельними наслідками;
у 2006 р. — кількість травмованих —
близько 19 тис. осіб, у т.ч.
смертельно — 1077.
Відбулося зниження рівня
загального травматизму майже у 6
разів, а смертельного більше ніж
удвічі. Це вже неабиякий
результат.
У наступному 2008 р. виповнюється 50
років з часу створення
Держгіртехнагляду УРСР,
наступником якого є наш Комітет.
Уряд країни в той час
небезпідставно прийняв це рішення.
У 1958 р. на шахтах України загинуло
1106 шахтарів. Для порівняння: у 2006 р.
— 167 осіб.
Правильно кажуть, що рішення уряду
можна оцінювати тільки через
тривалий проміжок часу.
Я не випадково навів ці дані. Це —
як застереження на майбутнє. Якщо
комусь у черговий раз заманеться
реформувати систему державного
нагляду, необхідно зважити всі «за»
і «проти», всебічно вивчивши
ситуацію в країні.
Треба враховувати, що сьогодні на
більшості підприємств змінилася
форма власності. Нові власники, як
правило, вміло розпоряджаються
фінансами, але не завжди з належною
увагою ставляться до проблем,
пов’язаних з промисловою безпекою
та охороною праці. А власність — це
не стільки багатство, скільки
відповідальність. Велика
відповідальність за виробництво,
за його розвиток, за життя та
здоров’я людей, за збереження та
розвиток трудового потенціалу.
Жорсткий контроль за станом
промислової безпеки на
виробництві, і насамперед на
об’єктах підвищеної небезпеки,
повинен щоденно забезпечувати
кожний роботодавець, а не чекати,
поки ми, як державний нагляд, будемо
вживати певні примусові заходи.
Адже саме на нього — роботодавця
Законом «Про охорону праці»
покладено персональну
відповідальність за створення
належних і безпечних умов праці.
У питаннях збереження трудового
потенціалу в сучасних умовах
особливого значення набувають
питання професійної підготовки
кадрів. Є підприємства, де
практично втрачено практику з
підготовки працівників робочих
професій, напрацьовану раніше. І як
результат — застосування праці
ненавчених, непідготовлених
робітників призводить до
невиправданих втрат працездатної
категорії людей.
На Всеукраїнському форумі
«Збереження та розвиток трудового
потенціалу», який відбувся 20
вересня 2007 р., розглянуто проект
Концепції загальнодержавної
цільової соціальної програми
«Збереження і розвиток трудового
потенціалу України на 2008—2017 роки».
Комітет готовий взяти участь у
розробці проекту цієї програми.
Переконаний, що спільними
зусиллями центральних і місцевих
органів влади за участю
організацій та об’єднань
роботодавців і професійних спілок
ми забезпечимо зниження рівня
виробничого травматизму та
профзахворюваності в нашій
країні.
Г. СУСЛОВ, перший заступник Голови
Держгірпромнагляду України.
